У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Юридична особа 2

Юридична особа 2

Вступ

Суспільні інтереси поставили юридичну особу як суб’єкта цивільних відносин в один ряд з особою фізичною, обумовивши водночас ЇЇ особливу правову природу.

У чому ж суть цього правничого феномену?

Особа «юридична» означає, насамперед, те, що вона створена на підставі закону, на відміну від особи «фізичної», яка створена природою і матеріально живе у часі та просторі.

Юридична особа фізично не існує. Проте люди, які керують нею, майно, яке їй належить, цілком реальні, їх можна сприйняти на дотик. Сама ж юридична особа не має фізичної реальності. Проте юридична особа існує як соціальна реальність, як той відокремлений комплекс, який є самостійним носієм прав та обов'язків.

Юридична особа – це не директор чи інший орган управління, це не колектив працівників. Юридична особа – специфічний суб'єкт права, суб'єкт, про який мова іде тоді, коли його треба протиставити окремій людині – особі фізичній.

Юридична особа є самостійним носієм не лише прав, а й інтересів які відповідають інтересам її засновників, але не ототожнюються з ними.

Юридична особа створюється відповідно до закону і не може прагнути до мети, яка йому суперечить. Держава за допомогою різних засобів контролює діяльність юридичної особи. Суд може постановити рішення про припинення її існування у порядку, що визначений законом.

Термін «юридична особа» – це специфічна правова категорія, яка запроваджена для задоволення суспільного інтересу, для обслуговування товарного виробництва та обігу.

Завдяки категорії «юридична особа» відмежовується діяльність, майно та відповідальність засновників, учасників, членів організації від діяльності, майна та відповідальності самої організації як самостійного суб'єкта цивільних відносин.

Юридична особа є єдиною правовою формою, завдяки якій організація може брати участь у цивільному обороті[1]

1. Формування концепції юридичної особи в римському приватному праві

Проблема дозволу чи заборони участі організацій у цивільному (торговому) обороті, і відповідно – необхідність з'ясування питань правосуб'єктності таких організацій (юридичних осіб) здавна привертала увагу дослідників. Окремі ознаки цивільної правоздатності деяких організаційно-структурних утворень (наприклад, здатність храмів бути власниками землі та іншого майна) спостерігалися ще у стародавніх державах шумерів, вавілонян, єгиптян, греків, іудеїв та інших народів.

Проте вперше достатньо чітко ідея правосуб'єктності організацій, як можливості визнання за ними права брати участь у цивільному (комерційному) обігу, була сформульована у Стародавньому Римі, де, незважаючи на відсутність спеціального визначення поняття юридичної особи, ще у часи раннього римського права констатувалося, що в деяких випадках носіями прав і обов'язків можуть бути не тільки люди (фізичні особи), а й об'єднання громадян, корпорації тощо. Зокрема, вже в Законах XII таблиць згадуються різного роду корпорації (об'єднання фізичних осіб), колегії, храми тощо, які можуть мати у власності майно.

Результатом високої оцінки здобутків римської правової думки у цій галузі було те, що деякі романісти вважали створення поняття (ідеї) юридичної особи, як одне з найвидатніших досягнень римської юриспруденції, зазначаючи, що лише через римське право ця форма увійшла до обігу нового європейського права[5]

Проте нам здається точнішою більш зважена думка, згідно з якою навряд чи може йтися про існування у Стародавньому Римі сформованої теорії юридичної особи, хоча сама ідея правосуб'єктності організацій як таких вже існувала, на підставі якої, спираючись на правові традиції та практику поточної законотворчості, правознавці Стародавнього Риму аналізують сутність відносин за участю об'єднань фізичних осіб, формулюючи ознаки таких об'єднань (юридичних осіб) та вимоги до порядку їх участі у цивільному обороті[9] (На користь обережних оцінок ступеня розробки категорії юридичної особи римською юриспруденцією свідчить, зокрема, і та обставина, що в Інституціях Юстиніана, створених під час кодифікації римського права у VI ст. н. є., це поняття не згадується взагалі.)

