У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія Маріуполя в його підприємствах та культурних закладах

Сторінка 2

Гострою проблемою, яку викликав ріст міста, стало забезпечення місцевого населення питною водою. Джерела, які існували тоді, не могли задовольнити навіть мінімальних потреб. В 1933 році на річці Кальміус побудовано водосховище, яке забезпечувало промислові підприємства, а на 1934 р. було заплановано спорудження Кльчикського водосховища та водопроводу від нього до міста. Почалося спорудження міської мережі каналізації, баннопрачечного комбінату. Почала працювати міська телефонна станція.

В роки першої п’ятирічки в Маріуполі завершилася ліквідація недолугості. Виконуючи постанову ЦК ВКП (б) від 25 червня 1930 року “О всеобщем обязательном обучении”, партійні і радянські органи міста досягли того, що в 1930-31 навчальному році всі діти шкільного віку навчалися. Школи фабрично-заводського учнівства, індустріальний, металургійний, педагогічний, зоотехнічний, кооперативний технікуми, музикальне училище, фельдшерсько-акушерська школа готували спеціалістів середнього класу.

Культурний осередок

Симптоматичним є те, що в Маріуполі напрочуд розвинений і активний культурний осередок. Бо ж, по-перше, до нашого міста були прикуті взори всього СРСР, і лишати Маріуполь захаращеним і недолугим містом з боку керівництва було б зовсім неконструктивним кроком. А по-друге, коли за містом закріпляється назва “місто металургів”, місцеві жителі починають прагнути чогось духовного і більш високого. У цьому розділі я б хотіла сконцентрувати увагу на найцікавіших закладах Маріуполя.

Театр

Саме в Маріуполі, а не в Києві, не у Львові, який хизується своїми культурними традиціями, і навіть не в красуні Одесі перебуває найстаріший на Україні драматичний театр. За віком він буквально кілька років молодшою першого публічного театру Російської імперії. Трупа завжди грала і продовжує грати російською. Місто надзвичайно театральне, тут чекають і дуже тепло приймають столичних (практично кожні два тижні афіші повідомляють про приїзд черговий московської «зірки») і не столичних гастролерів. До речі, мало кому це відомо, але саме в Маріуполі скінчив свій земний шлях великий дресирувальник Дуров. Але свій театр — це особлива стаття. (1)

Якщо звернутися до історичної довідки про театральну історію Маріуполя, то легко встановити рік народження театру - 1847 рік, - як правило, в багатьох містах світу театральне літочислення починається від першого уявлення заїжджої трупи. Але в 1878 року жителем Маріуполя Василем Леонтьевичем Шаповаловим було побудовано театральне будинок, зібрано власна трупа. На сцені так званого Концертного залу грали свої спектаклі гастролери на чолі з видатними діячами мистецтва України - М.Л. Кропивницьким, І.К. Карпенко-Карим, П.К. Саксаганським, М.П. Старицьким. У Маріупольському театрі починала свою діяльність М.П. Линицкая, одна з перших в країні удостоенная звання народної артистки СССР.В передреволюційні роки маріупольці дивилися своєму театрі спектаклі участю знаменитих Н.І. Собольщикова-Самарина, Г.К. Федотова, В.Э. Мейерхольда.В радянські часи помітного світанку маріупольський театр досяг у передвоєнні роки під керівництвом заслуженого артиста РРФСР А.С. Ходырева. Війна перервала творчу життя театру. Але відразу ж після вигнання фашистів з міста він відновив свою діяльність - на чолі його знову був А. Ходирев. Під час окупації фашисти зруйнували будинок театру. І воно було знову відбудовано у самому центрі міста прекрасна, сучасна споруда. Тут в 1959 року почав працювати театр, отримавши назву Донецького державного. Чому ж Маріупольський театр носить таке довге назву: Донецький обласний російський драматичний театр (м. Маріуполь), із чим це пов'язано. Виявляється, із чинним на в період 1950-60 р.р. правилами, новий театр міг бути побудовано лише обласному центрі, не нижче. Виходячи з цього положення, перспектив в набуття власного професіональної театральної колективу у Маріуполя не було. Велика заслуга в тому, що вдалося обійти цю директиву, належить Костянтину Олейниченко, який очолював той час міську партійну організацію. А також підтримка керівництва Донецька. В усіх клопотаннях, в вище що стоять органи значилося, йдеться йде про створення обласного драматичного театру, а вже потім писалося, що мовляв, через різних об'єктивних причин будинок для нового установи культури доцільно звести в "близлежайшем місті Жданове". "Номер", так би мовити, пройшов. Саме з відтоді на афішах значиться: "Донецький російський драматичний театр", а в дужках - "місто Маріуполь". Робота закипіла. Будівельні роботи проводилися важко, позначалося нестача матеріалів, фінансування. Але все ж, 2 листопада 1960 року, рівно 43 роки тому, театр відсвяткував свій день народження. Перший прем'єрний спектакль, вийшов в новому будинку, був за п'єсою Олексія Арбузова "Іркутська історія". Зал був заповнений вщерть не тільки в день відкриття. У наступні дні народ все валив і валив, у кас натовпами стояли люди. Квитки купувалися "по блату", гра акторів було прийнято маріупольським глядачем, великим захопленням.

