У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

ВАСИЛЬ БОБИНСЬКИЙ ЗНАНИЙ І НЕЗНАНИЙ

Сторінка 2

Бачив смуток мій оселі,

бідні, невеселі. Бачив чорний люд робітний

в праці безпросвітній.

І спинився, і захлипав,

Плач свій перлами розсипав

І розплився .

А по багатьох віршах збірки поет ніби навмисне порозсипав ключові фрази-відгадки: «вуличками кров тече й юрба регоче» («В сумерку»), «зринає ряд скривавлених облич», «гуде проклін і глухо свище бич» («Вечірня мелодія»), «Скінчи! — дрожать гомо­ном каземати», «на тризні друга, що . з життям прощався» і т. д. Таким чином, названий цикл (та в цілому і збірка), як бачимо, були результатом художнього узагальнення фактів тогочасного суспільного життя. Мають вони-бо об'єктивну, глибоко соціальну основу, що підкреслюється і своєрідною структурою циклу: поряд з елегіями йдуть поезії мажорного звучання, темні барви нараз мі­няються веселково кольоровими, почуття безвихідності перекрес­лює віра в неодмінність приходу «весни». «Важкий туман» у ду­ші ліричного героя розвіює «казка про зелень, про легіт».

Треба бути справжнім сином своєї землі, щоб навіть у найкритичніші хвилини її долі не втратити віри в силу й нездоланність поневоленого, та нескореного люду:

Поклін тобі, безгооподня пустине, Тобі, необмежима, безконечна, Тобі, неумолима, безсердечна, Символе тої, що повік не вгин«.

В циклі задушевно й зворушливо мовиться про те, що пережив, відчув, побачив, зрозумів поет у ті роки, що було дороге і близь­ке йому.

І хоч лексика та образи подекуди повторюють «львівську мо­дерну»,— змістом, ідейним спрямуванням вірші В. Бобинського їй протиставлені.

Сила ранніх віршів В. Бобинського не в зорових образах (хоч і тут він переважно оригінальний), сила в заворожливому плині ритмів, що весь час міняються. То урочисто-піднесені, то розмов­но-побутові, то пісенно-розслівні, то іронічно-вбивчі, вони в своє­му інтонаційному багатстві передають переливи місткої і глибо­кої думки (чи почуття) поета. Не в багатьох галицьких митців-сучасників В. Бобинського знайдемо таке вміння користуватися можливостями традиційно-класичного вірша. Таке багатство стро­фічної будови, а відтак видове і жанрове різноманіття — сонет (і вінок сонетів), пісня, реквієм, замальовка, елегія, гімн, публіци­стичний вірш і філософська медитація, вірш-послання, заклик — все це ті форми, якими він користувався в 20-х pp. бездоганно. Один з перших серйозних критиків В. Бобинського І. Ткачук ви­діляв його як «найяскравішого» серед молодого покоління поетів, як «найпомітнішого представника нової поезії» 1.

Кращі з аналізованих вище творів свідчать також про те, що перехід В. Бобинського на бік Революції був ним давно ідейно й творчо підготовлений. Тільки людина, що серцем і розумом по­діляла її високі засади, могла саме перед переходом — 3 квітня 1920 року — написати такий талановитий твір, яким є переспів ві­домої революційної пісні Л. Радіна «Смело, товарищи, в ногу». Причому так органічно й вдало пристосувати його до конкретних умов громадянської війни та адресувати саме своїм друзям по зброї — червоним стрільцям. Недарма ж і названо цей переспів «Пісня стрільців-пролетарів». У творі чітко визначені ідеали мит­ця — служити «стягу Влади Радянської», «скинути гніт віковіч­ний з ізогнутих спин» широких трудящих мас, виступити проти «вражої сили пана й ката-царя». Відтоді в лексиконі поета з'явиться всесильне «ми». З'явиться як лейтмотив віри в неодмінність перемоги трударів, які б випробування не випали на їхньому шляху.

Панських катів не жахнеться Буря червоних стрільців. Грянем — і світ весь займеться Месію повсталих рабів.

З середини квітня 1920 р. В. Бобинський живе у Києві. Тут він лікує плече (був поранений в районі Вінниці). Зближується з П. Тичиною, Д. Загулом, Я. Савченком, зустрічається з керівними діячами Галбюро КП(б) У, бере участь у роботі з'їзду червоних старшин, якийсь час працює в редакції газет «Червоний стрілець» та «Галицький комуніст». У віршах київського періоду— «Най же ворог тремтить», «Загине ворог!», «Пісня галицького злидаря» та ін.— поет звеличує український Жовтень, який довго визрівав у низах трудової України і спалахнув грізним ударом по одвічній кривді.

