У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Юрій Мушкетик

Юрій Мушкетик

Твори Юрія Мушкетика, як зазначалось ще у передмові до двотомного видання творів прозаїка (1979 p.), «добре знає не тільки український читач, вони викликають жваву зацікавленість у все­союзної критики. Кращі твори письменника спонукають до широких творчих роздумів; критика підключає їх до дискусій з приводу важливих назрілих проблем, характерних явищ, провідних тенден­цій розвитку багатонаціональної радянської літератури».

Після цього видання, до якого ввійшли романи «Біла тінь», «Крапля крові», «Жорстоке милосердя» та історична повість «Семен Палій», побачили світ нові романи — «Позиція», «Рубіж», «Яса», «Вернися в дім свій» та повісті «Біль», «Обвал», «Білий лебідь

на чорному березі».

Гостроконфліктні, проблемні, сповнені і радощами й болем за нашу історію, життя, людину, аналітичні щодо минулого й про­гностичні щодо тенденцій сучасності, ці твори стали помітними віхами в розвитку всієї української прози, частина з них пере­кладена іноземними мовами й визнана зарубіжними читачами.

Зріс авторитет Ю. Мушкетика і як громадського діяча: депутат Верховної Ради, керівник Спілки письменників України, він ставить життєво важливі питання екології, мови й національної само­свідомості та історичної пам'яті народу, його суверенності і умов розвитку гуманізму, культури, і це знаходить гарячий відклик у серцях читачів.

Стає очевидним: Ю. Мушкетик — продовжувач великих традицій Панаса Мирного, М. Коцюбинського, В. Стефаника, А. Головка, але водночас — яскрава індивідуальність, що має свою тему, свій ідеал, метод та стиль. Все це бере соки з джерел історичного, соціального, духовного життя народу та з глибин мислення самого митця.

Перше джерело формування особистості Юрія Михайловича Мушкетика — його рідна Чернігівщина. Там, у с. Вертіївка Ніжинсь­кого району, він народився, виріс, закінчив школу, звідти вступив на філологічний факультет Київського університету, і пішов у великий світ.

Ця земля багата історичними традиціями. Тут розпочався славно­звісний похід і визріло «Слово о полку Ігоревім» — один з най-значніших шедеврів світового героїчного епосу, тут розвивалися освітні й культурні осередки, з друкарень йшли по Україні книжники й розмаїті видання. Чернігівщина була одним з центрів національ­но-визвольної боротьби та зумовленого нею державного й культурного відродження українського народу, а потім — революційного руху та партизанських дій у роки Великої Вітчизняної війни. На цій землі виріс автор проекту космічної ракети М. Кибальчич, роз­вивались шедеври фольклору, кобзарського мистецтва, живопису, музики, творили П. Куліш, Б. Грінченко, А. Свидницький і Л. Глібов, М. Коцюбинський і П. Тичина, В. Еллан-Блакитний, В. Чумак і О. Довженко. Ю. Мушкетик дуже рано виявив не лише жагу знань правди-істини, а й мужність характеру: він звертається до сторінок героїчної боротьби за свободу України, й 1954 р. виходить його перший історичний роман «Семен Палій». Пізніше автор зізнається: не все в творі задовольняє й читачів, і, тим більше, його самого. Зокрема в трактуванні ситуацій, конфліктів, подій і характерів історичних героїв він мусив іти за офіціозними канонами. Однак мусив — не означає йшов. Погляд Ю. Мушке­тика зупиняється на епічній постаті героя, який приваблював і роздумом, і лицарським благородством. Лірично, з синівською любов'ю зображено й посполитих, і козаків; нетрадиційно — без зайвого шаржування, спрощення, одномірної негативної демоні-зації, а через призму реальності соціальних відносин — гетьмана Мазепу. Ще в першому творі Ю. Мушкетик виявив прагнення до поглибленого психологізму, об'єктивних критеріїв оцінки людей і подій. Цей метод бачення минулого виявляється домінуючим і в наступному творі — повісті «Гайдамаки» (1957), а особливо в романі «Яса» (1987).

