У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

ВАСИЛЬ БОБИНСЬКИЙ ЗНАНИЙ І НЕЗНАНИЙ

Сторінка 7

З особливою теплотою і любов'ю виписаний образ Степана Крайнього. Це його устами даються оцінки людям, подіям, фак­там, його очима автор дивиться на світ. У зіткненні Степана і сер­жанта уланів Скорупчинського — центральний вузол розділу. При­чому образ Степана поданий у динаміці, в процесі становлення, ут­вердження на позиціях революціонера. Він ще не розуміє ба­гатьох речей, ще не розрізняє серед уланів «неворогів» собі, а серед заарештованих не впізнає випадкових людей. Дивується і ра­зом з іншими осуджує намагання Марка Рокитюка зав'язати сто­сунки з уланами, переконати їх, що вони творять злочин проти таких, як і вони, бідних людей.

Тюремна дійсність, розмови з Рокитюком, «парубком з Сухо-баб» та іншими в'язнями ширше розкрили йому «очі на світ і на людей», і вже в третьому розділі — Степан стає душею ескадро­ну: польські власті мобілізували його в числі хлопців; з західно­українських земель в свою армію, щоб їхніми ж багнетами при­душити народний гнів. Та мазурські і західноукраїнські селяни, одягнуті в уніформи уланів, уже свідомі своєї участі. Катує себе Мацек Твардзяк, що не стримався і зопалу відрубав, шаблею руку «зредукованого» електротехніка. Катується, хоч військове начальство видало йому премію, а місцевий ксьондз назвав вчинок його «святим». Степан допоміг Мацеку розібратись у тому, що робітник-поляк рідний українському робітникові, бо обидва гнуть так само спину на експлуататора — і від того чад шовінізму, що ним щораз підкурювали голови уланів їхні командири, поволі розвіявся, І тепер Степан переконаний, що Мацек шаблі па трудівника не опустить, бо має інший об'єкт — голову пана.

З негативних образів найглибше виписаний Скорупка, спочатку «невеликий жовнярик», згодом сержант і поручник ескадрону ула­нів, запеклий шовініст і жорстокий завойовник.

Зовні непоказний, «мав хлопчакувату фігурку» і очі, що «з-під лоба горіли вовчим, моторошним вогнем», він виявляється закін­ченим катом. Ще в часи громадянської війни Скорупка, тоді «за­сушений жовнярик», виявив схованку навідника, брав участь у розстрілі Максима і комісара, в екзекуції над невинного вагітною жінкою. Тепер же зросли його права: командував ротою. Коли «зелені» не задумувались над тим, що робили в селі, Скорупка свідомо чинив звірства. Коли «біг» скатованих людей викликав сміх з боку уланів, Скорупка не сміявся, бо знав, що тільки цим може примусити заарештованих скоритись. Коли інші розгуби­лись перед одностайністю прив'язаних до воза, Скорупка — ні. Якщо для інших «зелених» всі в селі — бунтарі, Скорупка навіть серед заарештованих «шукає» найбільш небезпечних. Тому «скля­ними сліпедькими» очима «свердлив» зразу Степана, а потім Мар­ка, бо відчув, що саме вони обидва — «головні» серед селян.

Відповідно до вчинків, автор подає і портрет Скорупки, «роз­киданий» в різних місцях трьох розділів твору. Сержант — неве­личкий, вуглуватий, з «непорушними» «чорними мертвецькими» очима, які ніби «висіли в повітрі». Мав завжди «стиснені варги». Завжди зовні спокійний, навіть повільний в рухах, він «міняєть­ся» в найбільш драматичні хвилини. Арештовані не піддалися йому — і тоді Скорупка став «блідий як крейда, нервово похльос­кував батогом по дорозі, збиваючи хмарки пилі». А відчувши свою поразку, він полишає заарештованих і «зникав з очей за горбом», щоб зустріти їх в місті новою «люб'язністю».

Таким же, заздалегідь підготовленим, виглядає Скорупка і в третьому розділі роману. Він веде ескадрон, щоб розігнати «похід безробітних». І певен, що це вдасться йому, яких би жертв не коштувала та кривава «акція». Це Скорупка першим наказав «ру­бати і стріляти» демонстрантів і сам показував яскравий взірець, щоб потім «за сумлінну бойову поставу в обличчі ворога і в обо­роні начальства» бути «призначеним до відзнаки і похвали».

