У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Людина – суспільство – природа як основні поняття вивчення соціальної філософії

Людина – суспільство – природа як основні поняття вивчення соціальної філософії

«Лише в людях людина може знайти сховище.

І той, хто хоче здаватися собі самотнім або анархістом,

насправді - людина, яка палає бажанням, щоби її побачили інші»

Альбер Камю

Протягом усього існування людства мислителі й вчені прагнули розкрити сутність суспільства, зрозуміти причини й рушійні сили його розвитку. Як, де і коли воно виникло? Що лежить в основі його і чи всяку сукупність людей (натовп, зібрання) можна назвати суспільством? Важливим є усвідомлення основної сутності, структури та значення суспільства, як такого, що ґрунтується на особливостях, певній специфічності та трудовій діяльності окремої людини, індивіда, особистості. Втім, приналежність останньої до загальносуспільного товариства визначається ступенем соціальності, тобто таким виміром

осуспільнення людської істоти, який засвідчує, по крайній мірі, її не лише біологічну, а головне, соціальну сутність.

Уявлення про суспільство постійно змінювалося, оскільки воно теж незмінно розвивалося, набуваючи все досконаліших змісту та форм. Основні проблеми соціальної філософії почали досліджувати вже мислителі Стародавнього Сходу. Так, Конфуцій розглядав суспільство як організацію кастового ладу, вибудував ієрархічну структуру суспільства, як «піраміду каст», на вершині якої знаходяться знатні, а внизу – бідні люди, раби. Подібні ідеї знаходимо і в єгипетській соціальній філософії. Більш досконалі досконалими були погляди в давньогрецькій філософії, яку репрезентували Платон та Арістотель. У них державні, суспільні відносини зводились до відносин політичних, оскільки суспільство ототожнювалося з державою, а суспільне життя мислилося, як державне. Таким чином, провідні напрями давньогрецької соціальної філософії виходили із органічного поєднання, спільного функціонування та взаємодії окремої людини та оточуючого її суспільства. В епоху Середньовіччя (А. Августин, Ф. Аквінський) суспільство відрізняють від держави, хоча й в інтересах церкви затушовували це релігійними містифікаціями, апелюючи до ідей Божого творіння.

Домінуючими в суспільно-політичній думці XVIII – першої половини ХІХ ст. були натуралістичні погляди (Ш.Монтеск’є, Г.Гердер, Ж.-Ж.Руссо, Г.Бокль та інші). Їх представники намагалися пояснити розвиток суспільства за допомогою кліматичних умов, географічного середовища, біологічних та расових особливостей людини. Згідно з їх твердженням, природа виступає єдиним універсальним засобом пояснення усього сущого. У межах натуралістичного підходу формувалися й інші соціально-філософські напрями та школи. Зокрема, соціальний дарвінізм, який був поширений наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. і зводив закономірності розвитку суспільства до закономірностей біологічної еволюції і відстоював принципи природного добору, боротьби за виживання найбільш пристосованих до природного середовища живих організмів. Далі чергова спроба пояснити суспільство була здійснена представниками органічної школи (Т.Гоббс, О.Конт). Вони ототожнювали суспільство із живим організмом і намагалися пояснити соціальне життя теж біологічними закономірностями. На початку ХХ ст. концепції органічної школи втратили свою популярність. Зате наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. поширились концепції расово-антропологічної школи (Ж.Гобіно, Л.Гумплович), для яких був характерний зв’язок расово-органічних ознак із соціальним дарвінізмом.

Мали місце спроби пояснити людське суспільство,процеси і закономірності його розвитку з позицій ідеалізму та матеріалізму.

Для ідеалістичних концепцій характерними були і є твердження про те, що життя суспільства, історичний процес визначаються духовними факторами: ідеями, думками, «духом народу», волею окремих особистостей тощо. У матеріалістичній концепції вихідним було твердження про те, що суспільство – це специфічна частина матеріального світу, відмінна від природи, з якої вона вийшла і з якою постійно взаємодіє. У цьому зв’язку Маркс сформулював категорію “суспільно-економічної формації», якою позначав історичний тип суспільства на конкретному етапі його розвитку йому мав відповідати спосіб виробництва матеріальних благ з його конкретними продуктивними силами і виробничими відносинами, а також соціальною сферою та надбудовними елементами (політичними, науковими, культурними та ін.). Було доведено, що спосіб виробництва матеріальних благ визначає соціальну, політичну та духовну сфери суспільства.