Можна сказати: це природньо, адже проміжок часу між тво­рами — у тридцять років. Але правда в іншому. Осмислення історії не полишало Ю. Мушкетика ніколи. Більше того, щоб повніше й глибше осмислити історію України, письменник звер­тається до аналізів історії стародавніх Греції і Риму. Предметом його повсякденних студій стають філософія, релігія, етика й куль­тура, при тому як на рівні сім'ї й держави, буття окремих людей, так і цілих соціальних верств. Як наслідок з'являються філософсько-аналітичні, глибоко полемічні твори «Смерть Сократа» (1971), «Суд над Сенекою» (1978), призначення яких полягало в паралель­ному освітленні досвіду свого та інших народів. Досвіду й пози­тивного (громадянська мужність Сократа, що воліє прийняти смерть, але не зрадити своїм ідеалам та друзям, своїй педа­гогіці), і гіркого, болючого (Сенеки), зокрема у сфері людської совісті, гідності, честі. Мета письменника — пробудження й підне­сення індивідуальної, класової, національної самосвідомості, духов­ності сучасників, тому він і зображує «суд над Сенекою» студентів другої половини XX століття, через призму якого постає справжня сутність не лише «підсудного», а й їх самих. Пізніше Ю. Муш­кетик напише повість «Білий лебідь на чорному березі» (1989), в якій постають Рим і наша Вітчизна, доля гнаного режимом Октавіана Овідія й знищеного сталінським терором Поета.

Письменник ще десять років тому завершує свій кращий істо­ричний роман «Яса», який, проте, знаходить шлях до читача лише в роки перебудови.

Справді: панорамний твір, в якому постають Україна, Крим, Турція упродовж десятиліть, має кілька сюжетних ліній, пов'язаних з долями патріота Сироватки і його сина, турецького бранця Лаврі-на, гетьманів Дорошенка й Самойловича, зрадницького існування безпринципного Марка,— але й на цей раз в центрі зображення — життя кошового Запорозької Січі Сірка. Це і показ життя народу в трагічний період історії після смерті Богдана Хмельницького, коли беззахисний край облягли і зовнішні вороги (в особі рато­борців Криму й лицемірних владик Туреччини, жорстоких, кривавих колонізаторів шляхетської Польщі й підступних, корисливих мос­ковських царедворців) і свої, внутрішні, ті, що прирікали свій народ на безсилля і муки або класово-гнобительською, або угодівською чи й зрадницькою політикою.

Знову привертають увагу риси творчого методу романіста: події загальнонаціонального значення постійно простежуються Ю. Муш-кетиком за допомогою всебічного аналізу й нещадного самоана­лізу, мук совісті, часом — справжнього самокатування героя. Не завжди висновки й оцінки Сірка співпадають з визначеними істо­рією. Романіст і не прагне ідеалізувати загалом мужнього, чесного й далекоглядного не тільки полководця, а й політичного діяча, яким був Сірко. Його мета — через правду про Сірка дійти до істини про історичну долю нації. Тому романіст дає широкий — і в плані інтимних, родинних стосунків Сірка, драми його сім'ї, і в плані воєнно-політичної діяльності героя — одного з справжніх вождів — життєпис центрального персонажа. Але завжди і за кож­ним описом ми бачимо інтереси суспільства: чи то у війні з тата­рами й шляхтою, чи то у складних взаємовідносинах з гетьманами. У творі «Позиція» його герой Федір Грек у момент тривожних роздумів робить висновок: «Певно, людині іноді все-таки потрібно обдумати себе і своє життя», інакше не зміниться на краще ні вона, ні її світ.

Про Сірка Ю. Мушкетик також пише, дбаючи про сучасність та будучину. Не випадково вершиною духовного життя й цього персо­нажа стає епізод, коли він думає: буття треба бачити у всьому його багатстві, різноманітності, суперечностях, неприпустимі одно-мірність і однолінійність. Ось і він, Сірко, «був молодий і дикий, як степовий вітер. І нічого йому не було потрібно, тільки степ та кінь, та зорі над головою. Лише після смерті синів збагнув, що людина — то не тільки степ, кінь і зорі. Людина — вона тоді, коли думає про інших людей, коли молиться за інших і коли їй болять їхні рани». Через роздуми про людину, про своїх сорат­ників, Сірко піднявся до розуміння обов'язків перед дружиною, синами, рідною землею, бойовим товариством, а тим самим піднявся до величі і безсмертя. Такими виявилися справжні народні натури Сироватка та Лаврін, що стали символами людської величі, вічності. А гетьманів Дорошенка, Самойловича не порятували ні багатство, ні хитрість, ні військова кмітливість та влада: їх імена назавжди пов'язані з символами двоєдушності, слабосилості, бездуховності, а то й зради. Отже,— cмерті ще за життя.

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com