У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Архітектура ХІХ-ХХ століть

Архітектура ХІХ-ХХ століть

В кінці XVIII і в XIX ст. український народ зазнаέ найгірших днів царської російської реакції, яка поступово, але рішуче й жорстоко, ліквідує автономність України, касує військо, гетьманат цілий автономний адміністративний устрій. Національний і культурний гніт відбивається в значній мірі й на мистецькому житті.

Замість вільної артистичної творчості з’являються нові будови, роблені по шаблонових проектах, надісланих з Петербурга й Москви, не пристосованих не тільки до мистецького смаку українців, а й навіть до підсоння України. Нарешті в 1800 р. виходить наказ російської влади, яким зовсім забороняється будувати церкви українського типу. Замість того від середини XIX ст. з’являються обридливі церкви у псевдовізантійському й ніби «московському» стилі. Но дивлячись на це, українська творчість не вгасає, пристосовує шаблонові проекти до свого смаку й дає ряд нових своєрідних творів.

Як відміна класичності, на початку XIX ст. приходить стиль ампір (із франц. «стиль імперії»), який мав замилування до спокійних монументальних форм римського взірця, широких зовсім гладких стін, округлих колон т. зв. дорійського ордеру, півпольних вікон та ступінчастих низьких і гладких аттиків над колонадою.

Одначе й стиль ампір мусив зробити багато поступок українським будівничим традиціям, особливо в маленьких провінціальних палатах та будиночках, де ґанки, галерейки й мансарди (поверх, що уміщено під самим дахом будови) набирають своєрідних українських рис. Із визначних українських архітекторів цієї доби можемо згадати В. Ярославського в Харкові (будинки в Харкові, на Харківщині й Херсонщині) і А. Меленського в Києві (Контрактовий дім, перебудова бурси, розбудова Подолу 1811 р.).

Відтепер найбільше розвивається міське будівництво. Постає цілий ряд нових ратуш (Харків, Полтава, Київ, Львів, Чернівці), що знаменують собою останнє зусилля самоврядування українських міст. Всі вони квадратового заложення, з квадратовою вежею, простих і холодних мас та гладких понурих стін. Таким самим характером відзначаються тріумфальні брами, колони-пам’ятки, які в той час любили ставити з нагоди різних подій.

Одну з кращих колон (за проектом, архітектора А. Меленського) було поставлено в Києві в 1802 р. з нагоди повернення Києву відібраного в кінці XVIII ст. Магдебурзького права й сполученої з ним самоуправи міста (пізніше, щоб стерти всякі сліди цього символа, російські урядові кола стали називати колону пам’ятником «Хрещення Русі»).

В першій половині XIX ст. при новому адміністративому поділі України в стилі ампір постає більшість державних будинків Полтави, Чернігова, Києва, а на запорізьких степах — Одеси й Херсона.

Остання стадія класичності наступає в другій половині XIX ст. за часів царя Миколи І, коли будови набирають особливо понурих і сурових форм, прикладом чого може служити будинок університету в Києві. З церковних будов у стилі ампір найбільше збереглося на Харківщині й особливо Полтавщині (Хорол, Ромни, Лубни, Пирятин, Прилуки).

В заложенні вони переважно хрещатої форми. Це, наприклад, собор у Хоролі 1800 — 08 рр., що близько стоїть до давніших будов XVII — XVIII ст., але лише з одною середньою банею на округлому гладкому під баннику. З більших будов з цієї доби походять собори в Одесі, Херсоні та Кременчуці, що належать до течії академічного класицизму, який почав плекатися в офіційних технічних школах Росії.

Досить поширеним був також тип зовсім округлих будов (ротонд) із колонами або без них, яскравих ампірових форм, як церкви в с. Кукавці (1806) і м. Шатові на Поділлі, Різдва на Подолі в Києві (1809), «Аскольдова могила» в Києві (1810), церква Гощівського монастиря в Галичині (1842) та ін. Перетворення класичних зразків в українському народному дусі в більшій мірі виявилося на західноукраїнських землях, як це, наприклад, свідчить кафедральна церква в Чернівцях, побудована в 50-х роках XIX ст. на п’ятидільному заложенні з трьома банями, подібно до буковинських дерев’яних церков.

