У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом (Улас Самчук)”

Сторінка 4

МЕТА

- Отже, є мета. Але чи достатньо її наявності, щоб людина збулася?- звертаємося до учнів. - Чи, може, бути ще щось? Що саме?

Якщо запитання виявиться заскладним, підкажемо учням: мета має бути високою, красивою, благородною. Тільки тоді вона поведе людину, допоможе сформувати себе. Недарма той же О.Довженко зазначав: «Тільки велика мета породжує великі характери».

Тому стати письменником У.Самчук мріяв не просто задля самореалізації. Він прагнув реалізувати себе в ім'я національної ідеї, «переборення і знищення» стану історично задавненої стагнації», у якій перебувала Волинь. Він потребував «світа, простору, досвіду, знання . А головне — свободи. Щоб розвинутись і мо­гти себе висловити». Рабська покірність була чужою його натурі. Франкове «Лиш боротись — значить жить!» стало його кредом. « .Лишатися в глухій провінції, замученій поліційними обмеженнями, напівголодному раціоні покорму для душі і тіла для мене значило знищення. А коли так, я волів бути знищеним у боротьбі. У спротиві. А не в покірному животінню на краю життя .»

ПОШУКИ

Влітку 1924 року була спроба перейти кордон радянської України, хоча «ніколи ні духом, ні серцем, ні розумом не був комуністом, не поділяв того вірування, не вважав його за господарську систему». Була просто віра, що там свобода, туди пішло багато товаришів, про неї розказували, за неї агітували. І дуже хотілося вчитися. Дорога закінчилась у польській в'язниці, де юнак познайомився з тими, хто вже «скуштував» «комуністичного раю».

Із наївною вірою в більшовицькі гасла було покінчено. Останньою краплею в цьому процесі стало зрозуміння, що дорога до Києва, де можна навчатись, де можна втілити свій фантастичний намір — написати епопею у трьох частинах про Україну з трьох різних періодів її життя — княжого, козацького і сучасного, — дорога ця — закрита.

«Дід-Дніпро» — так називався роман, надісланий до Державного літературного видавництва в Харкові. І стверджував у ньому молодий автор, що після перемо­ги соціалізму «він знову поділиться на націоналізм». Відповідь (але чомусь не з Харкова, а з Берліна) «гласила», що автор має талант, але сам рукопис «вима­гає багато обробки, а головне — достотної зміни поглядів на багато деяких питань», а посольство України взагалі відмовило у видачі документів на в'їзд до України.

Разом із зрозумінням неможливості повернення на Україну прийшло й усвідомлення злочинної суті більшовизму, що згодом виллється у болюче: « .Хто вірить у большевизм — є свідомий злочинець проти себе самого, своєї родини, свого народу. Хто толерує большевизм, є дурень. Хто надіється, що большевизм зміниться, — ідіот. Большевизм є зараза. Де він ступає, там смерть».

Погляд спрямовувався на Захід. Він не міг залишатися з людьми, «які не потрапили сформувати норм вищого рівня . замкнулися в колі найнижчих інтересів і лишень віками безсило нарікали на якусь абстрактну долю, яка ніби завинила в їх становищі», не міг, бо «рабом є не тільки той, що кориться, а й той, що неволить до покори».

Сам письменник думав інакше: «Ніхто і нічого нам не завинив! Завинили ми самі! Завинив передусім я! А тому я мушу знати чому. І питати там, де є відпо­відь». На цьому моментові учитель повинен також особливо наголосити: юнак шукає причин невдач насамперед у собі. Це був погляд нового покоління, яке прагнуло конкретної дієвої праці, яке шукало конкретних відповідей на конк­ретні запитання. Гадаємо, такий підхід, такий приклад буде корисним для стар­шокласників у час їхнього громадянського змужніння.

ЗАХІД

Військова служба, до якої було покликано юнака, сприйнялася як знамення Боже. Переможець з марафонського бігу на 10 км спортивної дружини 16 піхотного полку 3-ої дивізії отримує медаль Хоробрості та два дні відпочинку. Випросившись на ці два дні до міста, він 23 серпня 1927 року дощової ночі переходить польсько-німецький кордон.

