У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом (Улас Самчук)”

Сторінка 2

Справді, на долю .письменника випало побачити й пережити стільки, що цього цілком вистачило б не на одного чоловіка: 1905-1917 - імперія Романових, 1918-1920 - Українська Народна Республіка, 1920-1927 - Річ Посполита, 1927-1929 - Німеччина веймарська, 1929-1940 - Чехословаччина, 1941-1944 - німецька окупація в Україні, 1944-1948 - німецькі табори Ді-Пі, вересень 1948 - еміграція до Канади.

Силою обставин письменник опинився в центрі подій, що докорінно змінили обличчя Європи.

Усі його предки були хліборобами, кріпаками.

У спогадах письменник згадує предків по батьківській лінії: прапрадіда Йосафата, прадіда Кирила й прабабу Євдокію, діда Антона та бабу Лукію; і по материній: прапрадіда Кирила, прадіда Михайла Рудого-Мартинюка, прабабу Євдокію, діда Уліяна та бабу Євдокію.

Рід не був багатим. Дід Антін мав дев'ять десятин землі на чотирьох синів — Ялисея, Олексія, Омелька, Парфена — і дочку Лукію.

Батько письменника — Олексій Данильчук-Самчук народився 27 жовтня 1869 року. Після раптової смерті першої дружини Марії, яка залишила йому двох сиріт — Катерину й Василя, одружився вдруге з Настасією Рудою-Мартинюк (нар.28 грудня 1877 p.). У цьому шлюбі в них народилося п'ятеро дітей — Петро, Пилип, Улас, Федот і дівчинка Васса, яку в родині звали Василиною. Петро та Пилип померли одного місяця від скарлатини, коли їм було 3 і 2 роки.

1907 року батько вибрався з Дерманя на хутір Лебедщину — за п'ять кілометрів від села, де мав п'ять десятин землі, «хуторець з трьох будинків: хати разом з хлівом під одною покрівлею, клуні на мурованих з каменю стовпах насупроти хати і свининця, курника та дровітні під одною стріхою навпоперек .»

Згодом тяжкою працею «розжився» ще на одну десятину, а 1913 року пере­їхав до Тилявки на Крем'янеччині (Шумський район), де мав уже 14 десятин.

Дядько Парфен залишився на прабатьківщині, а дядько Омелько пішов у прийми до Півчого.

Батьки прагнули дати своїм дітям гарну освіту, хоча сам батько закінчив лише «три групи» народної школи, а мати знала три літери: А — як кроківка, Ж — як жук, О — як калачик. Проте брати вибрали хліборобську долю і навчання продовжив лише Улас, а з синів дядька Ялисея — Григорій, який закінчив історико-філологічний факультет Варшавського університету, працював доцентом університету у Львові, 1940 року був заарештований і зник безвісти.

«Мої спогади розсипані по світі, але їх концентрація все ще у Дермані»,— писав уже зрілий автор.

«Дермань! Знаєте Ви, що таке Дермань? Ні, сказав би Гоголь, Ви не знаєте, що таке Дермань. Це дуже простора і дуже барвиста казка. Вже здалека розгор­тається вона цілими милями вправо і вліво. Вже здалека виринають у зелені, то знову десь зникають золоті хрести її церков. Вже здалека цілими натовпами пруться зо всіх сторін краєвиди, і горе Вам, чоловіче, коли Ви не митець, не поет, або принаймні звичайний фотоаматор, з будь-яким «Кодаком» начерезпліч . Все то кидається на всіх, ніби зграя звірів. І хоч-не-хоч,— Ви здаєтесь. Зупиняє­тесь, знімаєте капелюха й старанно вітаєте цю царицю волинських сіл»,— захо­плено напише він після відвідин Дерманя в 1942 році.

Початкова освіта в Тилявецькій церковно-приходській школі була однобо­кою, неповною, безсистемною. Книги тут були переважно релігійного змісту, навчання проводилося російською мовою, історію, літературу вивчали тільки російські.

«Відколи ця школа тут стояла, ніхто ще не вийшов з неї грамотним, і треба додати, що й таких «шкіл» на так звану цілу волость, що складалася з шістнадцяти сіл, було не більше трьох».

Після закінчення у 1917 році народної школи в Тилявці хлопець продовжує навчання у Дерманській двокласовій школі при духовній семінарії. В період УНР вона була перетворена на вищепочаткову чотирикласову школу з українською мовою навчання. У 1920 році, коли Улас Самчук закінчив три класи, поляки її закрили.

Навчаючись у школі, він квартирував у дядька Ялисея, з тих років і на все життя подружився з двоюрідною сестрою Палажкою. Закінчивши три класи, склав іспити до п'ятого класу української гімназії в Крем'янці.