Від середини XIX ст. міське будівництво житлового й громадського призначення у зв’язку з пануючим у цілій Європі утилітаризмом і меркантильністю переймається еклектизмом — мішаниною різних історичних стилів не тільки в різних об’єктах, а також в одній будові. Серед різних фаз еклектизму та різноманітних мистецьких напрямів особливо поширюється т. зв. віденський неоренесанс. Загальне архітектурне обличчя наших головніших міст (навіть незалежно від бувшого австро-російського кордону) — Києва, Одеси, Харкова, Львова, Чернівців, Перемишля, Херсона та навіть Ростова й Катеринодара на Кубані — власне завдячує цій віденській моді.

Зокрема, в цьому характері побудовані більші міські театри в Києві, Одесі, Львові та інші громадські будови по містах. Рівночасно в техніці будівництва на Наддніпрянщині помічається поступовий підупад, який особливо зусилюється під кінець XIX ст. Річ у тому, що російська централістична влада в боротьбі за опанування усіх ділянок культурного та економічного життя на Україні з особливим завзяттям нищила українське міщанство і зв’язане з ним ремісництво, яке своїми цеховими організаціями ставило чималий опір централістичним стремлінням Москви.

Постійні утиски цехів закінчилися цілковитим їх скасуванням у 1900 р. Безперечно, цеховий устрій ремісництва в той час уже віджив свій вік, але коли в Західній Європі стара система навчання в цехових організаціях поступово замінялася сіткою державних ремісничих шкіл, на Україні з моментом ліквідації цехів російський уряд замість того не тільки не створив закінченої сітки фахової освіти, але навіть не дав мінімальної кількості ремісничих шкіл.

Отже, коли в старі часи на Україні в цехових організаціях постійно виховувалися молодші кадри добрих ремісників, зокрема мулярів, теслярів, каменярів, різьбярів та солідних технічно підготовлених будівельних майстрів, то з підупадом цехових організацій та браком фахових шкіл старих майстрів та ремісників не було ким замінити або приходили робітники, мало підготовлені та без потрібного технічного знання.

Наслідком цього було те, що багато будов другої половини XIX ба навіть початку XX ст., особливо на провінції, були не тільки безвартісні з мистецького боку, але також технічно примітивні, так що чимало їх понищилося й розвалилося. Це завжди гостро відчували визначні наші митці та архітектори. Але всякі заходи для створення місцевих шкіл, як вищого, так і нижчого типу, здебільшого розбивалися об тверду стіну централістичних стремлінь Москви, яка засновувала такі школи в себе (передусім у Петербурзі й Москві). Туди, власне, мусила їхати українська шкільна молодь, звідтам і приходила «нова мода» в будівництві, майже завжди запізнена в Західній Європі, але «приправлена» в московському дусі. Так у другій половині XIX ст. під впливом національного романтизму на Заході (відродження pоманcького стилю) в Росії постав націоналістичний напрям, що дав пеевдовізантійсько-руський, стиль. Він насильно впроваджувався на Україні в церковному будівництві (собори в Житомирі, Харкові, Катеринославі та ін.), нерідке даючи жахливі немистецькі зразки. До цього часу належать урядові «реставрації» дорогоцінних пам’яток нашого, будівництва княжої добі», коли, наприклад, були розібрані й знищені будови Херсонеса IV — X ст., Десятинна церква в Києві X ст, перебудовані кафедра у Володимирі-Волинському XII ст., церква в Овручі XII ст. та інші, а на їхньому місці були збудовані безвартісні будови ніби у «візантійському» стилі. У більш витриманих візантійських формах і бодай хоч технічно краще побудовані Володимирський собор у Києві та Олександрівська церква в Кам’янці перших років XX ст.

На західноукраїнських землях, що були під Австро-Угорщиною, течія романтизму впроваджувала переважно форми романського та готичного стилю. Правда, були спроби українських архітекторів додавати деякі мотиви «свої», тобто візантійські, але через брак свого мистецького центру та особливо школи ці спроби були здебільшого невдалі.

В найновіші часи будівництво на Україні переживало усі фази еклектизму, які панували в мистецтві Європи, включно і т. зв. стиль модерн, на західноукраїнських землях відомий більше під назвою віденського сецесіонізму. В цьому стилі, який панував порівняно недовго — в останніх роках XIX і перших роках XX ст. — побудовані величезні залізничні станції в Жмеринці (на Поділлі) і Львові, остання — за проектом відомого українського інженера-архітектора Івана Левинського (1851 — 1918), якому належать також інші будови Львова — готель «Жорж», торговельно-промислова палата, будинок «Дністра», дім василіянок та ін.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com