Відбувши за вироком німецького суду 3 тижні ув'язнення за нелегальний перехід кордону, Улас Самчук працює візником у багатого поміщика в м.Бойтені на Горішньому Шлезьку. Навчає згодом польської і російської мов дітей дирек­тора місцевої гімназії і сам навчається. У 1928-1929 роках - у Бреславському (теп. Вроцлавському) університеті, згодом переводиться до Праги в Українсь­кий Вільний Університет, повний курс гуманітарного факультету якого закінчує 1931 року.

«У житті кожної людини є час і місце, що. творять вісь її буття. У моєму житті таким місцем була Прага і час, у ній прожитий». Тут він зустрівся з О.Стефановичем, О.Лятуринською, Л.Мосендзом, О.Ольжичем, О.Телігою, тут перебували Д.Дорошенко, О.Олесь, Наталена Королева, тут кувався новий світогляд, наро­джувалася нова література, найяскравішим проявом якої стала «празька шко­ла», тут були написані «Волинь», «Марія», тут зміцнів і скристалізувався його талант, остаточно сформувалася духовна особистість письменника. Сформува­лась «у гурті покоління Крутів, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу». Це покоління вірило в ідею, в її дієвість і здійснення, вірило в перемогу. Мета, воля, віра — було їхнім кредо. «Я не належав до породи пристрасних політиків, але силою фактів був втягнутий в цю атмосферу молодих людей, яким здавалося все можливим і які майстрували фантастичні плани свого майбутнього».

Важким ударом для юнака став розкол на «мельниківців» і «бандерівців» Організації Українських Націоналістів, сили, яка об'єднала, згуртувала емігрантів навколо, ідеї боротьби за незалежну Україну. До нього приходили агітатори, розповідали про нездатність до боротьби старого проводу, очолюваного Андрієм Мельником, намовляли пристати до бандерівців. «Повний скепсису, протесту, невдоволення», він залишається «на старих позиціях». Тут більшість старих друзів, тут Олег Ольжич, «друг, колега, брат» (одного разу вони справді побраталися), а найголовніше - він принципово не приймав ідеї розколу, розбрату, вбачав у цьому прояв властивого українському національному характерові індивідуалізму, групівщини, «кочубеївства», «махнівства».

Пізніше письменник вступить у полеміку з Д.Донцовим, під впливом якого перебувала «празька школа», і відстоюватиме «теорію синтезу» інтересів, праг­нень, ідей, перевагу свідомої мети над сліпим волюнтаризмом.

З проголошенням у 1938 році Карпатської України Улас Самчук виїжджає до Хуста. Його палкі промови можна було почути в найвіддаленіших куточках краю, з-під його пера виходили статті, з яких увесь світ дізнавався про боротьбу українців за свою державу.

«Тепер хай цілий світ знає, що український народ на всіх своїх землях дозрів, щоб переняти керму своєї державності у власні руки . Раз і назавжди ствердив наш народ свою дійсну волю, і держава, що її наш народ створив, буде тією волею керуватися» («Сталося»).

Потрапивши до угорської в'язниці і чудом вирвавшись з неї, письменник врешті знову опиняється в Празі.

Безробітний. Згодом тимчасова праця світлометником, рахівником, міряльником високо в горах. Удень — теодоліт, ввечері — книги Клемансо, Бісмарка, Бюлова. Час спогадів і політики. Знову Прага . Знову будні.

Поряд з ним дружина — Марія Василівна Зоц. Вони були різні за вдачами, інтересами, фахом. Але доля примхливо звела його одного разу з «молодень­кою дівчиною з сірими схвильованими очима, з наснажливою, пристрасною мовою», яка приїхала з УРСР до брата-емігранта.

Вразлива, а заразом раціональна натура, людина надзвичайної сили волі, ініціативи, працездатності, вона здійснить свою мрію — вивчатиме фармацевти­ку, працюватиме в аптеці, здобуде чеське громадянство (річ на ті часи абсолю­тно неймовірна).

Але, пов'язавши, освятивши і скріпивши два серця «майже якоюсь містичною силою дуже глибоких емоцій, любові, пристрасти», ця ж доля і розведе їх, заповівши йому довгі роки чужих доріг, а їй — повернення на Україну. Але тепло цього почуття залишиться з ними впродовж усього життя.

Їй він присвятив перші видання «Волині»: «Тій, що першою читала цю книгу, що її переживала і любила,— Марії Зоц з пошаною присвячую. Автор».

Марія Василівна залишила цікаві свідчення про цей період життя Уласа Самчука:

1 2 3 [4] 5 6 7 8 9 10

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com