У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

ВАСИЛЬ БОБИНСЬКИЙ ЗНАНИЙ І НЕЗНАНИЙ

Сторінка 4

Шаліє буря з Диких Піль

Лісами.

І котить гнів свій і свій біль

Ярами.

Інтонаційні паузи ритму служать тут своєрідним фактором ор­ганізації повільного ритму мови. Така організація строфи наче підкреслює повільний, але наростаючий, до того ж непереможний нодих бурі.

Строфа другої поезії має вже іншу побудову:

Вий, буре! На крила могучі :

Загибель візьми і неси

На ниви, в безділлі дрімучі,

На гори, на звори, ліси.

В порівнянні з попереднім віршем тут маємо повні віршовані рядки, знову ж таки з цілим рядом інтонаційних пауз. Такі паузи, знаки оклику, повтори сполучення «вий, буре!» синтаксично й гра­фічно творять саме таку ритмомелодику строфи, передають ефект наростання стихії:

Вий, буре!

Реви, регочи та лютуй!

Зворушлива емоційність, народнопісенний мелос— виразна оз­нака поетичних творів В. Бобинського. «Синя чічка», наприклад, виповнена скорботними фольклорними мелодіями прощання; вірш «Женці» повен мрійної зажури від того, що «піде літо від нас навмання»,— і кожен рядок в ньому відтак відлунює мелодією тривожного чекання.

Ще з більшою експресією висловлює пережите поет у циклі «З казок мойого друга». Залежно від того, що хоче сказати поет, про що пише, міняється не тільки строфічна будова вірша, а й його ритміка. Так і у вірші «На ниви смерть холодна, незборна» короткі другий і четвертий рядки строфи виразно сповільнюють темп мови. Спаду його інколи досягає поет виносом окремого сло­ва за межі строфи:

Чи тямиш ти, дівчинонько кохана,

Як снили ми колись?

Чому від мене ти пішла так зрана?

Вернися! Гей, вернись!

Вернись!

Лірика В. Вобинського І пол. 20-х pp., як бачимо, цікаве яви­ще і за змістом, і за формою. Молодий поет виявив себе справж­нім майстром інструментовки вірша, митцем, який звуками умів малювати образи й картини, відчутні майже фізично. Та й взагалі В. Вобинський — явище виняткове у нашій літературі. Впродовж усього життя він, природно, змінювався. Але все головне в ньому було вже з самого початку. Він рано зрозумів значення для та­ланту вимогливості до себе і це почуття проніс впродовж відмі-рених йому долею років.

У липні 1925 року В. Бобинський за дорученням ЦК КПЗУ починає при допомозі М. Вовка та Антоніни Матулівни видавати тижневик «Світло». Добираючи відповідні матеріали з місць, пу­блікуючи гострі публіцистичні статті, віршовані памфлети й фей­летони, політичну лірику, передруковуючи звіти й інформаційні повідомлення про стан освіти, культури, народного господарства Радянської України, твори радянських авторів, В Бобинський пе­ретворив тижневик в трибуну революційної агітації. Цьому спри-

яли і власні твори редактора — його віршовані фейлетони, підпи­сані псевдонімами Шершень, Леліт, а також громадянська ліри­ка — вірші «Після жнив», «Чорнозем», «Зимова балада», «Чорна симфонія», «Ніч» та ін. До речі, кінцем 1924 року в творчості В. Бобинського розпочався «новий небосхил»: він рішуче відмо­вився від інтимної лірики, бо, як згодом напише, «тими сльозами, які виплакала досі українська поезія, можна б сміливо наводни­ти посушну смугу степової України і навіть без Дніпрельстану». Тепер поета цілковито захопила «поезія протиріч», «контрасти життя», «марші барикад», тобто громадянська соціально-політична лірика. Про це, до речі, й писав у передмові до вибраних творів В. Бобинського 1920—1928 років М. Качанюк, аналізуючи творчу й громадську практику поета, говорячи про те, що художня фор­ма і стилістичні засоби ліричних творів В. Бобинського дають під­стави говорити про народну основу його поезії, про багатство фарб, про силу вкладених в неї почуттів і що «талант його силь­ний, оригінальний» саме в ці роки (1925—1927.—Ж. Д.) «розкрив­ся найбільш повно і широко» .

Редагуючи тижневик «Світло», В. Бобинський вів постійну руб­рику «З базару життя», в якій час від часу друкував віршовані памфлети й фейлетони. Як і його побратим по перу і боротьбі Кузьма Пелехатий, він, і на цей раз звернувшись до сатири, до лексики й форми вислову, найбільш наближених до простонарод­ним, відгукувався в них на найгостріші події дня. В цих віршах напружений ліризм В. Бобинського відходить на другий план, по-ступаючись місцем перед побутовим ескізом, сатирично вбивчим політичним портретом.