Що ж стосується конкретних досягнень римської правової думки у цій галузі, то вони виглядають таким чином. Досліджуючи здатність об'єднань громадян, котрі виступають як єдине утворення, бути суб'єктом цивільних відносин, відомий юрист початку III ст. н. е. Елій Марціан пише: «Належать об'єднанням, а не окремим особам, наприклад, театри, що перебувають у муніципії, а також стадіони» (Дигести Юстиніана. 1.8.6.1).

Інший видатний юрист Доміцій Ульпіан зазначає: «Стосовно декуріонів чи інших об'єднань не маєзначення, чи всі залишаються (у складі сенату), чи залишається частина, чи весь склад перемінився. Навіть якщо «об'єднання» звелося до однієї людини, то, як правило, визнається, що можна пред'явити вимоги до нього в суді і воно може заявляти вимоги в суд, бо право всіх (учасників) зосередилось в одному і залишається ім'я об'єднання. Якщо є борг на користь об'єднання, то це не вважається боргом окремій людині» (Дигести Юстиніана. 3.4.1–2).

Однак варто зазначити, що наведеними та іншими сентенціями давньоримських правознавців лише визнавалися за такими об'єднаннями певні права та обов'язки. У цьому сенсі більш чітким проявом ідеї юридичної особи було визнання за муніципіями (міськими громадами) права на самоврядування і господарську самостійність.

Разом із тим, тривалий час, багато характеристик цієї важливої правової категорії були у римській юриспруденції досить непевними і, з точки зору сучасної методології правових досліджень, недостатньо коректними. Наприклад, відомий правознавець Флорентін характеризував спадкову масу як таку, що має самостійні юридичні якості та є подобою фізичної особи. Такий підхід значною мірою пояснювався тим, що в римському праві внаслідок захоплення абстрактністю розуміння властивостей юридичної особи, вона розглядалася не стільки як окремий суб'єкт юридичних дій, а швидше як організаційне утворення, котре являє собою сукупність спеціальних прав, більшого чи меншого обсягу, зважаючи на вид останніх та обставини їх виникнення.

У зв'язку з аналізом сутності та значення категорії юридичної особи слід звернути також увагу на колізію інтересів, що виникла у цій сфері між державою та фундаментальними положеннями приватного права у процесі утворення юридичних осіб. У той час, коли приватне право йшло шляхом визнання правоздатності організацій, Римська держава вирішувала для себе проблему свободи спілок.

Якщо в першу половину існування Республіки об'єднання громадян могли створюватися без якихось обмежень, то вже у І ст. до н. є. запроваджено низку обмежень, пов'язаних із політичними, релігійними та морально-етичними міркуваннями. Так сенатус-консультом 64 року до н. є. було розпущено всі колегії, які після розслідування магістратів були визнані шкідливими для громадського порядку. Через б років їх було відновлено, але ще через 2 роки сенат знов постановив ліквідувати колегії, що перетворилися на політичні клуби. Юлій Цезар ліквідував усі колегії та корпорації, крім найдавніших. Пізніше конституцією першого принцепса Гая Юлія Цезаря Октавіана Августа було встановлено загальне правило, згідно з яким для створення об'єднань треба було одержати дозвіл сенату (Дигести Юстиніана. 3.4.1).

Враховуючи викладене, можна погодитися з авторами, які вважають, що римське право не мало детально розробленого поняття та теорії юридичної особи, хоча й була вже достатньо чітко визначена ідея цього інституту, зокрема, визнання правоздатності за організацією, відокремленої від правоздатності фізичних осіб, які входять до її складу. Крім того, римські правознавці розробили засоби реалізації штучної дієздатності юридичних осіб, що могло з часом слугувати підґрунтям визначення засад право-суб'єктності останніх у галузі укладення договорів та вчинення інших юридичних дій.

Зазначені засоби реалізації правосуб'єктності організацій, котрі могли виступати учасниками цивільного обороту, знаходили відображення як у теоретичних положеннях, так і у втіленні їх на практиці.

[1] 2 3 4 5 6 7 8 9

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2021 textreferat.com