Життя Донецького обласного російського драматичного театру нагадує хвилясту лінію.

Трупа вистоювала в найважчі для провінційних театрів часи, так у початку 90-х, коли безліч обласних сцен практично припинило своє існування (в столиці Тиви, наприклад, дають не більше двох спектаклів на тиждень), маріупольський театр, офіційно не змінюючи свого статусу, став ставити лише… комедії. Не впадаючи в націоналістичну істерію, грали Гоголя, Чехова, Гашека. Цим артисти зберегли старого глядача і зростили нового, коли один за одним закривалися заводи, санаторії, марніло пароплавство. Ті часи, на щастя, минули. І театр знову ставить серйозне і трагічне.

Сучасний Маріуполь і його городяни можуть сміливо пишатися найстарішим драматичним театром України.

Школа мистецтв

1953 - 1954 навчальний рік - перший для Дитячій музичної школи №1. У школі працюють 6 викладачів, навчаючи 50 учнів (грі на скрипці - 11, на фортепіано - 39).

1992 рік - Дитяча музична школа №1 перетворена в Дитячу школу мистецтв.

2000 - 2001 навчальний рік - 47-й на 5 відділеннях школи - музичному, хоровому, хореографічному, художньому, загально-естетичному викладають 97 викладачів, навчаючи 861 учня:

- грі на музичних інструментах (фортепіано, скрипка, віолончель, баян, акордеон, гітара, домра, цимбали, флейта, саксофон, труба, тромбон, ударні інструменти, синтезатор);

- сольфеджіо, теорії і історії музики, основ диригування;

- до класичного, народно - сценічного, історико - побутового танцям, історії балету;

- малюнком, живопису, скульптурі, композиції, історії мистецтва;

Творчі інтереси дітей стимулюються можливістю вивчення предмета на вибір (додатковий музичний інструмент, постановка голоси, композиторські творчість, основи акторського майстерності, фехтування, постановка музичних спектаклів, у тому числі англійською мовою, комп'ютерна графіка), участю в концертних виступах, конкурсах, оглядах і виставках. У рамках надання платних послуг поновлена робота підготовчої групи для дітей 5 - 6 років, плануються факультативи іноземної мови, комп'ютерної підготовки, різні загальноестетичні цикли.

Торік у 84 випускника закінчили школу.

ПДТУ

Приазовський державний технічний університет Волошин В'ячеславе Степановичу – ректор, професор, доктор технічних наук, академік Міжнародної екологічної академії, дійсний член Нью-Йоркської академії наук. Розташований у мальовничому місці на березі Азовського моря, ПДТУ є великим регіональним державним вищим навчальним закладом України, має ІV рівень акредитації. Тут одночасно навчається більш 10 тисяч студентів, працює аспірантура і докторантура, щороку відкриваються нові спеціальності. Створений в 1930 року як металургійний інститут, котрий готував інженерів за п'ятьма спеціальностей, він за роки свого існування виріс університет, що здійснює підготовку не тільки інженерів, а й філологів, перекладачів, педагогів, музикознавців, економістів, а всього - із 40 спеціальностей. Сьогодні в ПГТУ ведеться навчання (форми навчання – очна, заочна і екстернат) на 10 факультетах: металургійному, енергетичному, економічному, механіко-машинобудівному, зварочному, інформаційних технологій, транспортних технологій, гуманітарному, інженерно–педагогічному, інженерної та мовної підготовки іноземних громадян. У складі університету: два науково-дослідних інституту, інститут підвищення кваліфікації, три технікуму, технічний ліцей, науково-дослідні лабораторії і центри, а також: 9 навчальних корпусів, 2 упорядкованих гуртожитки, наукова бібліотека, спортивний комплекс, спортивно-оздоровчий центр на березі Азовського моря, музичний театр-студія, численні колективи художньої самодіяльності. Університет відомий в Україні і за її межами своїм викладацьким потенціалом, науковими школами. За успіхи, досягнуті в галузі освіти і науки, університет нагороджений орденом «За розвиток науки і освіти – 2000 р.», бронзової медаллю на виставці «Сучасна освіта в Україні – 2001 р.», Дипломом лауреата рейтингу «100 кращих підприємств України» у номінації «Вища освіта» – 2003 р.». іншими нагородами.

1 [2] 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com