У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Освітньо-виховні системи Древньої Греції та Риму

Сторінка 4

4. Арістотель

Арістотель (384—322 рр. до н. е.) — один із визначних філо­софів античного світу, вчений-енциклопедист, авторитет якого був непохитний і в епоху середньовіччя, коли церква відкидала всю спадщину древньої Греції.

У своїх працях «Етика», «Політика» Арістотель досить дета­льно розглядав багато важливих питань виховання, що дає мож­ливість говорити про створення ним певної теорії.

На противагу вченню Платона, учнем якого він був протягом 20 років, Арістотель не протиставляв світ ідей і світ речей, а ото­тожнював їх: ідея уявлялась йому формою, в якій розміщена ма­терія.

В основі психологічних поглядів Арістотеля лежить уявлення про єдність душі і тіла як форми і матерії і про наявність у люди­ни трьох видів душі: рослинної (функції харчування і розмно­ження), тваринної (функції відчуття і бажання), розумної (функ­ції мислення).

Відштовхуючись від цих уявлень, Арістотель вбачав завдання виховання у розвитку цих видів душі, чому відповідає фізичне, моральне і розумове виховання в їх гармонічній єдності.

У «Політиці», уривки з якої наводяться нижче, Арістотель дає обґрунтування необхідності створення системи державних шкіл, розглядає зміст і методи фізичного, морального, розумового і ес­тетичного виховання з врахуванням вікових особливостей дітей. Йому належить одна із перших спроб дати вікову періодизацію розвитку людини від народження до 21 року, коли вона стає пов­ноправним членом суспільства [5,С.174-183].

Гармонійний розвиток фізичних, моральних і розумових сил, які є у зародку в кожної людини, Арістотель вважав необхідним тільки для дітей рабовласників, тому що рабів він уявляв як «зна­ряддя, що вміє говорити.»

ПОЛІТИКА

Уривки про виховання

Програма освіти

Цілком очевидно, що з числа корисних у житті дисциплін тре­ба вивчати ті, які дійсно необхідні, але не всі без винятку. А що всі заняття людей поділяються на такі, які личать вільнонародженим людям, і на такі, що властиві невільним, то, очевидно, з першого роду занять треба брати участь лише в тих, які не пере­творять людину, що займається ними, на ремісника. А ремісницькими треба вважати такі заняття, такі мистецтва й такі предме­ти навчання, які роблять фізичні, психічні й інтелектуальні сили вільнонароджених людей непридатними для застосування їх до чесноти й для пов’язаної з нею діяльності. Тому ми й називаємо ремісницькими такі мистецтва й заняття, якими послаблюються фізичні сили. Це ті роботи, які виконуються за платню; вони від­бирають дозвілля для розвитку інтелектуальних сил людини й принижують їх. І з числа «вільних» наук вільнонародженій лю­дині можна вивчати деякі тільки до певних меж; надмірне ж на­полягання на цих, з тим, щоб вивчити їх у всіх деталях, завдає згаданої шкоди.

