У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО НА УКРАЇНІ В XVI - XVII СТ

Сторінка 2

Важливе місце теоретики красномовства відводили слову. Місце слова в реченні залежало від його змісту і ритмотворчих можливостей. Слово розкриває своє значення і естетичні якості тільки в сполученні з іншими словами. Тому перед оратором як художником слова стоїть завдання знайти таке поєднання лексем, щоб воно утворювало художню цінність. Шкільні вправи тих часів, що дійшли до наших днів, є свідченням того, як на уроках з риторики вчили пра­цювати над словом. Вправи, пропоновані учням, підтверджують думку про те, що кожне слово, вжите в новому реченні, виявляє нові нюанси значення. Й. Кононовичу-Горбацькому близькою була ідея Ціцерона про те, що справді красномовний той, хто звичайні речі виражає просто, великі — велично, а середні — помірково. Ця Ціцеронова ідея була джерелом теорії про три ораторські стилі — високий середній і низький,— яка розроблялася теоретиками і практиками красномовства в Києво-Могилянській академії.

У середині XVII ст. значної ваги в духовному житті українського народу набрала полемічне публіцистична проповідь, яка переросла релігійні рамки і мала загально культурну та політичну цінність Вона ста ла активним засобом впливу на населення. Найвідомішими представниками ораторського стилю цього часу були вихованці Києво-Могилянської академії а потім її викладачі Лазар Баранович та Іоаникій Галятовський і проповідник Києво-Печерської лаври Антоній Радивиловський.

У курсах риторики цього часу важливе місце посідає гомілетика — частина риторики, в якій викладаються настанови щодо створення спеціально церковних проповідей У 50 х рр. XVII ст. викладач риторики Києво-Могилянської академії І. Галятовський уклав перший вітчизняний підручник з гомілетики тодішньою українською літературно-писемною мовою під назвою «Наука або спосіб спадання казання» і разом із зразками проповідей видав його у складі книги «Ключ розуміння» (Київ 1659, Львів 1665). У праці І. Галятовського майже нічого не сказано про тлумачення догматів християнства, зате пильна увага звертається на моральне напучування слухачів. У цьому письменник вбачає основну функцію проповідника. Звичайно, моральне виховання мислилося в дусі церковних приписів. Крім звичайних християнських доброчинностей, які письменник називає цнотами, таких як виконання релігійних обрядів, смиренність, аскетичність пропагуються загальні позитивні моральні якості людини (людяність, справедливість, милостивість до бідних тощо). У проповідях І. Галятовського та А. Радивиловського знаходимо осуд п’яниць, убивць, розпусників і т. ін. Звичайно, всім їм передрікається «кара господня» Всілякого вихваляння й наслідування, на думку цих письменників, гідна людина, яка твердо дотримується православної віри, готова до кінця життя боротися за рідну вітчизну жертвувати на церкви й шпиталі, викуповувати бранців з ту­рецької неволі та ін. Це те, що диктувалося тодішніми умовами часу Так пристосову­валися засади християнської моралі до по­треб живої дійсності. У своїх проповідях І. Галятовський вміщує безліч конкретних фактів із життя, що демонструють гідні на­слідування й прославляння вчинки людей, у тому числі й дії та вчинки громадянські, патріотичні

У новій проповіді максимальна увага звертається на її форму. Якщо старий греко-слов'янський тип проповіді міг мати довіль­ну форму (фактично це була бесіда проповідника з прихожанами), то тепер до проповіді ставляться вимоги як до літературного твору: єдності предмета, єдності думки, співмірчості складових частин, художності ви­кладу. Основою казання І. Галятовський вважає тему (фему), яка є своєрідним епі­графом до нього. Тема являє собою цитату з біблійного тексту, в якій втілюється ос новна думка проповіді. Структурно проповідь мала складатися з трьох частин: вступ (екзордіум), основна частина, виклад казання (нарація). І заключна частина (конклюзія) В основі побудови проповіді лежали певні прийоми. Так, проповідь могла будуватися на порівнянні, метафорі, алегорії. Поширеним прийомом могло бути якесь поставлене запитання, на яке казання повинне було дати курйозну відповідь, що мала вражати слухачів своєю несподіванкою. Де які проповіді конструювалися за схемами формальної логіки Наявні логічні схеми наповнювалися потрібним проповідникові змістом.

