У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом (Улас Самчук)”

Сторінка 7

І чи не найбільшим злом стали експерименти більшовизму. Позбавивши людину приватної власності, система підірвала в людині «потребу самостійної ініціативи, зводячи все до інтересів дрібного щоденного побуту в боротьбі за хліб, за речі, за мешкання, за місце в черзі». Почуття меншовартості, породжене матеріальною нуждою та соціальною безправністю, посилювалося широко пропагованою теорією про вторинність усього українського, активною денаціоналізацією. З гіркотою пише У.Самчук про позбавлену власної гідності, са­моповаги, уваги до себе, своїх коренів, славних одноплемінників українську людину. «Ніяких дат, ніяких конкретних, інтимних зарисовок, нічого особистого. Цим ми відрізняємося від європейців . Інколи не знаємо про людей абсолютно нічого, ніби це було за часу автора «Слова о полку Ігоревім». .На нашій мові це зветься особистою скромністю». Саме денаціоналізація,— підкреслює письмен­ник,— «забрала не лишень рідну мову, але також живу душу, зруйнувавши характер, викрививши почуття і затьмаривши свідомість». Це «страшна вираз­ка . Вона паралізує саму субстанцію людини: її свідомість. А без свідомості це лиш порожня форма, без змісту».

«Поспішно, на бігу», прагнучи «залишити документ доби, якої був свідком», нотує письменник побачене й почуте на Східній Україні. Одинокі, відокремлені від світу, «ні кола, ні загорожі, ні деревини, інколи з причепою, інколи без, але завжди старанно обідрані і зразково занедбані» оселі; неймовірно занедбане . Байкове кладовище із знищеними могилами, похиленими загородами і хреста­ми, засохлим бадиллям бур'янів, купами кінського гною; «обдряпаний, обколу­паний, обгризений, поржавілий, з вибитими вікнами і поламаними хрестами» собор у Житомирі. «Цивілізація вмирає не на Заході, вона вмирає в Житомирі»,— з болем пише У.Самчук. Навіть атмосфера тут — «поржавіла, сіра, запорошена». Ця атмосфера наклала свою видиму печать і на людей: «Зникла свіжість, відвертість, певність. Здавалося, що вони тільки що вийшли з довготривалого ув'язнення».

«Коли ми хочемо зрозуміти якусь епоху,— двічі наводить письменник слова Ортеги-і-Гассета,— то першим нашим питанням має бути: хто правив тоді світом?» Більшовицьке ж панування ніколи не було наслідком природного волевиявлен­ня народу, визнанням авторитету партії. Це була насиллям, хитрістю, настир­ливістю, зброєю, поліційною системою утримувана влада. Проголошене «Кто бил нічєм, тот станет всем» покликало до життя тисячі тих, «кто бил нічєм». І не тільки, і не стільки через відсутність умов для самовияву і самоствердження, скільки через відсутність для цього здорового глузду й твердої волі. «Панувало повне «ніщо». Нігілізм, від якого це явище відходило, став «кліматом життя». Ініціатива, творче ставлення до життя були небезпечними: у їхньому світлі про­явилося б справжнє обличчя тих «ніщо». Тому — ешелони непокірних у Сибір, мільйони покірних - у колгосп. Господарство перестало бути тим господарст­вом, яке вимагало здорового глузду й працьовитих рук. Воно все більше нага­дувало «складний, тяжкий, виповнений забобонами ритуал». Це був культ, і «як кожний культ, він засадничо вимагав ентузіязму, фанатизму, жертви, але не логіки й розуму». «Російська система господарства, колись кріпоснича, а тепер колгоспна, позбавляла маси можливости вияву своєї ініціативи. А в господарстві пасивні маси — це лише зайвий небезпечний тягар, який рано чи пізно потягне корабель держави на дно».

Десятки томів Маркса-Енгельса-Леніна, в яких обґрунтовувалася система, виявилися пустопорожньою утопією. Економіку, першу, за словами У.Самчука, після політики й культури, основу держави, може створити лише народ. «Весь народ. Кожна його одиниця. Не партія, не плянувальне бюро, не резолюції державних органів, а воля, ідея, ініціатива кожної живої і діючої одиниці всього народу». Відібравши ініціативу, волю в «творчих одиниць», система передала їх «нетворчим бюрократам», а позбавивши одиниці власності, створила з них пролетаріат, який, як відомо, не має нічого, навіть батьківщини, якому нічого втрачати і яким найлегше, на відміну від селянина, керувати. Слова, що народ є власником держави, так і залишилися словами. Наслідки — відомі. « .Людство майбутнього, з перспективи часу і простору, виділить цей період своєї минувшини як приклад великого затемнення людини в людині»,— з гіркотою конста­тує письменник.

