У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Життя і творчість Іван Кочерга. Твори “Свіччине весілля”, „Ярослав Мудрий”

Сторінка 3

Однак вона притаманна не тільки Ярославу Мудрому . Князь лише один героїв, в образах яких розкривається полум’яний патріотизм людей землі Руської.

Наші далекі предки пишалися своєю вітчизною. Згадуваний у драмі Іларіон, монах і письменник, автор "Слова про закон і благодать ", гордо казав, що живуть русичі, не в худе бо й не в неведоме земли", но в русской, яже ведома й спьішима всеми ко земли". І справді, Русь була на той часнаймогутнішою і найюілбшою державою Европи.

Помисли, думки, й діяння Ярослава спрямовані на те, щоб возве­личити Київ, зібрати під його корогви всю Русь, зміцнити княжу владу.

Мріяв він також «нарядити свою державу, просвітити її, прекрасити чудовими храмами, будівлями. Для того привозив іскусних майстрів із греків, учнів своїх людей будувати, купував і переписував у монастирях книги, та й сам князь , книгам прилежа почитая часто в день й в нощи.

Таке, здавалося б, природне почуття, як любов до батьківщини, жило в душі Ярослава дуже непросто. Воно готувалося у внутрішніх супереч­ностях, у боротьбі. Князь рішуче виступає проти варягів, які служили Києву, а принагідно грабували його.

Давай вже цих ярлів без землі!

Пройшли часи Еймуда і варягів,

Які на Русь по золото плили, -

гнівно проголошує він. Але не і в ньому тече кров варяга. Дружина його, княгиня Ірина, - шведська принцеса Інгігерда. Та й улюбленицю свою, дочку Елизавету, князь віддає за норвезького кондига, варяга Гаральда, щоб мати надійних союзників.

Проте вважає Ярослав себе русичем, він пишається, що його мати руська, дарма що вона рабиня. Більше того, він рішуче відкидає легенду про варязьке походження Русі:

Мені не треба пишних тих казок,

Що предків нам шукають десь за морем,

Народ мій тут, на рідних цих просторах,

Від Києва, до Ладоги живе.

І не заброд Ісландії суворих. -

Мене своїм він предком назове!

Ярослав мріє про мир, спокій, про щастя будувати, прикрашати землю, опанувати книжну премудрість - а життя владно ламає його наміри і при­мушує братися за меч

Раніш закон, а потім благодать. . .

Спочатку треба зміцнити державу. І князь веде полки про печенігів. А вже висівши - хоч на недовгий час - з бойового сідла, береться бу­дувати храми.

Раніш закон, а потім благодать. . .

1 творець " Руської правди" вважає, що задля закону можна поступитися " благодаттю" - правом на життя і щастя "маленької" людини. Тому, коли варяг забиває брата Милуші і намагається покривдити її са­му, Ярослав присуджує лише сплатити подвійну виру (Вира - викуп за вбивство).

Народ не погоджується з цим: "То неправий суд". І ось уже блис­нув ніж каменщика Журейка, і впав вбивця-варяг. Князь поклявся ска­рати Журейка, і той тікає на Причорномор’я, у далеку Тмутаракань.

Та каменщик не менш ніж князь любить свою вітчизну. Він бачить, що Ярослав потрібен Русі, дбає про неї, живе нею. Тому дізнавшись про змову варягів і Ірини проти князя, викриває зрадників. Він і вдруге рятує Русь та Ярослава. Коли печеніги рушили на Київ, Журейко мчить у Новгород і приводить полки йому на допомогу.

Цікавий у своїй монументальності й трагізмі образ Микити - суво­рого й похмурого, хоч і молодого ще монаха. "Зело прехитрий майстер і в чудному художестві велик" малює заставки і мініатюри в книгах. Милуючись малюнками, молода князівна Елизавета захоплено вигукує:

Яка краса! Як барви всі согласно

В один вінок на золоті сплелись!

І ніхто не знає, що вогонь помсти й ненависті палає в душі молодо­го художника й монаха. Микита-син новгородського посадника Коснятинз скривдженого Ярославом. Він живе прагненням відплатити за батька та за весь Новгород. Власне, і в Київ, у палати князя, прийшов він, щоб

помститися.

Микита бачить бентежну душу Ярослава, розуміє, що той мріє про могутній Київ, а піднімаючи меч, прагне миру, щоб зробити місто й державу найпрекраснішими в світі. І син новгородського посадника тамує свій гнів, ховає глибоко на дно душі жадобу помсти.