У «Пісні галицького злидаря» В. Бобинський подає крупним планом збірний образ повстанця, в якому Жовтнева революція пробудила почуття особистої гідності, викликала в душі неви­черпні запаси енергії й героїзму. Віднині досвід братів зі Сходу стане мірилом і взірцем його діяльності, основою несхитної віри в кінцеву перемогу. Звертаючись до поневолювачів, герой твору кидає їм в обличчя грізні слова:

Ні, кати! Піду в світ, Піду на схід сонця,—

бо певен, що знайде там «оборонця», і що, повернувшись з ним «до рідної хати», здійснить вічно жадане:

На панів, на катів Буде помста і гнів — Виб'є день розплати.

Цим пафосом пройняті й балади «Тюрма» та «Воскресения».

У червні 1920 року В. Бобинський повертається до Галичини досвідченим бійцем, поетом з чітко вираженим світоглядом і не менш чітким завданням — розгорнути «комуністично-пропаганди­стську діяльність на галицькому терені». Про це він писав у 1931 році в одній з трьох нині уцілілих «Автобіографій»1.

З метою конспірації він якийсь час «поправляв здоров'я, від­сиджуючись на селі» (Хоросниці, Мостицького повіту). А восени 1921 року за викликом Центрального комітету Комуністичної пар­тії Східної Галичини приїхав до Львова, міста, що було тоді не тільки форпостом польсько-шляхетської реакції, а й центром ко­муністичного підпілля та революційних сил у Західній Україні.

Понад два роки В. Бобинський редагує нелегальні комуністич­ні видання, виконує інші партійні доручення, друкується на сто­рінках буржуазної, частіше — легальної й нелегальної комуністи ної періодики, зокрема в газеті «Земля і воля». Він робить спро­бу, хоч і безуспішну, об'єднати ліві літературні сили Західної Ук­раїни навколо редагованих ним друкованих органів (група «Митуса» і «Богема»), а в травні 1923 року стає неофіційним редак­тором журналу «Нова культура» — легального органу Української соціал-демократичної партії, а насправді ЦК КПЗУ, про що свого часу писав М. Ірчан М. Тарновському5. На сторінках цього жур­налу друкувалися праці К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна, ке­рівних діячів КПЗУ, а також твори молодих західноукраїнських революційних письменників. Та й взагалі «Нова культура», як справедливо відзначалося в тогочасній критиці, була «першою на західноукраїнських землях літературною трибуною». В роботі журналу брали активну участь М. Ірчан, К. Пелехатий, С. Масляк, С. Тудор, А. Чернецький, М. їарновський, Р. Заклинський, І. Тка­чук, В. Гадзинський та ін. Вони й склали перше ядро пролетар­ських письменників Західної України, їхні твори, а ще твори ра­дянських та зарубіжних прогресивних митців, заповнювали літе­ратурну частину журналу. В. Бобинський опублікував тут вірші «Рубін», «Спів крилатих кентаврів», уривок з поеми «Смерть Фран­ка», переклади з В. Гюго, А. Франса, А. Рембо, Е. Верхарна, О. Бло­ка, В. Брюсова, В. Маяковського, В. Луговського, низку публіци­стичних та літературно-критичних праць.

Видавати комуністичний журнал за жорстоких умов окупацій­ного режиму й воєнного стану на всій території Західної України, пропагувати марксистсько-ленінські ідеї, обстоювати гідність і права поневолених мас, надихати їх на революційно-визвольну боротьбу — було справою сподвижнжцькою. В. Бобинського в ли­стопаді 1923 року втрете заарештувала поліція. Підстава — анти­урядові виступи та належність до Комуністичної партії. Після півторамісячного посиленого бадання (допитів) у львівській тюр­мі Баторія, поета в середині грудня «за відсутністю доказів» звіль­нили з-під арешту.

У художніх творах, літературно-критичних працях тих років (і в статті «Від символізму — на нові шляхи», опублікованій у журналі «Митуса» в 1922 p.), y рецензіях на книги побратимів по перу та ідейних супротивників В. Бобинський категорично за­перечує графоманську халтуру, клерикальне фарисейство, дека­дентські антиреалістичні «вибрики», відстоює тісний зв'язок літе­ратури з життям народу, вважаючи літературу формою суспільної свідомості, а на землях поневоленої Західної України ще й одним з важливих засобів революційної боротьби. Він поборник прогресивних ідей в літературі, бо вони несуть у собі нове, сприяють ру­хові вперед, служать інтересам трудящих мас і правдиво відобра­жають західноукраїнську збурену дійсність.

1 [2] 3 4 5 6 7 8

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com