У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

ВАСИЛЬ БОБИНСЬКИЙ ЗНАНИЙ І НЕЗНАНИЙ

Сторінка 6

В основу новели «Гість із ночі» покладено вірогідний факт: простий робітник, йдучи на самопожертву, проникає в охоплений полум'ям паровоз і зупиняє поїзд, рятує життя сотень людей. По­будована новела на різкому контрастному зіставленні: головному героєві твору — робітникові Мартину — протиставляється пихатий, «грубий панисько».

Лаконізм, драматичні ситуації, майстерно виписані діалоги у новелах В. Бобинського наближають його до творчої манери В. Стефаника: така ж напруга почуттів, психологізм, такий же вражаюче несподіваний фінал. Для прикладу згадаємо новелу «Страх». Автор знайомить у ній з образом червоного комісара. Ек­зекуції, що їх застосував до комісара сотник, не поставили його на коліна. Червоний командир переміг — і поведінкою, і вчинками, і своєю правдою.

Пережите, виболіле в серці лягло в основу повісті «За Збручем сходило сонце», твору раннього, не у всьому рівного й однаково викінченого. І в цій повісті В. Бобинський все ж зумів узагальни­ти явища тих буремних, тривожних років, задушевно розповісти про звичне і буденне, трагічне й героїчне, насичуючи твір яскра­вими деталями воєнного побуту і тогочасної політичної обстанов­ки. У тому, як нагло гине батько Михася і сам він, як лишаються напризволяще його побратими по зброї, ошукані проводом, як нарешті вони знаходять ясну мету і проклинають своє «минуле», відчувається фальш і злочинство тих людців, перед якими три­валий час схилялись рядові воїни, в жертву за брехню яких від­дали життя тисячі галицьких юнаків, одягнутих в строї австро-угорської армії.

Рукопис великого прозового твору «Львів», про тематику якого В. Бобинський сповіщав з Харкова у листі до М. Тарновського від 9 грудня 1931 року («Через кілька місяців я закінчу нову більшу річ — роман про останні кілька років з західноукраїнського жит­тя. Друкуватиму його в ЛіМі в 1932 р. З того роману я міг би кілька уривків послати Вам, будуть вони малювати найяскравіші моменти з класової боротьби пролетаріату: касарня, школа, кла­сова диференціація села, відношення буржуазії до мас трудящих, тюрма, спогади з радянсько-польської війни 1920 p., праця компартії і т. п.»), не зберігся. На сторінках періодики в 1932 році на­друковано лише три розділи з нього. Але й ці фрагменти свідчать про значні можливості Бобринського романіста. Вони виявилися і в доборі життєвого матеріалу, і в сюжетній місткості, у виписуван­ні внутрішнього портрету персонажів, змалюванні побутових і пейзажних картин. Не можна не відчути тонкого ліризму, емоцій­ної тональності оповіді.

В цих розділах роману, кожний з яких, до речі, характеризу­ється певною сюжетною завершеністю, йдеться про жахливі ме­тоди, до яких вдавалися польські власті, викорінюючи на за­хідноукраїнських землях більшовизм. Так, в першому з них, що носив назву «Батько», розповідається про події першої світової й громадянської війн, відтворюється, так би мовити, родовід го­ловного героя роману Степана Крайнього м. Якщо в новелах (та й у повісті) поведінка, духовний світ персонажів зображені в де­що романтичному ключі, то тут домінує реалістична розповідь. Автор підкреслює врівноважений, позбавлений показних, зовніш­ньо ефектних рис характер батька героя. Максим на перший погляд — нічим не примітна людина, така, як і багато інших його односельців. Насправді ж він велетень, що, обравши небезпечний шлях комуніста-підпільника, готовий будь-якої хвилини віддати життя в ім'я перемоги червоної революції. Таким — загартованим і несхитним — проходить він через складні життєві перипетії — лихоліття першої світової війни, прихід у Галичину російських солдатів, розпад клаптевої Австро-Угорщини, бої з білополяками і, нарешті, наступ та відступ радянських військ. Російський полон і революція, робітники фабрики, на якій він певний час працював, відкрили йому очі на світ — і відтоді Максим зрозумів, де і як шукати правду. В боротьбі за неї, за перемогу червоної револю­ції і на західноукраїнських землях, віддав він своє життя, запо­вівши сину продовжити справу, ним започатковану. А суть її в тому — щоб «скинути в цілім світі панську владу і завести хлоп­ську».

