У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Біографія Хрущова

Біографія Хрущова

Народився 15 квітня 1894 р. у с. Калинівка, нині Хомутовського району Курської області РФ, у робітничій родині. До 15 років наймитував у поміщиків. Від 1908 р. працював на шахтах Донбасу, де з 1912 р. брав участь у виступах проти царського режиму. Це, зокрема, засвідчив начальник Катеринославського губернського жандармського управління: у своєму донесенні від 28 травня 1912 р. він зазначив, що серед осіб, які збирали пожертвування для родин розстріляних на Ленських копальнях робітників, був 18-річний учень слюсаря заводу Боссе Микита Хрущов.

Така поведінка молодого робітника була помічена начальством, і йому довелось шукати нову роботу. Це було нелегко, але він влаштувався на Рутченківську шахту № 31, де розповсюджував газету «Правда», влаштовував колективні читання. Наприкінці 1914 р. перейшов до механічних майстерень Рутченківської копальні, яка обслуговувала близько десятка шахт. М. Хрущову доводилося бувати на кожній з них, що розширювало коло його контактів і знайомств.

Після Лютневої революції обрано членом Рутченківської ради робітничих депутатів. У м. Юзівка (нині Донецьк) на одному з мітингів він познайомився з Л. Кагановичем, який матиме згодом значний вплив на подальшу політичну долю М. Хрущова. Рада в Юзівці перебувала під впливом меншовиків і есерів. Хоча М. Хрущов на той час ще не був у ленінській партії, він підтримував саме більшовицьку фракцію.

У 1918 р. вступив до партії більшовиків. Сталося це, як потім він сам згадував, під впливом виступу М. Бухаріна. Під час громадянської війни М. Хрущов – червоноармієць, голова партосередку, політрук, комісар батальйону, інструктор політвідділу 9-ї Кубанської армії.

На початку 20-х рр. М. Хрущов брав участь у відновленні шахт Донбасу. Працював на Рутченківській копальні заступником голови управління з політроботи, згодом йому запропонували посаду управляючого Пастухівської копальні. Одначе його бажанням було навчатися. Кілька разів звертався з проханням дати йому змогу навчатись на робітфаці при Юзівському гірничому технікумі. Нарешті дістав згоду і в 1922–25 рр. навчався у згаданому технікумі. Обирали секретарем парторганізації. У грудні 1923 р. – член Юзівського окружкому КП(б)У. Збереглися свідчення про те, що він часто бував на шахтах і завдяки його зусиллям вдалося припинити один із страйків невдоволених умовами праці та життя робітників.

Ще один цікавий штрих: деякий час у ці роки М. Хрущов перебував під впливом Л.Троцького. Про це він сам напише в одній з анкет у 1937 р. Це, до речі, згодом дасть підставу його політичним противникам висунути проти нього обвинувачення у «троцькізмі».

Після закінчення навчання М. Хрущова рекомендували на партійну роботу. У 1925–26 рр. він працював секретарем Петрово-Мар’їнського райкому партії, у 1926–28 рр. – зав. оргвідділу і одночасно заступником секретаря Сталінського окружкому КП(б)У. У день свого 70-річчя М. Хрущов, порівнюючи своє життя з драбиною, скаже, що він долав її, не перестрибуючи «щаблі», виконуючи будь-яку доручену справу. Одначе цілком очевидно, що деякі «щаблі» йому допомагали долати впливові особи, а з-поміж них, в першу чергу, Л. Каганович. Саме він запропонував М. Хрущову, викликавши того до Харкова, у 1928 р. посаду заступника завідуючого оргрозподвідділу ЦК КП(б)У. У квітні того самого року рішенням секретаріату ЦК КП(б)У його рекомендовано завідуючим оргвідділу і заступником секретаря Київського окружкому КП(б)У.

Однак працював він недовго. За рекомендацією Л. Кагановича, який на той час був уже секретарем ЦК ВКП(б), М. Хрущов у 1929 р. став студентом Промислової академії у Москві. Згодом очолив партосередок цієї академії, активно винищуючи представників антисталінської опозиції. Така активність, судячи із спогадів самого М. Хрущова, сподобалась Й. Сталіну, дружина якого – Н. Алілуєва інформувала чоловіка про енергійні «викривальні» дії секретаря парторганізації.