Пізніше на противагу марксистському аналізу суспільства з’явилися й інші теорії і підходи, в тому числі і сучасні: науково-технічний, інформаційний, культурний, неорелігійний тощо.

Такі основні історико-філософські підходи у розумінні суспільства в подальшому вплинули й розвинули його загальне визначення, а відтак і місце, роль у ньому людської особистості. Звідси й випливає дефініція суспільства як, насамперед, сукупності людей, що здійснюють процеси спільної життєдіяльності на основі спільних, соціальних усталених норм. Отже, просто спільність біологічних істот, об’єднаних єдиною метою життєдіяльності та задоволення основних потреб для існування навряд чи можна назвати суспільством. Саме так можна сказати про первісне стадо та общину як первинну, примітивну організацію людей, проте не соціалізовану. Суспільство, у свою чергу, це сукупність соціальних груп, що репрезентують себе через конкретних індивідів.

Соціальна філософія, як великий розділ філософія та як наука, покликана надати людині орієнтирів щодо її життя в суспільстві та взаємин з іншими людьми. Соціальні явища та процеси володіють особливими якостями, які не можна звести до природних, біологічних або психологічних; вступаючи в соціальну систему зв’язків, природні речі та процеси набувають нового типу впорядкування та функціонування: вони мають тепер цільове призначення, а в цілому своїм способом соціального функціонування окреслюють існуючу в певному суспільстві систему норм дії, цільових та смислових орієнтирів, мотивів поведінки. Людина, що народжується та входить в суспільне життя,проходить через процес соціалізації, набуває соціальних якостей, що й спричиняє необхідність усвідомлень сутності соціальних процесів.

Отож, суспільство – це складний феномен, соціально-історичний продукт, живий соціальний організм, діяльнісна суспільна організація, в якій живуть і діють люди. Найбільша його здатність полягає: а) у збереженні життя кожної людина; б) у збереженні та підтримці функціонування певного типу соціальної організації життя; в) у продукуванні духовних норм, цінностей та орієнтирів людського життя. Попри це суспільство не існувало завжди. Воно виникло на певному етапі розвитку і має свою історію. Подібно, як і природа, розвивається закономірно. Адже закони суспільного життя існують і діють незалежно від свідомості й волі людини. Їх дія проявляється як тенденція, що зумовлена взаємодією об’єктивних умов і суб’єктивного фактора. Під об’єктивним фактором розуміють такі умови, які не залежать від волі й свідомості людей і визначають напрями в межі їх діяльності. Це передусім природні умови регіону, досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, історично назрілі потреби історичного розвитку. Суб’єктивним фактором є діяльність народних мас, держави, класів, політичних партій, громадських рухів, окремих осіб – їх свідомість, воля, рівень розуміння об’єктивних потреб розвитку суспільства тощо. Люди у своїй діяльності змушені зважати на історичні умови. Тільки їх врахування в конкретних історичних умовах дає змогу вирішувати проблеми суспільного життя і розвитку. Разом з тим, наявність об’єктивних умов недостатня для перемоги новного, перетворення можливості в дійсності. Рушійною силою історичного процессу завжди виступають прогресивні, революційні елементи суб'єктивного фактора.

Співвідношення історичної закономірності та свідомої діяльності людей треба розглядати в діалектичному взаємозв'язку в категоріях необхідності й свободи. Історична необхідність – це те, закономірно випливає з дії об'єктивних законів розвитку суспільства. Воно впливає на дії, вчинки людей, які в подальшому, зворотно впливають (як позитивно, так і негативно) на цю необхідність, відкриваючи шляхи для розширення своєї свободи. Свобода є продуктом історичного розвитку людства. Свобода не означає протистояння суб’єкта об’єктивним законам, звільнення від них. Такий шлях до свободи є ілюзорним. Реальна свобода досягається шляхом пізнання і використання необхідності. Свобода людини, як неодноразово підкреслював Ф.Енгельс, полягає не в незалежності від законів природи й суспільства, а в пізнанні їх та вмінні використовувати у своїй діяльності. Свобода суспільства визначається мірою оволодіння цими законами, їх перебування під свідомим контролем. У живій та неживій природі відсутні приклади абсолютної свободи. Вона неможлива не тільки тому, що людина включена у всезагальні зв'зки з природою і суспільством, а щей тому, що завжди обмеженими є її власні можливості. Людина не може бути повністю незалежною від зовнішніх природних та суспільних умов. Це означає, що вона має відносну свободу. При цьому, зрозуміло, її рівень свободи залежить від міри свободи суспільства, в якому вона живе.

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com