У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Дмитро Павличко 2

Дмитро Павличко 2

ПЛАН

1. Дмитро Павличко – “син простого лісоруба, Гуцула із Карпатський гір”.

2. Життєвий і творчий шлях.

3. Перша збірка віршів “Любов і ненависть”.

4. Поезія “Спомин”.

5. Збірка “Моя земля”.

6. Морально-етична краса в поезії Д.Павличка “Таємниця твого обличчя”.

7. “Якби я втратив очі, Україно .” – сонет.

8. “Граносла” – прощання з М.Рильським.

9. Хліборобська праця в сонетах Павличка.

10. Пісенна подія Павличка.

11. Близькі та далекі дороги поета.

12. “Дзвенить у зорях небо чисте” – романс.

13. Значення творчості поета. Василь Земляк про нього.

“Я син простого лісоруба,

Гуцула із Карпатський гір.

Мені всміхнулась доля люба

У сяєві Кремлівських зір”, -

пише Д.Павличко у вірші, яким відкривається двотомник його вибраних творів. У цих рядках чується спокійний, упевнений голос людини, доля якої є долею його народу, поета, який своїм правдивим словом служить народу.

Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатові тепер Яблунівського району Івано-Франківської області в родині селянина-бідняка. І гори вдалині, і річечка Лючка, що в’ється серед села – спокійна й сумирна влітку, а весняною повінню так розмивається, що всі місточки забирає; і матуся, добра, лагідна, і мудрий, статечний батько, і люди – трудівники невтомні – все, все яскравим видивом стоїть у пам’яті та й ніколи не зітреться .

З дніпровської кручі поет вдивляється в голубі далечі Лівобережжя. Гентам, у дарницьких лісах, загубилися батькові сліди . Мобілізований до австро-угорської армії, 1916 року під Луцьком він здався в полон. Поневірявся в таборах, утік з неволі до Києва,у лавах червоних бойових дружин боровся з білогвардійцями та петлюрівцями.

Згодом десь роздобув конячину і верхи дістався додому, де його знову узято на фронт.

Засуджений австрійськими властями до розстрілу за більшовицьку агітацію серед вояків, чудом вирвався з Бригідницької в’язниці у Львові. Знов повернувся до Стовпчатова.

Згодом зазнав він утисків і польських жандармів-пілсудчиків. Паноту гонористу ненавидів. І дітям батько передав свою ненависть та відразу до будь-якого насильства й зла, а також почуття національної гідності, самоповаги й гордості за працьовитий, хоч і упосліджений люд. Як і всі трудящі земляки-галичани, радо вітав прихід радянських воїнів у золотому Вересні 1939 року. Односельці довірили йому бути першим головою стовпчатівськго колгоспу.

Син згадує, що батько за працею ніколи не мав спочинку, умів красно й переконливо говорити.

Недарма в одному з “Сонетів подільської осені” поет звертається до батька:

Усе життя я доростати буду

До мудрості твоєї й доброти,

До висоти твого важкого труду

Дай до пісень мені слова знайти,

Щоб не було в них плісняви, ні бруду,

Згоріти дай у полум’ї мети.

Змалку хлопець полюбив книжку, художнє слово. “Кобзар” Шевченка, “Тарас Бульба”. Гоголя і твори Франка розчинили перед ним двері у світ поезії, людської добрості й гідності. Зі сцени сільського клубу пастушок декламував гнівні вірші Шевченка, і вразливому хлоп’яті здавалося, що від його “серця відривалося пломенями слово Кобзаря”.

В середовищі працьовитого й чесного народу черпав мистецький хист і творче натхнення Д.Павличко: “Там узяв я пісню в серце із людських сердець”. Та була ще наука у Василя Стефаника, Марка Черемшини, Леся, Мартовича, Ярослава Галана, була любов до народної пісні, до витворів самобутніх умільців – килимарів, різьбярів, гончарів, вишивальниць з Косова, Коломиї, Космача.

А ще ж ходили між людьми легенди про Олексу Довбуша – невмирущого витязя, проводиря опришків. Дух волелюбства витав над краєм.

Синові селянина, українцю, випало зазнати приниження й зневаги в польській школі, де він малим учився, звідки приносив синці від тих освічених катів”, - шовіністично настроєної вчительки, уніатського духовенства.

У хаті рідко бачив хліб я,

А в школі били по ріках

За те, що зиркав я спідліб’я

На булку панського синка

Про вуз не мріяв я ніколи

Та на землі змінився час –

Але.