Відтак за рекомендацією Л. Кагановича і з відома Й. Сталіна М. Хрущов перейшов на партійну роботу в Москві. У 1931–32 рр. – секретар Бауманського і одночасно Краснопресненського райкомів ВКП(б), у 1932– 34 – секретар Московського міськкому, у 1934–35 рр. – другий секретар Московського обкому і перший секретар Московського міськкому ВКП(б). На XVII з’їзді ВКП(б) обрано членом ЦК ВКП(б). Від березня 1935 до січня 1938 – перший секретар Московського обкому і міськкому ВКП(б). У цей час він зміг здобути довір’я Й. Сталіна, чим потім вдало користувався. У 1939 р. увійшов до складу політбюро ЦК ВКП(б).

У 1938–49 рр. М. Хрущов очолював ЦК КП(б)У (з перервою з березня до грудня 1947 р., коли першим секретарем ЦК КП(б)У був Л. Каганович). В Україну М. Хрущов, як він сам пояснював Й. Сталіну, не прагнув вертатися з кількох причин. Насамперед він вважав, що С. Косіор, який очолював ЦК КП(б)У з червня 1928 р., був більш досвідчений, а до того ж М. Хрущов мав сумніви щодо власної здатності зорієнтуватись у національній політиці. Проте Й. Сталін відкинув його аргументи. Така категоричність не була випадковою. На той час Й. Сталін остаточно визначив для себе долю політики «коренізації» і «українізації», здійснюваної у попередні роки. Згортання цієї політики розпочалося ще з 1932 р. Тепер М. Хрущову належало остаточно зробити поворот до русифікації, «почистивши», зокрема, українські партійні кадри.

Визначив Й. Сталін і долю С. Косіора. Його перевели до Москви на посаду заступника голови РМ СРСР, а невдовзі після цього за безпідставними обвинуваченнями розстріляли. Перед М. Хрущовим було поставлено завдання «добити» троцькістів і бухарінців в Україні.

З усіма завданнями М. Хрущов успішно впорався. Остаточно зійшла нанівець політика «коренізації» й «українізації». У квітні 1938 р. постановою ЦК КП(б)У «Про реорганізацію шкіл на Україні» утворення навчальних закладів, де викладання проводилось мовами національних меншостей, кваліфікувалось як «насадження особливих національних шкіл», що були вогнищами «буржуазно-націоналістичного впливу на дітей», а їх функціонування визнавалось «недоцільним і шкідливим». Тоді ж у квітні постановою Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У «Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах» з другого класу початкової української школи вводилось обов’язкове викладання російської мови. Для цього відводилось 4–5 годин на тиждень. Було припинено «українізацію» вузів, установ, преси. Діловодство перетворилося на двомовне, але «перемогла» російська мова.

У червні 1938 р. у доповіді на XIV з’їзді КП(б)У М. Хрущов підкреслював: «Вороги народу, буржуазні націоналісти знали силу і вплив російської мови, російської культури. Вони знали, що це вплив більшовизму, вплив вчення Леніна–Сталіна на уми українського народу, українських робітників і селян. Тому вони викорінювали з шкіл російську мову. В багатьох українських школах вивчали німецьку, французьку, польську та інші мови, тільки не російську .Товариші! Віднині всі народи будуть вивчати російську мову».

Як засвідчують документи НКВД, з приїздом М. Хрущова в Україні стався «докорінний перелом» у вишукуванні «ворогів народу». Змінилася каральна практика, і майже всі засуджені тепер отримували смертні вироки. І сталося це, як мовиться в одному з документів, «на підставі безпосередніх вказівок наркома внутрішніх справ СРСР Єжова щодо усунення антирадянського підпілля, даних ним під час приїзду на Україну, під керівництвом секретаря ЦК КП(б)У М.С. Хрущова».

Разом з тим перші роки праці М. Хрущова збіглися з певною зміною акцентів у боротьбі з «ворогами народу». Наслідки репресій стали настільки очевидними, що відповідно з рішеннями січневого (1938 р.) Пленуму ЦК ВКП(б) почалося відновлення виключених з партії, перегляд деяких справ. На згаданому XIV з’їзді КП(б)У М. Хрущов наводив приклад Києва, де «компромат» було подано на половину складу міської парторганізації, а із 130 комуністів АН УРСР 111 були обвинувачені у різних «гріхах». Деякі справи було переглянуто, але не можна вважати, що запанувала суцільна справедливість, оскільки провину за «перегини» покладали не на систему, а на нещодавно викритих нових «ворогів», на чекістів, на партпрацівників, які вчора вважалися активними бійцями за «чистоту» партії.

[1] 2 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com