Одна з важливих вимог які І. Галятовський ставить перед проповіддю, — щоб вона була зрозумілою для слухачів. А це означає, що і стиль викладу і мова (включаючи й вимову) мають бути дохідливими «Старайся,— пише він,— щоб усі люди зрозуміли те, що ти говориш у казанні … бо багато є мудрих казнодіїв які самі добре що вміють, але не вміють чи не хочуть іншим людям того ясно висловити і розтлумачити, тобто легку річ ускладнюють, заплутують і затемнюють своєю мовою. Але інші казнодії, ясно виражаючи важку й незрозумілу річ, роблять її легкою й зрозумілою». Проповідники скаржаться на відсутність у прихожан інтересу до церковної проповіді. Ще Кирило (Транквіліон) Ставровецький в одному з казань свого учительного євангелія, зауважує що багато прихожан, стоячи в церкві, «позіхають, топчуть ногами землю в думках рахують прибутки» Він називає таких лінивими дрімлюгами…

У другій половині XVII ст. подібних скарг стає більше. Проповідник Києво-Печорської лаври Антоній Раднвиловськнй у казаннях збірника «Вінець» говорить про те, що мало є таких людей, які б уважно слухали про довідника, далеко більше таких, які під час проповіді в церкві дрімають, сплять і роз мовляють, отже, більше використовують свій язик, аніж вуха. В іншому місці він зауважує, що коли люди в церкві слухають новини, якісь малопотрібні вісті та байки, то «вуха свої з охотою нахиляють», а коли слово боже потрібно слухати, то відхиляють вуха. Ще відвертіше про ці явище говорить І. Галятовський, який зауважує, що «тепер люди не хочуть слухати слова божого вони з церкви тікають». Такі скарги казнодіїв свідчать про те, що серед народних мас по силився скепсис до християнських догматичних мудрувань і моральних напучувань, визрівав світогляд, пройнятий духом раціоналізму. І теоретики красномовства намагалися зарадити справі. У зв'язку з цим І. Галятовський у своєму трактаті багато уваги звертає на заохочення прихожан до слухання проповіді, висуваючи ряд вимог, зокрема щодо її форми.

У цьому плані дуже допоміг літературний стиль, який на той час уже оформився в Європі, — стиль бароко, що характеризується великою увагою до словесної орнаментації твору—вишуканими порівняннями, несподіваними алегоріями, ефективними протиставленнями, поєднанням непоєднуваних понять і т. ін. Щоб зацікавити слухачів, проповідник передусім повинен був наповнити зміст казання не тільки богословською догмати кою та напучуванням в дусі церковної моралі, а й дати прихожанам певні знання, розповісти «новини, вісті й байки», причому піднести їх у цікавій, захоплюючій формі. Тому І. Галятовський радить, крім книг релігійного змісту, використовувати в проповідницькій практиці «історії і хроніки про різноманітні держави та країни, що в них діялося й що тепер діється, потрібно читати книги про звірів, птахів, гадів, риб, дерева, трави, каміння і різноманітні води, які є в морі, ріках, колодязях і в інших місцях: те собі нотувати і вставляти до своєї мови, яку хочеш повідати». Підсумовуючи все сказане в «Науці» І. Галятовський у кінці трактату пише: «Чинячи кінець тієї своєї праці, даю тобі таку раду: читай книги і що хороше вичитаєш, нотуй собі і до свого казання вставляй». Різні оповіді, що впліталися проповідниками до казання, називалися в середньовічній літературі прикладами— ехеmрlа. Вони являли собою короткі новелки різних жанрів, що ними ілюструвалися чи аргументувалися положення проповіді.

Маючи силу мистецького слова, тобто здатність впливати на емоції слухачів, приклади були невід’ємною складовою частиною проповіді другої половини XVII ст. Широке використання прикладів взятих з найрізноманітніших як вітчизняних так і чужоземних книжних джерел і ампліфікація їх до тексту казання зумовило компілятивність української проповіді цього періоду. Однак це не стало на заваді її оригінальності. Про самобутність і творчий характер української проповіді другої половини XVII ст. слід судити, виходячи з середньовічного розуміння авторства. Запозичення і компілятивність, як зазначає акад. Д. С. Лихачов характерні для середньовічної літератури церковних жанрів. «Праця письменника порівнюється, отже із складанням букета квітів — «квітів» з інших творів. Чим авторитетніше коло творів, з яких складаються письменником «квіт» його стилю, тим сильніше вони настроюють читача на благочестивий лад своєю звичною піднесеністю, тим легше викликають вони благоговіння і свідомість висоти описуваного».7

1 [2] 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com