Війнув зі Сходу легіт волі,

Брати прийшли з-поза Збруча.

Загомоніла Верховина,

Заграла, наче молодим,

Життя розвиднілось, як днина,

Пропало горе, наче дим.

Щ радістю згадує поет у вірші “Я син простого лісоруба”.

1953 року Дмитро Павличко закінчив філологічний факультет Львівського університету, вступив до аспірантури, готувався до наукової роботи. Того ж року вийшла перша збірка віршів “Любов і ненависть”, яка принесла поетові визнання в літературному світі і серед читачів. Важке життя батька, зарібки по лісах чужих підірвали здоров’я.

А мати горювала гірко

Від темноти до темноти

Щоб нас, малесеньких семітко,

Нагодувати й одягти.

Малим хлоп’ятом, щоб допомогти погодувати сім’ю, продає ялинки, щоб купити бараболі

Матері хворій своїй.

Але ялинки ніхто не купив,

“Що не приніс бараболі

Матері хворій своїй”.

.Над придеснянськими луками сяйнула веселка. Поетові здалося, що семибарвна веселка простяглася на півсвіту – від рівнин чернігівських до прикарпатськихпе6редгірїв. Так і вся Україна, навіки возз’єднана в колі народів-братів, квітує під веселковою зорею.

Канікули в безвість, лиховісні часи, коли вузький Збруч, “обмотаний колючим дротом”, краяв рідну землю. Зостався лише “спомин гострий, наче скло”, та ще сичать вигнані за кордон кати, яким і досі мариться, “межа проклята”. Ось вона, українська земля, простяглася в голубій імлі ген за виднокіл, безмежна, плодоносна, щаслива. І хіба можна тут не згадати Павличкових рядків, які звучать так задушевно й монументально:

Хиляться Карпати до Дніпра,

Відбива Славута їхню вроду.

Я не знаю більшого добра,

Як добро возз’єднання народу.

Щастя возз’єднання! Хто-хто, а трудящі західної гілки нашого роду прекрасно знають ціну оспіваному багатьма поетами золотому Вересню, який проніс добро і щастя на всю землю українську. Про цю історичну подію Д.Павличко пише вірші “Дві долі”, “Моя зоря”, “Мені минало десять літ”.

Невеличка поезія “Спомин” з першої книжки Дмитра Павличка повертає нас до сумних часів, коли трудящі були доведені пілсудчиками до крайніх меж убозтва, хлопчик прибіг до школи босий, раптом випав сніг, малий повертається додому:

Дзвони дзвінок. Скінчились уроки.

Вертався я додому босоніж

Здавалось, не хвилини – цілі роки

Я йшов, ступаючи з ножа на ніж.

Захоплює проникливе поетичне узагальнення в останній строфі.

Коли сьогодні шлях отой згадаю, Гуцульщину я бачу дорогу,

Що йде до Вересня крізь даль безкраю.

Заплакала і боса, по снігу.

Уже з перших кроків у літературі молодий поет рішучу визначив своє місце бути солдатом у “армії життя”. Про це він з радістю повідомляє в своєму поетичному листі “Відповідь батькам” – творі, який завершував збірку “Любов і ненависть” і в якому мовби підсумовувався ідейно-художній зміст книжки. Пізніше Павличко розповів про обставини, які викликали написання вірша: закінчилася війна, але темними ночами ще лютували націоналісти – мордували невинних людей, активістів радянського життя. Вбивства Ярослава Галана “зморозило не одну галицьку душу”. Поетів батько в листі остеріг сина бути обережнішим. “Та я не послухався, написав вірш “Відповідь батькам” і знаю, що на моєму місці батько вчинив би так само”, - розповідає поет у згаданому нарису “Тріумфальна арка Вересня”.

В основі поетичного послання Павличка лежить прийом контрастного зіставлення, антитези: щира, зворушлива любов до стареньких.

Я вас люблю великою любов’ю,

Бо добре знаю вашу міць і твердь,

Бо знаю, що за правду ви готові

Самі піти на муки й на смерть.

І біль у душі сина, завданий батьківською пересторогою, проханням бути обачнішим, обережнішим – не хулити “Святого”, не чіпати, “гадину з тризуби ротом”, - бандитів-лісовиків, і якщо не зовсім “покинуть віршувать, то складати “пісні – “та не з заліза, а з легкої вати”.

Поте утверджує свою позиції громадянина, борця за ідеали Жовтня, за правду на землі. Він твердо вирішив поставити слово “на чати”, недвозначно виклавши своє поетичне кредо.

[1] 2 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com