Велика різниця існує в тому, для якої мети кожний що-небудь робить чи вивчає. Якщо це робиться в особистих інтере­сах чи в інтересах друзів, або, нарешті, в інтересах чесноти, — воно гідне вільнонародженої людини; але цілком такі самі вчи­нки в інтересах чужих часто-густо можуть становити поведінку, властиву найманцеві чи рабові. Поширені нині предмети на­вчання мають двоїстий характер. Тепер звичайними предметами навчання є такі чотири: граматика, гімнастика, музика й часом малювання. З них граматика й малювання вивчаються як пред­мети, корисні в житті і часто застосовувані практично; гімнас­тикою займаються тому, що вона сприяє розвиткові мужності. Щодо музики, то, можливо, виникне сумнів, чи корисно її ви­вчати, бо тепер здебільшого займаються музикою тільки заради втіхи. Але наші пращури віднесли музику до числа загальноос­вітніх дисциплін, тому що сама природа, як це не раз вказувало­ся, намагається дати нам змогу не тільки правильно скеровувати нашу діяльність, але й прекрасно користуватися нашим дозвіл­лям. А останнє— ми знову підкреслюємо це— є основним принципом усієї нашої діяльності. Якщо ж необхідні і діяль­ність, і дозвілля, і дозвіллю треба значною мірою надавати пе­ревагу перед діяльністю, то виникає питання, чим дозвілля це треба заповнити. Звичайно ж, не грою, бо в такому разі немину­че виявилося б, що вона є кінцевою метою нашого життя. Раз це неможливо, то іграм треба скоріще приділити місце серед нашої діяльності: адже трудящій людині потрібний відпочинок, а гра й існує заради відпочинку, всяка ж діяльність тягне за собою на­пружену працю. Тому ігри повинні мати своє місце, але, при­значаючи час ігор, треба користуватися зручним для того моме­нтом, бо вони є свого роду ліками: рух під час ігор веде до заспокоєння душі, і оскільки з грою пов’язана й розвага, він сприяє її відпочинкові. Але дозвілля, очевидно, має вже в самому собі і насолоду, і блаженство, і щасливе життя, і все це при­падає не зайнятим людям, а людям, що користуються дозвіллям. Хто робить що-небудь, робить це заради чого-небудь, бо мети він ще не досяг. У той час як щастя саме по собі є мета, і воно сполучається в уявленні всіх людей не з горем, а з насолодою. Проте цю насолоду не всі ще визнають тотожною для всіх; кож­ний визначає насолоду відповідно до своєї індивідуальності і притаманних їй властивостей: найкраща людина, звичайно, дає перевагу найкращій насолоді, тій, яка випливає з найкращих ії властивостей. Звідси зрозуміло, що для вміння користуватися дозвіллям у житті треба дечого навчитись, в дечому виховатись, і що як це виховання, так і це навчання мають мету в самих собі, в той час як те навчання, яке визнається за необхідне для засто­сування його до ділового життя, має на увазі інші цілі. Ось чому і наші пращури зарахували музику до загальновиховних дисци­плін не як дисципліну необхідну (ніякої нагальної необхідності в навчанні музики немає) і не як дисципліну загальнокорисну, подібно до письменності, яка потрібна і для грошових справ, і для хатнього господарства, і для наукових занять, і для багатьох галузей державної діяльності. І малювання також, очевидно, ви­вчають тому, що воно дає користь при кращій критичній оцінці художніх творів, як у свою чергу гімнастика зміцнює здоров’я й розвиває фізичні сили. Нічого подібного заняття музикою не дають. Тому лишається прийняти одне, що вона заповнює наше дозвілля, і з цією метою вона, очевидно, і запроваджена у прак­тику виховання. Справді, ті, хто вводить музику до числа пред­метів виховання, вважають, очевидно, що вона є інтелектуаль­ною розвагою вільнонароджених людей [18,С.39-53].

5. Плутарх

Плутарх (46—120 рр. н. е.) — грецький письменник тієї епохи, коли Греція, втративши свою самостійність, була римською прові­нцією. Він багато подорожував, відвідав Рим і Олександрію, за­ймався викладацькою і літературною діяльністю. Серед його тво­рів протягом століть великою популярністю користуються «Порівняльні життєписи»— біографії видатних історичних діячів Греції та Риму. Для Плутарха головним було не відтворення іс­тинних історичних подій, а використання фактів із життя видатних людей як ілюстрацій до тих моральних ідей і правил, якими, на йо­го думку, необхідно керуватися в житті або яких потрібно уника­ти. Цим пояснюється й те, що в «Порівняльних життєписах» Плу­тарх часто наводить дрібні деталі і легенди, які найбільш яскраво характеризують моральне обличчя тієї чи іншої особи [14,С.302-308].

У біографії легендарного спартанського законодавця Лікурга Плутарх змалював яскраву картину спартанського виховання. Так як епоху Плутарха від епохи Лікурга відокремлювали 500 років, то цей опис не може бути точним в деталях, але загальний дух виховання того часу він, можливо, передає. Необхідно також враховувати й те, що характеристика спартанського виховання забарвлена політичними поглядами самого автора, який жив у римській провінції та ідеалізував грецьку древність.

ПРО СПАРТАНСЬКЕ ВИХОВАННЯ

Уривок із «Життєписів»

Вважаючи виховання за найвище і найблагородніше завдання для законодавця, Лікург почав здійснювати свої плани здалеку — від самого зачаття й народження, регулюючи укладання шлюбів.

Він не відмовлявся (як говорить Арістотель) від спроби підкори­ти жінок суворим правилам. Щоправда, вони користувалися ве­ликою волею й великою увагою завдяки частим походам їх чоло­віків, коли вони були повними володарками сім’ї і таким чином здобували незаслужену пошану й невідповідне значення. Але, не зважаючи на це, він виявив і щодо них якнайбільше піклування. Він встановив, щоб дівчата також вправлялись у бігу, в боротьбі, в киданні диска й списа, щоб їхні тіла були дужі й міцні, і щоб такими ж були й народжувані ними діти. Загартовані такими вправами, вони могли легше перенести муки дітородіння і вийти з них здоровими.

1 2 3 [4] 5 6

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com