«Я був типовим волинським селюком і провінціалом»,— зізнається Улас Сам­чук. Власне, інакше й не могло бути, адже «стиль і дух, і клімат глибокої провінції . мав властивість розчиняти в собі все їй чуже». «Земля наша мало давала нагоди жити великим життям. Особливо у цих наших рамцях глибокої провінції, національного безправ'я і соціальної безпорадности. Бо хіба ніде на планеті так мало уявляли про історично діючий час, як серед мого середовища . Ми перебу­вали в стані історично задавненої стагнації . І, здається, мені першому вдалося це зрозуміти, а коли я це зрозумів — переборення і знищення такого стану стало моєю життєвою метою».

- Що ж спричинило це пробудження?— запитаємо в учнів. — Пригадаймо «Зачаровану Десну» О.Довженка, біографії інших митців, врешті, погляньмо на самих себе: що впливає на формування духовного світу особистості?

— Насамперед,— скажуть учні,— вроджені нахили. А ще — природа, родинне оточення, історія, культура рідного краю.

Про це пише і Улас Самчук.

СПАДОК

Змалку він мав надзвичайну чутливість, вразливість душі, які породжували мрійливість: «Мені було років дванадцять-тринадцять, я пас на полі корови і, як звичайно, завжди про щось мріяв. Між тим часто мріялося про далекі чужі краї, про людей, про світ». Мав вроджене тяжіння до незвіданого: «У мене з кожною весною прокидався інстинкт птаха, якому все хотілося кудись летіти». Мав тве­резий розум, який дивом, але все ж уживався з чутливістю душі: «Я належу до породи фантастів, які все-таки вірять в людський розум»; «Анатомія моєї духо­вності мала одну голову й одно серце . При тому їх головний штаб знаходився в посудині черепа, якому вони були підпорядковані».

ПРЕДКИ

Вроджене - це від предків. За винятком Данила Гуца, що прийшов до села ще за Хмельниччини і був козаком (звідси й назва кутка, де жили Самчуки,— Запоріжжя, а пo-вуличному їх завжди звали, а нащадків і зараз звуть Гуцами), всі вони виросли на землі й вросли в землю.

Батько — «господарський дух», «родовий, з діда й прадіда, мужик» — був важко перепрацьований, все життя обробляючи землю, корчуючи ліс, б'ючи каміння, аби «вивести в люди» своїх дітей. Будучи «раціонально заложеним», він передав цей раціональний склад мислення, як і почуття любові до землі та пошани до праці й людей праці, і своєму синові. Як і почуття відповідальності за все і всіх, хто побіля тебе, бо, окрім праці, щиро переймався громадськими справами, за що вдячне село справило йому по смерті «дуже величавий похорон».

Мати Уласа Самчука — «мрійниця, неграмотний філософ серця. Безпосередній шматок чистої природи в дусі й тілі. Вона могла жити з ласки сонця і щедроти землі, як кожна ластівка». Вміла гарно танцювати, співала, заквітчуючись віночками з живих квітів, вдягаючись у чудові вишиванки і справжні червоні коралі. Була ірраціональною натурою. Як говорили в селі, «нею шарпало, як тим віхтем соломи», але здалася вона Олексієві Гуцу із Запоріжжя «недосяжною фантазією щастя». І пожертвував він заради цього своїм спокоєм, не зваживши навіть на те, що ніякого приданого вона не мала. Чутливість, ліризм натури, вразливість Уласа Самчука — це від матері. І обом їм він завдячує тим, що став письменником. Бо хоча й хотілося батькам, щоб їхній син став лікарем, учите­лем, інженером, вони не перечили його захопленню літературою.

У родині зберігалися прадавні звичаї, обряди, традиції, вона жила за віковічними законами, де святими поняттями були Бог, праця, земля, рід, де хліборобський календар диктував розподіл обов'язків, де кожний знав свою роль і місце в житті. Це з родини виніс майбутній письменник переконання, що людей потрібно цінувати «не за їх маєтковим станом, а лише за їх моральними прикметами». Саме завдячуючи цим настановам найвищою цінністю стане для нього на все життя людина, рід, а не групові чи класові інтереси — «немудра вигадка немудрих голів».

ПРИРОДА

Чарівна волинська природа залишила незнищенний сліду хлопчачому серці. І для зрілого уславленого майстра, яким приїхав Улас Самчук до Дерманя у 1941 році, це село було справді «неначе писанка», незважаючи на те, що за радянської влади зникли «ліси, що оздоблювали обидва схили долини, і ті верболози над річкою, і те стависько з його пишними очеретами, і навіть сама річка та млинок звузилися і зменшилися до невпізнання».

1 [2] 3 4 5 6 7 8 9 10

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com