«МИ» - ВІРА

І все ж У.Самчук вважає, що «у своєму корені цей народ живий і здоровий». Письменник переконаний, що «наш народ культурно і господарсько може дуже швидко відродитися і догнати у цьому відношенні народи Заходу». Віки неволі виробили в народу не лише рабську покору, а й бунтівливий дух. А «де­націоналізація — це образа гідности народу, чого народ ніколи не дарує». Озна­кою живого українського духу називає У.Самчук релігійність українців, що про­являлася як жива і діюча сила, «стихійний протест проти індивідуальної несво­боди, як . шукання протекції і оборони у небесної сили проти гніту сил земних" і як природний гін до релігійного вияву людини взагалі».

Не до кінця знищена і національна самосвідомість українців. Будучи «плека­ною і загостреною» на Заході, вона збереглася і на Сході, особливо серед сільського населення, яке було і залишилося національне сильним «з кореня, з духу, з традиції».

Тому фундаментальним питанням, яке потребує конкретної відповіді, є по­шук шляхів допомоги народу, пошук доступу «до вразливих і замкнених місць душі нашої людини», ліків для її душевних ран. Увага до особистості, розвиток особистої ініціативи — ось шлях відродження української людини. «Колективна воля — обман, фікція. Це поле попасу для демагогії і ледарства. На місце колек­тиву має бути поставлене суспільство, тобто збірнота вільних одиниць, об'єдна­них інтересами одиниць, а тим самим і інтересами цілості суспільства». Така настанова відповідає українській ментальності і при наявності сильної провідницької індивідуальності український народ підніметься з колін.

Улас Самчук не безсторонній спостерігач. І на цьому також має наголосити учитель. Руїна, яку він бачив «біля нас і в нас», викликає біль. І сором. «Соромно за нас, за наш світ, за більшовизм, за Леніна, за Маркса. Хотілося в когось просити вибачення, до когось апелювати . Здавалося, як легко було з нашої людської маси зробити людей, народ, націю . Але на місці цього та тотальна, універсальна духова і фізична руїна. Кому і для чого це потрібне?

І це ж не тільки Запоріжжя, Дермань . Це ціла Україна, весь «союз» республік, весь народ, група народів. Всі війни, голоди, недороди, посухи, зриви, саботажі, невиконані плани, кари, заслання, вигнання! Нічні вивози, істерія про­паганди, органи безпеки. Для кого і для чого все це потрібне? Щоб отак вигля­дало оце квітуче колись гніздо — Запоріжжя?

Мені соромно. Перед цілим світом соромно. Перед історією. Перед розумом і логікою. Чому ми найкращих наших людей знеславили, покарали, вигнали? За їх розум, за їх ініціативу, за їх труд. Чому віддали життя в руки ледарів, бідних духом, хворих і немічних? Яким треба було помогти, але яким не можна було віддавати в руки керма правління .». Цей сором також викликав потребу діяти. Боротися за кожну українську людину, будити її душу, приспану національну свідомість, показувати народові його самого й місце, яке він повинен зайняти у світі. Цьому присвячене все життя, вся творчість Уласа Самчука. І як редактор газети «Волинь» в окупованому Рівному, і як один з організаторів Мистецького Українського Руху в повоєнній Німеччині, і як публіцист, і як письменник він вважав це своїм найпершим обов'язком перед власним народом. Не чекаючи похвали, не сподіваючись на лаври, дбав про народ, бо вірив у його будучість: «Ми вложені творчою силою у течію космосу, як мандрівна невблаганність жит­тя . Що буде далі? Одного разу ця війна скінчиться, і люди, що ще виживуть, - будуть жити далі. Одні будуть зватися переможцями, а інші переможеними. Ми не належимо ні до тих, ні до інших. Ми займали на цьому форумі особливе місце, ми мали своє завдання, ми змагалися за нього, і віддано, і чесно, і це завдання на цьому не скінчилося. Наше особливе місце залишається за нами далі. Без огляду на час, на місце, на умови».

1 2 3 4 5 6 [7] 8 9 10

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com