У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Авраам Лінкольн

Сторінка 2

Лінкольн вважав, що збереження Союзу важливіше за всі інші проблем. «Незважаючи на те, що я ненавиджу рабство, я скоріше погоджуся на його розширення, чим побачу Союз розпавшимся», – говорив він. Перспектива боротьби Півдня і Півночі країни представлялася Лінкольну так: «Будинок, зруйнований сварками, не може встояти. Я упевнений, що нинішній уряд не може бути стійким, залишаючись наполовину рабовласницьким, наполовину вільним. Я не очікую, що союз буде розірваний, що будинок завалиться, і вважаю, що розбрати в ньому припиняться. Він стане або цілком вільним, або цілком рабовласницьким» [5, c. 96 ].

Лінкольн був упевнений у можливості мирного рішення суперечки між Північчю і Півднем. У душі він сподівався, що якщо рабство буде обмежене тільки південними штатами, то поступово воно саме відімре. Рабська невільнича праця приводила до того, що земля погано оброблялася і швидко бідніла, і плантаторам, щоб діставати прибуток зі свого господарства, приходилося постійно розширювати території своїх володінь [4, c. 131].

Таким чином, формування А. Лінкольна, як політика відбувалась в складних і суперечливих процесах американського тогочасного суспільства. Він проявляв стійкість своїх поглядів і переконань, що часто доволі не сприятливо для нього закінчувалось. Його позиція щодо рабства була багата в чому не прийнятною для американського політикууму.

Розділ ІІ. Обрання А. Лінкольна президентом.

Кінець 50-х р. XIXст. був поворотним моментом у житті Лінкольна. Активно беручи участь у політичних суперечках, він придбав широку популярність у країні. Виступаючи в різних куточках країни, Лінкольн виявив себе як розумний і обережний політик. Він не став підтримувати вимогу скасування рабства і прагнув усіма силами не допустити громадянської війни. На зборах республіканської партії в Чикаго Лінкольн був висунутий кандидатом у президенти. Тепер стояла важка боротьба з кандидатами демократів, які підтримували рабовласників Півдня. У ході передвиборної компанії Лінкольн стриманістю й умінням уникати крайностей зумів переконати виборців і, перемігши на виборах 6 листопада 1860 р., став президентом США [4, c. 149 ].

Обрання республіканця послужило поштовхом до відділення восьми рабовласницьких штатів, що оголосили 4 лютого 1861 р. про утворення Конфедеративних Штатів Америки зі столицею в Річмонді, які обрали своїм президентом Джефферсона Девіса [8, c. 275 ].

Лінкольн виявився в скрутному положенні. Він не мав досвіду керування країною, не був ще сформований уряд. Лінкольн хотів переконати рабовласників відмовитися від розколу Союзу. Тим часом обставини зажадали швидких і рішучих заходів. Жителі півдня атакували і захопили форт Самтер. Через два дні Лінкольн оголосив штати Конфедерації в стані заколоту і звернувся до «усіх лояльних громадян» із закликом виступити на захист країни. В армію вступили 75 тис. добровольців. Почалася громадянська війна між Північчю і Півднем [2, c. 285 ].

Перший крок до переходу до “війни пореволюційному” Лінкольн і його адміністрація зробили 16 квітня 1862 р., оголосивши про звільнення негрів-рабів у федеральному столичному окрузі Колумбія. Якщо ще восени попереднього року Лінкольн був вимушений по тактичних міркуваннях (з побоювання втратити “прикордонні” штати) відмінити декларацію Фремонта про звільнення рабів в Міссурі, то тепер і сам президент підходив до такого рішення в масштабах країни. Еволюція поглядів Лінкольна в цьому питанні очевидна, хоча і після відміни рабства в окрузі Колумбія, 19 травня, президенту довелося дезавуювати декларацію іншого генерала, Девіда Хантера, який, так само як і Фремонт, без санкції керівництва оголосив про звільнення рабів в штатах Джорджія, Флорида і Південна Кароліна [6, c. 257 ].