Василь Вобинський зарекомендував себе і як вдумливий до­слідник та літературний критик. Вже наприкінці 10-х — початку 20-х років він публікує ряд статей і рецензій та ін.), у яких гостро засуджує тих, хто заперечував суспільну роль мистецтва, впадав у декаданс, проголошував утечу від життя. Він доводить, що мистецтво — то не якась автономна ділянка, а су­спільне явище, один з видів політичної свідомості народу.

Виходячи з марксистських положень про тісний зв'язок соці­альних і економічних факторів життя, В. Бобинський у статті «Як ми це бачимо?» відзначає, як економічне становище України впро­довж віків впливало на розвиток літературного процесу, станов­лення різних угруповань і шкіл, формування світогляду письмен­ників. Автор акцентує думку на революційно-перетворюючому значенні літератури і мистецтва, покликаних формувати духовний світ людини, розвивати її жадобу до волі, соціального й націо­нального визволення.

У статті «Від символізму — на нові шляхи» він закликає колег по перу зайняти чітке місце в шерензі народних захисників. В. Бобинський робить спробу визначити місце, яке займали в тогочасній, сповненій суперечностей боротьбі окремі західноук­раїнські літературні угруповання. Серед багатьох йому імпонує група письменників, «що своєю літературною продукцією стоїть близько до пролетарських мас», що слово своє «поставила на служ­бу їхніх визвольних прямувань». Група та не боїться оголосити свою творчість тенденційною, і вся вона спрямована на захист поневолених, є їхнім голосом і совістю. Інші ж групи ховають лице, бо бояться відкрито проголосити своє credo «літературних приспішників сильних світу цього».

Простоту, довершеність і дохідливість форми письменник вва­жав неодмінною умовою народності художнього твору. В згаданій вище праці «М. Ірчан. Фільми революції» він акцентує думку, що справжній митець не може бути рабом форми, «повинен нею вмі­ти орудувати так, як того вимагає зміст його переживання».

Цінною скарбницею народу вважав письменник мову, а тому закликав колег по перу глибоко освоювати її невичерпні багат­ства, які «невільно ніколи переставати пізнавати».

Основні положення літературно-теоретичних статей В. Бобинського про тенденційність і народність літератури значною мірою »найшли своє узагальнення в декларації Першої наради проле­тарських письменників Західної України, що відбулася у Львові 12 травня 1929 року.

Не втратили актуальності й історико-літературного значення праці В. Бобинського, в яких він виступив на захист молодої ук­раїнської радянської літератури, обстоював утвердження в ній нових принципів, констатував зростання високої художньої май­стерності творів окремих її представників. Заслуговує схвалення намагання письменника розглядати західноукраїнську пролетар­ську літературу як частину загальної української радянської лі­тератури, а радянську культуру загалом оцінювати в зіставленнях з досягненнями культури Заходу.

Так, у статті «Як ми це бачимо. Очима галичанина на літера­туру Радянської України» В. Бобинський, аналізуючи літератур­ний процес на Радянській Україні в тісному зв'язку з тогочасним соціально-економічним і суспільно-політичним життям, зупиняєть­ся передусім на творчості тих письменників, які стали сурмачами нової доби: П. Тичини, В. Сосюри, В. Еллана-Влакитного, В. Чу­мака, В. Поліщука та інших.

Розмірковує В. Бобинський про українську радянську літера­туру, тенденції її розвитку і в праці-розвідці «Ланцетом у чиряк».

Літературно-критичні праці В. Бобинського різні за жанрами і своєрідні за формою. Знайдемо в його набутку статтю, сатиричний памфлет, нарис, біографічний ескіз, замітку, літературознавчу роз­відку.

Не все з літературно-критичного набутку В. Бобинського щоправда, задовольнить сучасного читача. Сприймаючи все цінне в працях, він, однак, не може не помітити того кипіння .пристра­стей, іноді занадто рішучих і категоричних оцінок, в основі яких переважно соціально-ідеологічні критерії, а часом і надмір пря­молінійних суджень про речі, які так чи інакше впливали на творчий процес, примушували чесного митця зайняти певний бік барикад. Відвертість і прямолінійність думок і суджень було в. 20—30-і роки для літератури Західної України обов'язковим атри­бутом.

1 2 3 4 5 6 [7] 8

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com