У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

With an overview of the twentieth century” George S.N. Luckyj

With an overview of the twentieth century” George S.N. Luckyj

ЗМІСТ.

Розділ І. Модернізм

 

Розділ ІІ. Традиція.

 

Розділ ІІІ. Невдала революція 1917

 

Розділ ІV. Травма соціалістичного реалізму

 

МОДЕРНІЗМ.

На початку дев’ятнадцятого століття українська література стала виразником національної ідентичності і це продовжувалося протягом сторіччя. Поява модернізму не була спробою уникнути традиції і реалізму, що був панівним на рубежі дев’ятнадцятого і двадцятого століть. Дві тенденції – стара традиція і новий модернізм існували поруч. Останній виник як природній захист проти царської колоніальної політики домінування і русифікації. За відсутності політичної заборони, письменники обирали роль захисників національної ідентичності, що концентрується мовою і культурою. Вони міцно дотримувалися знайомих форм і стилів і адресували їх широкому колу читачів. Модерністи, з іншого боку, пробували виглядати поза національними кордонами і стереотипами і творити мистецтво для мистецтва.

Пробудження національної свідомості, що спочатку спалахнула в романтичній поезії Тараса Шевченка, поширювалася незважаючи на царські заборони на українські публікації в 1883, 1876 і 1881. Ці заборони почалися вже 1720 з царя Петра І, забороняючи публікації церковних книг в старій Україні. Провідною ідеєю в літературі є панування народницького і реалістичного стилю. Життя пересічного селянства було домінантною темою. Під кінець дев’ятнадцятого століття виникають в українській літературі нові тенденції, що отримали назву модернізм. Таким чином, народність і модернізм існували в різних формах і дискусіях розв’язаних в кінці дев’ятнадцятого та в дев’ятнадцятому столітті.

В одній зі своїх статей, Іван Франко, видатний галицький письменник і критик розглядаючи літературу того часу, не зважаючи на цензури і державне пригноблення, Франко побачив багато прогресу в українській літературі протягом минулого дев’ятнадцятого століття. Це особливо виявилося в творчості деяких молодих письменників – наприклад, Кримський, Хоткевич, Стефаник, Коцюбинський і Кобилянська – які ближче спостерігали життя, дуже серйозно розуміли мистецтво і різні соціальні функції і мали сильну віру в майбутнє національного розвитку. Модерне віршування продовжило існуючий прогрес в напрямку чистоти мови і мелодійності віршів . Наша проза . Оволоділа поетичним віршованим рядом, мелодійністю, витонченістю і різноманітністю. Молоді письменники були ознайомленні з кращими європейськими зразками, були послідовниками “нових вчень” з психології і зображали внутрішній, духовний конфлікт більше ніж зовнішні події.

Ця стаття була вперше опублікована в 1901 році, але три роки пізніше Франко написав статтю “Інтернаціоналізм і націоналізм” в модерній літературі в якій він охарактеризував в цілому позитивний вплив модернізму західноєвропейської літератури, що вміщував “здорове раціональне зерно”.

Також в 1898 він опублікував велику статтю про естетику, в якій Франко захищає літературну критику, позбавлену політичного, соціального і релігійного тиску. Велика частина його статей була присвячена “поезії і музиці, і ліриці, і живопису”.

Була, однак, значна перешкода падаючому надії модернізму. Відомий народницький критик Сергій Єфремов гостро напав на нього в великому ряді статей: “В пошуках нової краси” виданої у 1902 в “Киевской старине”. Він надзвичайно слабкий в “Поезії в прозі” Г. Хоткевича і виявив більшість свого гніву на Ольгу Кобилянську. Він визнавав, що вона мала талант, але був нездатний знайти що-небудь вартісне у її повістях і модерністському романі про честолюбну феміністку “Царівна”. Героїня, як він вважав була насильною, її дії неадекватно мотивуються, а ідея, запозичена від Ніцше, прагнення бути супермодерною, всупереч темній юрбі, неприпустима. Згідно Єфремову, “аристократизм” Кобилянської був заснований на сумнівній етиці. Вона ідеалізувала природу і її мова була недосконалою. Наприкінці Єфремов осудив Кобилянську за її презирство до простого народу. Інша письменниця – Наталя Кобринська зазнала гніву Єфремова з виходом своїх ранніх реалістичних оповідань і спроби писати подібно до символістів. Нарешті, Єфремов зачепив маловідоме модерністське видання “Живі струни”, що видавав Станіслав Пшибишевський українською мовою. Це навело Єфремова на думку, що основна тенденція українського модернізму полягала в тому, щоб піднести інстинкт, хоча звинувачення були, звичайно, абсурдними. Його побоювання, що в проповідуванні “чистої краси” були дуже необґрунтовані. Ворожість Єфремова була виражена в його нездатності бачити модернізм як реакцію проти усталених норм. Звичайно, багато з творів модерністів були художньо недосконалі, але все таки вони не були оцінені, оскільки Єфремов охарактеризував їх як “наркотик” чи як втечу від справжнього обов’язку письменника перед народом.