У питанні, відміняти або зберігати рабство, Лінкольн значною мірою залежав від постійної необхідності враховувати можливу реакцію на цей крок всієї сукупності різних сил і чинників, в першу чергу, зрозуміло, усередині країни. Виступаючи за відміну рабства як інституту, президент зовсім не вважав негрів рівними білим і був проти надання їм після звільнення статусу повноправних громадян. Американський історик Дж. Фуллер писав: “Якби Лінкольну наступного ж дня після падіння форту Самтер представилася можливість опублікувати свою Декларацію про емансипацію, була б закладена моральна підстава для всієї його загальної стратегії. Але це було неможливо: по-перше, Північ не була готова до цього, а по-друге, як сказав сам Лінкольн: „Я не бажаю виступати з документом, неминуча бездіяльність якого, подібно папській буллі проти комети, була б видна всьому світу” [6 , c. 262 ].

Уважно вивчаючи листування Лінкольна, його виступи і інші документи, спогади сучасників про нього, можна дійти висновку, що сам він більше схилявся до так званого проекту “колонізації” тобто вивозу негрів (з їх згоди) в держави Латинської Америки і до Африки, ніж до перетворення звільнених негрів в рівноправних громадян США. Президент навіть вів переговори з лідерами негритянських релігійних общин і з урядами деяких латиноамериканських країн про деталі проведення в життя цього проекту. В основі цієї наївної, так і не здійснилася спроби лежало глибоке розуміння Лінкольном того положення, в якому опиняться мільйони негрів, формально вільних, але позбавлених прав білих громадян [ 8, c. 290].

Президент не бажав розв'язати цю проблему механічним даруванням неграм після відміни рабства прав білих громадян, включаючи і виборче право. Це було б у той час підтримано лише незначною частиною американського населення, а йти проти думки свого народу президент не міг.

Але найперший крок - відміна рабства - ставав насущною необхідністю, і за нього виступало все більше білих американців. 22 липня 1862 р. на черговому засіданні кабінету міністрів Лінкольн оповістив складений їм проект Декларації про відміну рабства у всіх штатах, що входили в бунтівну Конфедерацію, виключаючи Теннессі, майже вся територія якого була на той час зайнята військами Союзу, і ті округи Луїзіани і Віргінії, де також панування Конфедерації було вже ліквідовано. Одночасно Лінкольн припускав з 1 січня 1863 р. (цього дня Декларація повинна була набути чинності) дозволити набір вільних негрів в армію і флот США. При цьому Лінкольн з незвиклою для нього твердістю заявив, що рішення його остаточне, а міністрів він просить лише порадити, коли саме обнародувати цю Декларацію [6 , c. 567].

Думки розділилися, дехто взагалі виражав сумнів в необхідності такого кроку: адже «прикордонні» штати, як не раз говорив і сам президент, явно зустріли б Декларацію негативно. Лінкольн визнав корисним пропозицію Стюарда: не публікувати Декларацію зараз, в умовах військової нестабільності Союзу а почекати якого-небудь військового успіху, як виразився державний секретар, “хоча б середньої величини” В цьому був резон: публікація Декларації після невдач Макклеллана на Півострові могла бути сприйнята супротивником як прояв слабкості, остання спроба якось врятувати положення [6, c. 569].

Отже, перехід до війни „по-революційному”, в усякому разі в політичній області, вже позначився. Крім Декларації про звільнення рабів, на ньому наголошений і іншим важливим кроком у внутрішній політиці. 20 травня 1862 р. був прийнятий закон про гомстеди (тобто земельних ділянках), по якому будь-який громадянин США не молодше за 21 рік міг з 1 січня одержати у володіння ділянку землі розміром в 160 акрів (приблизно 65 га), сплативши за це символічний реєстраційний збір - 10 $. Формально вимагалося протягом п'яти років обробляти одержану ділянку, і лише після цього він переходив в повну власність власника. Фактично ж ділянки відразу потрапляли в повне користування власників [6, c. 570].

Закон мав і побічну сторону: буржуазія Півночі, а також різні пройдисвіти вправно використовували його в своїх інтересах, зокрема шляхом скупки ділянок через підставних осіб і подальшої спекуляції ними. Але буржуазно-демократичного єства закону про гомстедах це не міняло: він з'явився перемогою прогресивного для того часу шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві [8, c.295].

1 [2] 3 4 5

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com