Та ось Микита довідується, що Ярослав скарав на горло Коснятина. Він гнівно звинувачує князя, що той "кривдою і смертію завжди пла­тив", усім, пророчить Ярославу самітність і загибель.

Ярослав з гідністю відповідає монахові, що його батька скарав, бо той "порушив спокій на Русі". Тому князь не визнає себе винним. Ад­же чинив він це не для власної користі, а в ім’я блага народу, батьківщини. Схвильовано і піднесено лунають його слова:

. . . вищих я не відаю скарбів,

Ніж мирний труд і щастя в мирнім домі,

Які весь вік я чесно боронив.

І поки жив, стояти я клянусь

За руську правду і єдину Русь!

Микита розуміє правду Ярослава і, облишивши намір помститися, вирушає в далеку подорож. Коли ж, повернувшись, застає князя і Русь у біді, йде на битву з печенігами й віддає своє життя за Київ.

Письменник з особливою теплотою й любов"ю малює образ древнього пречудового міста. Уже з ремарок постає перед нами його світла ве­лич. З палкою любов’ю говорять про рідне місто герої. Перші слова п’єси - натхненна молитва Сильвестра:

Благослови, господь, державний Киів,

Що на горі над голубим Дніпром

Пильнує мир і всі труди людські .

В уяві Елизавети місто постає як картина казковоі краси:

А Киів наш-зелений і прозорий!

Дніпро широкий. . . кучеряві гори,

Палати білі, бані золоті. . .

Де ще красу подібную знайти?

Анна журиться, що щ доведеться стати французькою королевою і переїхати до Парижу - а там, не як у Києві, "доми холодні, вулиці брудні", там "ні кравців, ні крамарів путящих".

Владна сила любові до батьківщини струмує в калоритному образі Свічкогаса. Це веселий монах, любитель випити й пожартувати з дівча­тами. За надмірну прихильність до чарки він попадає із книжних списателів у свинопаси. Тоді тікає разом з варягами, подорожує, воює, плаває морями. Свічкогас стає вельможним багатим рицарем, але не може втопити у вині, заглушити дзвоном золота любові до рідного краю і повертається до Києва:

Стужився я за цвітом рути-м"яти,

За Києвом знудився у сльозах. . .

Ладен я свині пасти в цих ярах,

Ладен я свічки гасити по церквах,

Ніж рицарем вельможним і багатим

Розкошувати по чужих краях!

Це й не дивно, бо як каже Сильвестир:

Хто вип’є раз дніпрової води,

Тому ніколи Київ не забути.

Точними, глибокими афоризмами пересипано всю драматичну поему "Яро лав Мудрий" - це небачене багатство думки та краси, що коли навіть нічого не хочеш почерпнути з нього, не будеш нагинатися, то й тоді однак, щось візьмеш із собою на все життя.

"СВІЧЧЕНЕ ВЕСІЛЛЯ"

Так народу судила історія - жити, перемагаючи варягів. А ворогів - ой як же рясно було в минулому землі нашої! Сунули вони чорними натовпами, зваблені родючими ґрунтами, багатством лісів і надр земних, достатком ї міст і сіл.

Дзвенів меч Ярослава в битвах із печенігами, водив Ігор полки на половців, розбив Олександр Невський псів-рицарів. Віки татарської чорної неволі виніс наш народ, та зберіг свою душу. І ось прийшли в Київ литовські князі. Змучений віковим ярмом, обезкровлений, знеси­лений народ не зміг відразу дати ім. відсіч, не зміг - але й не скорився.

Вивчаючи акти Литовсько-руської держави, Кочерга знайшов грамоти князів про заборону світла в Києві: "Коли я випадково потрапив на мотив "заборони світла", мотив, що послужив темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто місь­кого життя і соціальної боротьби в стародавньому місті, а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру".

Отже, сюжет драми навіяний історичними документами про "заборону світла" і про боротьбу київських міщан проти неі.

. . . Київ 1506 р. Це вже не те оспіване в "Ярославі Мудрому" світ­ле, казкове місто, що сяє золотом і вогнями. Київ похмурий і темний, бо люду заборонено навіть свічці світити - аби, мовляв, не запалити міста, а насправді для того, щоб відчули ремісники, трударі - "чорні люди", що вони-хлопи, темні, безправні та безсилі. Однак народ не примирився ні з темрявою, ні з неволею.

1 2 [3] 4 5 6 7 8

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com