За свідченням друзів і товаришів по КПЗУ9, В. Бобинськяй був безмежно відданий партійній справі, твердим, загартованим рево­люціонером і водночас цнотливою, дитинно-ніжною людиною. Жив заощадливо, часто терпів злидні й голод, а ніколи не дозволяв собі зняти зі «свого» банкового рахунку в 9 тисяч злотих бодай кілька грошів (той «вклад» на його ім'я внесено з каси ЦК КПЗУ).

Багаторазові намагання цензорів і «слідчих суддів» «усовісти­ти» редактора «Світла» бути більш «лояльним до влади» не дава­ли наслідків, тому 23 квітня 1926 року за розпорядженням ок­ружного прокурора В. Бобинський був знову арештований і ув'яз­нений у слідчій тюрмі Баторія. Про це читаємо в «Передньому сло­ві» до канадського видання поеми В. Бобинського «Смерть Франка»: «1 травня 1926 p. польська влада закрила у Львові часопис «Світло», і його редактор на 5 місяців опинився в тюрмі. Тюрем­ний режим, надзвичайно важкий для політичних в'язнів, ще біль­ше було загострено по відношенню до поета. Йому заборонено було писати, заборонено читати не тільки газети, а й твори ві­домих польських письменників. У тюрмі розвинулася в поета тяж­ка недуга (туберкульоз), яку придбав він ще за арештів у мину­лих роках. Домагання рідні, щоб т. Бобинського перевести в кра­щі гігієнічні умови або хоч би в тюремну лікарню, польським судом було відкинено .» І0.

Певно, не раз упродовж піврічної покари згадувалася В. Бо-бинському-в'язневі постать Івана Франка, який теж сидів за ци­ми мурами, згадувалися його «Тюремні сонети», сповнені прихо­ваного вогню нескореності.

І от уже лягають на папір і строфи власних «Тюремних со­нетів» та поеми про Франка. Не Франко — небіжчик, а Франко — борець, сучасник, вічний революціонер і воїн, людина, найвищим ідеалом якої було служіння своєму народові,— ось хто стояв пе­ред очима Бобинського.

«Смерть Франка» — твір ліро-епічний. У його основі конкретні факти з біографії великого Каменяра.

Сюжет поеми розгортається з наростаючою напругою, розповідь про життєвий шлях героя переплітається з картинами тогочасної дійсності.

У першій частині, в урочистому зачині до поеми, накидані за­гальні контури монументальної постаті Франка. Бобинський блу­кає тими ж давніми стежками, якими ходив хлоп'ям малий Фран-ко, заглядав в кузню Яся, де «жар пашів, де міх бурчав, сопів», говорить про його шкільні роки, про намагання розібратися у су­ті життя, бо книги мало задовольняли юнака: «правди в них якісь недоговорені, неповні .» І постає Франко-революціонер, який го­ворить про тяжке життя простолюду в Галичині:

Мов скот, живе погноблений мужик,

Життя його пса панського не варте.

А на страшний одчаю й муки крик

Дають одвіт — жорстокі панські жарти.

Ні, це не тільки про Франкові часи. Це вже й про часи Бобинського.

Лягають рядок за рядком. Мов скрипка, тужать вони про не­щасливе поетове кохання. Це, власне, говорить сам Франко . Його слова природно вплітаються між словами Василя Бобинського:

Як почуєш вночі край

свойого вікна .

Це не дощ, це не вітер

голосить .

Мовчать стіни тюрми. Так само мовчали вони, коли сидів за ґратами Каменяр. Та ні, не мовчали. Бо там Франко зустрічався із «закутими в пута скалорубами», своїми героями, що лупають скелю гніту й безправ'я.

У нестримному пориві боротьби губиться відчуття часу, перед­світній хаос «сплітає минувшину з будучиною». А над усім цим,, над основним мотивом симфонії, звучить поетів наказ: «Лупай скалу! Сконай, та будь несхитний!»

В епілозі В. Бобинський наголошує на тому, що мільйони ска-лоломів пробудилися і з новою силою і надією взялись за молоти,, щоб здобути жадану волю.

Поема, присвячена десятим роковинам смерті геніального пое­та, стала гімном нескореності, знайшовши схвильовані відгуки мільйонів читачів не тільки в Західній Україні, а й у багатьох країнах світу, зокрема в Канаді, США, Польщі, Чехословаччині, Болгарії, Німеччині, 1927 року на конкурсі, оголошеному НКО УРСР до 10-річчя Великого Жовтня, поему було відзначено другою премією. У «Передньому слові» до вже згадуваного канадського видання поеми М. Ірчан писав: «В десяті роковини смерті Івана Франка молодий робітничо-селянський галицький поет В. Бобин­ський створив йому такий пам'ятник в українській літературі, як: ніхто з наших творців» п.

1 2 3 [4] 5 6 7 8

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com