На жаль сильної реакції стаття Єфремова не викликала. Багато листів до “Києвской старины” від Лесі Українки і Гната Хоткевича не були видані. Хоткевич також написав гнівний лист до “Вісника”, а Леся Українка висловила свої погляди в приватних листах. В листі до матері в 1909 вона скаржилася, що стаття Єфремова була “кісткою, якою в усіх було кинуто”.

Двома роками пізніше у 1904, Єфремов відновив свої аргументи у статті до “Києвской старины”-“На мертвой точке”, в якій він критикував альманах Вороного дуже різко. Він також накинувся на Катрю Гринивичеву за статтю у “Віснику”, в якій вона доводила, що “Ніхто не може критикувати те, чого він не розуміє”. Єфремов висміяв дискусію Вороного з Франком і розглянув їхні особисті внески у альманах з великим сарказмом. Єфремов пробував бачити в модернізмі тільки тимчасову, перехідну стадію до більш “зрілої” літератури, що відповідатиме інтересам народу. Вкінці він бачив таку “нову, свіжу силу”, як не дивно у творах Винниченка і радив Вороному відмовитися від “хмар” і жити “в долині”.

В цей самий час, у першому десятилітті нового століття, модерністські течії з’явилися в літературі Західної України, що перебувала тоді під впливом Австро-Угорщини. Вільно організована група молодих письменників “Молода Муза” з’явилася в 1906. серед її членів були Володимир Бірчак, Степан Чернецький, Михайло Яцків, Петро Норманський, Остап Луцький, Василь Пачавський, Осип Туринський та Єлдір Твердхліб. Також пов’язаний з ними був поет Богдан Лепкий. У 1907 Остап Луцький опублікував статтю у “Ділі”, що сприймалася як маніфест “Молодої Музи”. Він розпочав з опису “нової хвилі” у західноєвропейському письменництві і мистецтві, що була під впливом творів Ніцше, Ібсена і Метерлінка. Цю “втрату всіх надій”, “переворот цінностей” і нові “містичні небокраї” можна було помітити і в українській літературі, зокрема у творах Ольги Кобилянської. Старші критики, такі як Єфремов, висміяли тих, хто писав по-іншому. Художній твір відповідно до “нової школи” не був ні опікуном, ні “пропагандою”, його єдина функція – внутрішня “духовна ” потреба митця, що не може бути зачинений у раціональні рамки. Замість “холодних аргументів”, виливають вогонь своїх власних сердець, бо поезія повинна, насамперед, бути поезією. Про нову тенденцію в літературі “дала нам Кобилянська, Стефаник, Леся Українка, Лепкий, Щурат і багато інших”, як результат, виникла і “Молода муза”, чиє завдання полягає в тому, щоб сприяти новій літературі через свої публікації.

Порівнюючи російський і польський маніфест модерністів стаття Луцького була м’якою і стриманою. Вона просто констатувала про існуючу літературну ситуацію. Однак, менше як за місяць, також у “Ділі” вона була гнівно розкритикована Іваном Франком. На початку свого гнівного виступу, що без сумніву також посилювався гнівом у пародіях Луцького на його твори, Франко закликав читачів уважно розглянути поезію модерніста Василя Пачавського, якого звинуватив за “нітшеанство”. Вплив Ніцше був недовготривалим і “велика духовна криза” в Європі про яку Луцький писав, була неіснуючого Франко висміяв ідею, що література повинна показати нові почуття. Старші письменники заслуговують уваги, у той час як нові письменники не зуміли зачарувати читачів своєю “витонченістю” і “щирістю людських відносин”. “Модернізм – писав Франко, - ” неповинен стати частиною літературного процесу. Вкінці він виступив проти публікації “Молодої Музи”. В цілому його відношення до “Молодої Музи” було безкомпромісним. “Потрібно покласти кінець”, - писав він у листі до Грушевського, - “щодо деформації, дурості і претензії нашої “Молодої Музи””.

[1] 2 3 4 5 6

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com