У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Життя і творчість ЛІНИ КОСТЕНКО

Життя і творчість ЛІНИ КОСТЕНКО

План

1. Де народилася і навчалася видатна поетеса.

2. Збірки Ліни Костенко та їхні переклади на інші мови світу.

3. Юнацькі погляди на життя. Перші вірші.

4. Відгуки про поетесу її сучасників.

5. Особливості побудови віршів.

6. Аналіз деяких поезій.

Костенко Ліна Василівна народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині. З 1936 року живе в Києві. Тут закінчила середню школу, вчилася у педагогічному інституті. Але в 1952 році вступила до Московського літературного інституту ім. О. М. Горького, який закінчила з від­знакою в 1956 році.

Друкуватися почала в шістнадцятирічному віці. Видала українською мовою поетичні книжки «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989), а також збірку віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). Працювала і в галузі кінодраматургії.

За історичний роман у віршах «Маруся Чурай» і книжку поезій «Неповторність» Ліна Костенко від­значена Державною премією Української РСР ім. Т. Г. Шевченка (1987).

Твори Ліни Костенко перекладалися багатьма мо­вами народів СРСР і зарубіжних країн. Російською мовою видана книжка «Лучи земли» (1960), сербо­хорватською—«Скіфська баба» (1981), чеською— «Над берегами вічної ріки» (1987).

Повоєнні роки . Ще стінки окопів, на яких писано першовірші Ліни Костенко, не поросли травою, біль тяжких втрат ще не став ятривим спогадом, а пере­живався майже фізично:

Мітку показали на вербині,

широко руками розвели: -

Кажуть люди, десь тут у долині,

всі живцем закопані були.

Тут Одарка — невсипуща мати,

миротвориця дитячих чвар,

і Лаврін, прислів'ями багатий,

і Кривенко — сивий чоботар.

Тут Юрко і чорноока Хана,

всі твої товариші малі .

Тут земля, а в ній глибока рана.

Не торкайтесь—боляче землі!

Зовсім юна поетеса багато пише. Вірші немов самі народжуються з її схвильованої душі. Тут і спроба розібратися в повені перших інтимних переживань («Таке прощання було шалене — на сум багате, на слова скупе .»), і мовби безпричинний смуток враз­ливого серця («Зігрій мої, коханий, руки, закрий кватирку у вікні .»), і романтичне захоплення на­вколишньою красою (« .і здається мені пшениця золотим" промінням землі»), і вірність імперативним велінням часу (« .нам конче треба рухатись вперед. Аби ніхто від ноші не схилився, і не пристав, не ви­бився із сил»), і намагання збагнути одвічні цінності буття («Справжня сила — довше під спудом»), й ін­туїтивне передбачення труднощів чесного життєвого шляху («Щастя треба — на всякий випадок. Сили треба— на цілий вік»), і формування свого заповіт­ного кредо («Я в людей не проситиму сили—Я в лю­дей попрошу тільки віри»), усвідомлення основ непоквапливої мудрості («А потім приходять роки, з’являється стримана сила») .

Бентежність ліричного чуття Ліни Костенко не могла не привернути уваги до її навіть ще учнів­ських, далеко не в усьому досконалих віршів — якась живильна енергія олова їх «видавала». Друковані в періодиці, в колективних збірниках молодих поетів, вони відразу відрекомендували автора як особистість не лише непересічну, а й доволі, якщо хочете, екзо­тичну на тлі тогочасної поезії.

Я виростала у садах,

де груші достигали теплі,

і курявою лист пропах,

і соковиті пахли стебла .—

подібну строфу, загалом кажучи, не так уже й важко було б відшукати в українській поезії, залюбленій у земну красу, одверто схильній у цьому почутті до масових самоповторень.

Зрештою, й ніби глибоко індивідуальне —

Нема кому сказать: -

Кохаю.

Нема кому сказать: -

Прийди.

Сама усіх я обминаю

або заплутую сліди;

чи й таке:

Моє серце, мабуть, болітиме,

як не стрінемось ми в житті.

Я привітами-самоцвітами

зупинила б тебе в путі .