Події в творі, їх плин і розвиток, передаються своєрідно — че­рез сприймання й оцінки спочатку восьмирічного хлопчика, а зго­дом юнака Степана — сина Максима. Війна вкрала в нього дитин­ство, змусила рано змужніти і стати після смерті батька опорою родини. Рано Степан починає розуміти, що є дві правди на зем­лі — правда батька, дядька Костя та червоних солдатів, з одного боку, і правда вбивців батька — з другого.

Трагічна розв'язка першого розділу роману, ймовірно, переслідувала єдину мету — акцентувати увагу читача на незвичні і вод­ночас типові для західноукраїнської дійсності умови становлення героя, процес його соціального змужніння. На місце батька став син — і боротьба за владу Рад, за торжество комуністичних ідеа­лів у Західній Україні продовжуватиметься.

У двох інших фрагментах (розділах «Роман зачинається так» та «Львів, містечко в центрі континенту») автор намагається роз­крити багатий внутрішній світ Степана Крайнього, що тепер уже став юнаком і ватажком на селі. А водночас — відтворити одну з жахливих сторінок історії Західної України, так звану «пацифі­кацію» (втихомирення), що почалася тут восени 1930 року в зв'яз­ку з світовою економічною кризою 1929—1933 років, а відтак і вростанням революційних виступів трудящих.

Про один з типових епізодів пацифікації на західноукраїнських землях йде мова в другому розділі роману. Під час однієї з чис­ленних екзекуцій в селі, здійсненої загоном уланів на чолі з сер­жантом Скорупчинським (Скорупкою), було заарештовано 60 сіль­ських активістів. Катованих людей «зелені вулани» мотузками і ланцюгами прив'язали до возів, навантажених награбованим, і змусили бігти розбитим гостинцем.

Цим напруженим епізодом розпочинається дія, драматизм якої не спадає до кінця розділу. Під час розправи над заарештованими має вирішитись питання — хто кого? Чи схилять голови, впадуть на коліна селяни, визнають всесильність окупанта, чи ж ціною нелюдських зусиль витримають страшне випробування — і одер­жать моральну перемогу. З жахливою правдивістю відтворено в розділі шалений біг напівживих людей, картини звірств над ними. «Один з тих, що бігли позаду, підкосився. Тепер сунувся, непомірно довгий, прив'язаний натягнутим, як струна, мотузом за за­п'ястя, деручв передами чобіт, шкарубких і запорошених, тверду, камінцями наїжджену їздівню гостинця. Голова лежала на ру­ках . Другим по Олянчині впав Іван Заріцький, з молодших гос­подарів . Впав абияк, непритомний. Відкинув голову назад, і вона воліклася по дорозі, підскакуючи на камінцях. Швидко за нею по­чали камінці заперлюватись рожевою росою . Степан за себе ще оглянувся. Оглянувся не раз, а тричі. Панько Гривнак, Михань Кандибів і Роман Жовнір падали в невеликих відступах часу, один по однім, як би задивились на себе. Падали всі непритомні і тов­кли головами дорогу .» А взагалі були всі вони «жахливо поніве­чені. Один Олянчин мав голову цілу. Кров ішла з плеча, зуба й колін. Надерте до живого м'яса тіло, оточене пошарпаними й за­кривавленими клаптями вбрання, зяяло, як якісь безсоромнопот-ворні, пишно розквітлі пурпурові квітки. У решти ще й голови були немилосердно пошматовані».

В. Бобинсышй уміє кількома штрихами подати виразнжй пор­трет заарештованих. Ось Марко Рокитюк, «політичний», як його позаочі називали в селі, студент четвертого року прав, кволий здоров'ям хлопець: «Степан оглянувся і побачив Маркове облич­чя. Було бліде з синім. Очі заплющені, ніздрі ходили дрібними дрижаками, рот хлипав повітря — здавалося: кричить людина і кричить так мучено, так жорстоко-боляче, що глушить себе і всіх, і не тільки ніхто другий, а й вона сама вже свого власного крику не вчує, не зрозуміє. На скронях билися б'ючко мотузки набухлих жил». І далі: «З-під заплющених повік, глибоко з-під бров'яних кісток чола викотилось прикрите димком, непритомне око, що, зда­валось, не бачить нічого. Та це тільки здавалось».

Такими ж виразними виступають у творі Іван Заріцький, Ан­тін Захарків, Петро Олянчин, Сенько Клак та ін. Для кожного 8 них письменник знайшов відповідне місце в сюжеті, кожного на­ділив власним голосом. А водночас усі вони становлять ніби один збірний образ — образ повсталого народу, що ціною власного жит­тя утверджував нові ідеали, жадання трудящих західноукраїнсь­ких земель.

1 2 3 4 5 [6] 7 8

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com