Такі мінорні мотиви тиражувалися в доволі великій кількості — хоча саме Ліні Костенко в майбутньому критика старанно й запопадливо ставитиме на карб почуття надмірного суму й смутку та брак бадьоро-оптимістичного настрою. Але, гадаю, то просто треба було за щось зачепитися, бо критиків-ортодоксів швидше лякав, потужний інтелектуальний струмінь у віршах молодої поетеси. І ще — підспудний зміст, який вже, стільки років не допускався в офіційно визнану поезію—її в культівські часи представляли читачеві якраз не виболеною (вона завжди багато­значна), а препарованою й одноплощинною.

Така поезія не могла загубитися серед тисяч дру­кованих рядків. І справді, ще до виходу в 1957 році першої книжки Ліни Костенко «Проміння землі» їй чимало місця в своїх роздумах про мову й майстер-ність тогочасної поезії присвятив Леонід Первомайський. У статті, написаній 1955 року,— до речі, серйозній і справедливій, досвідчений письменник детально розглянув два вірші Ліни Костенко. І хоча він назвав низку кострубатих фраз та думок, деякі мовні огріхи, все ж загалом з твердою надією дивився на майбутнє, за його визначенням, обдарованої молодої авторки. Різке слово Л. Первомайського виявилося корисним для Ліни Костенко, не збурило в ній безоглядних амбіцій ( що досить часто трапляється серед поетів-початківців), а ще більш упевнило в необхідності самовимогливої роботи над кожним словом. І що прикметно, обидва ці вірші поетеса згодом так і не включила до своїх книжок, хоча лірична замальовка «Пожухли трави, папороть зів'яла .», ви­соко оцінена автором статті «Мова і майстерність» , дійсно має чар істинної поезії. Це відзначає дивовижне почуття самокритизму, що не раз примушувало "Ліну Костенко залишати на сторінках періодики деякі свої поетичні публікації — до її книжок не потрапило багато вже надрукованих творів. (Щоправда, коли Ліна Костенко вважає вірш завершеним, то ніякий редактор не присилує її до «пластичної операції», до "Насильства над тим», що народилося в пекучих муках творчості). Немало її поезій й дотепер також—залишаються поки що на шпальтах газет і журналів.

.Навчання на перших курсах Київського педаго­гічного інституту не задовольняло юну поетичну ду­шу — культурне життя столиці України кінця 40-х років перебувало в шоковому анабіозі. Досить переглянути «Літературну газету» того часу, щоб зрозуміти бездонність вульгаризаторської прірви, в яку намагався ввергнути українську культуру аго­нізуючий сталінський деспотизм в особі Л. Кагановича та йому подібних. Все це виразиться на папері.

.Але то буде ще в майбутньому. У книжці «Про­міння землі» Ліна Костенко тільки, «вирізьблювала» свої питомі образи, тільки пробували голос, часом несміливо й обережно. Але він виділявся виразністю і несхожістю на інші. Уже проступала багатошаро­вість, багатовимірність твореного молодою поетесою художнього світу. Приваблював пошук ритму свого слова, закінченості інтонації, жорсткості виразу — в останньому, гадаю, була й відштовхувальна реакція на розімлілу красивість багатьох тогочасних поезій. Отже, заявка робилася серйозна і надовго. Рецензент дипломної роботи Ліни Костенко в Літературному інституті, відомий письменник "Всеволод Іванов був навіть подивований цільністю естетичного світоспри­йняття студентки. Його висока оцінка фактично ру­копису книжки «Проміння землі» перейнята навіть захопленим пієтетом, з яким для людини творчої природно зустрічати всякий новий талант:

«Дипломна робота Ліни Костенко, вірші, заслуго­вує, з моєї точки зору, найвищої оцінки.

Це дуже талановитий поет завеликим майбутнім.

Вірші Ліни Костенко вражають своєю задушев­ністю, теплотою і дивовижною щирістю, тою високою щирістю, яка розкриває душу людини без дріб'язко­вого копирсання, надривності, цинізму.

Я погано знаю українську мову, але знаю її на­стільки, наскільки це мова братня, наскільки я чув її поряд з собою, наскільки читав Шевченка, Тичину, Рильського і Бажана,— маючи поряд з оригіналом російський переклад: точніше було б сказати, що я не стільки знаю, скільки відчуваю українські вірші Л. Костенко, я відчуваю, що українські вірші її досконалі, а російські переклади, зроблені рукою автора, адекватні оригіналу. І ця обставина також прикметна!

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com