У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Влада, як соціально-філософський феномен

Сторінка 4

­ На мікрорівні владу пов’язують із раціональним вибором суб’єкта – якщо влада є специфічним видом власності, то саме суб’єкт вирішує питання її застосування, розподілення або передачі. Влада, таким чином, - атрибут цілераціональної дії.

­ Спосіб буття влади – репресивність. Саме у примушенні, репресії найбільш повно виражає себе влада. Влада – «затримане насильство»[ix]. Влада – у такій інтерпретації - це здатність одного індивіда або групи здійснювати свою волю відносно інших – або крізь страх, або крізь відмову у звичайній нагороді, або у формі покарання і супроти непереборному опору.

­ Зовнішній характер влади, пов’язаний із її «негативністю». Влада завжди нав’язується, породжуючи репресивні стосунки. Ісаак говорив, що визначити влади означає визначити можливу межу зовнішнього впливу на людину.[x]

2.4. Некласичні концепції влади у філософії.

Класичні моделі розуміння влади були актуальними для аналізу домодерного європейського суспільства, але застосування їх при розгляді модерних практик влади уже не може бути адекватним. Той тип влади, який розпочав затверджуватися наприкінці XVIII – початку XIX століть уже неможна назвати репресивним – пригадаймо хоча б просвітницьку ідею «гуманізації влади». Наприклад, у XIX столітті починає викорінюватися практика тілесних покарань. Основним завданням пенітенциарних інституцій стає «виправлення» та «нормалізація» небезпечних для суспільства елементів (на відміну від функції ізоляції). З’являються експерти у різних державних інституціях (зокрема, у сфері медицини) – вони визначають принципово нові категорії, як «душевнохворі», «проблемні діти» тощо. Влада стає більш «м’якою» - наприклад, у сфері праці впроваджує гігієну праці, трудові права; знімає табу із обговорення теми сексуальності; опікується вихованням дітей, розвиваючи педагогіку тощо.

Дозволимо собі зупинитися на деяких персоналіях, ім’я яких асоціюють з «некласичними» дослідженнями феномену влади.

Толкотт Парсонс (1902 – 1979 рр.), як представник системної теорії акцентує увагу на тому, що згідно з традиційним підходом, влада розуміється як асиметричні відносини і є похідною індивідуальних відносин, але влада наділена властивостями системи, що проявляється у відносинах між частинами та цілим. На думку Парсонса, основним недоліком традиційного підходу до політичної влади є гра з «нульової суми», відповідно до якої, коли влада зосереджена в руках окремої групи або партії, вона використовується виключно в їхніх інтересах у збиток інтересам всіх інших груп суспільства. Організація людей задля досягнення єдиних цілей відбувається завдяки тому, що політична підсистема спирається на владу. Відповідно до цього політика являє собою водночас і соціальний механізм, і інституціональну структуру, життєздатність якої забезпечується наявністю інститутів лідерства, органів влади та правил і норм, які визначають порядок відповідальної активності.

На думку Парсонса, влада – це узагальнене право вимагати виконання обов’язків в ім’я досягнення колективних цілей. Він не розглядає владу як міжособистісний феномен або як тип поведінки, обмежуючи владу, таким чином, простором політики. Це привело його до істотно відмінного від традиційного підходу способу визначення влади. Влада у нього є не атрибутом акторів або стосунків, а – властивістю (ресурсом) систем. Функції влади в державі, згідно з Парсонсом, аналогічні функціям грошей в економічній підсистемі.

Влада, як і гроші, виступає циркулюючим посередником в політичній підсистемі. Владою є якийсь мандат, який дає можливість його носіям чинити вплив на підлеглі групи в більш-менш широких рамках. При цьому під використанням влади розуміється засіб досягнення цілей, в яких зацікавлені обидві сторони владних відносин: панівна і підпорядкована. Таким чином, влада постає засобом для досягнення колективних цілей через згоду членів суспільства про легітимацію лідерських позицій. Оскільки саме легітимація здатна забезпечити лідерів можливістю приймати політичні рішення для досягнення цілей всієї соціальної системи[xi].

Ханна Арендт (1906 – 1975 рр.) вважається теоретиком «позитивної» влади, для якої проблеми політичної участі та громадянського сприяння займали центральне місце, а юридичні стратегії на обмеження державної влади, які розроблялись ліберальними мислителями, не були основними.

Аренд поставила під сумнів класичние формулювання питання про владу, згідно із якою владу уявляли як сукупність політичних інституцій. Арендт заявила, що у сучасних умовах суспільно-політичного розвитку, говорячи про владу, задаватися питанням «хто ким управляє», щонайменше, некоректно. Влада не є власністю індивіда, але знаходиться у повній відповідності до людської здібності не просто діяти, а діяти разом – саме тому традиційний аналіз інститутів держави не відображає сутність влади, динаміку владних стосунків. «Усі політичні інститути, - стверджувала Арендт, - сутність проявлення та утілення влади, вони каменіють та розсипаються, тільки-но жива народна сила припиняє їх підтримувати»[xii].

Арендт не відмовляється від елементу підпорядкування у феномені влади, однак вона вважає, що не можна звужувати повністю владу до «негативної» функції насильства. Влада може носити позитивний характер, тому принципове питання не у знищенні влади, а у її розумному використанні, як найважливішого механізму спрямування.

Розуміти владу, вважала Арендт – бачити у ній одну з позитивних сил конструювання політичного порядку, який являє собою комунікативний простір спілкування суб’єктів політичної творчості, де відбувається самореалізація людської особистості.[xiii] Політика і влада, за її глибоким переконанням, повинні бути творчою стихією, простором, у якому відбувається активний пошук людиною самої себе у співвідношенні себе із іншими. Влада генерується, якщо тільки люди спілкуються один з одним і взаємодіють у спільних справах.

Мішель Фуко (1926 – 1984 рр.) замислився над питанням: чи справді лібералізація та гуманізація означають послаблення влади? На його думку, під маскою гуманізації криється зміна класичної влади-знання на дисциплінарну; загальною характеристикою такої зміни є використання владою тонших і опосередкованіших механізмів впливу[xiv]. Фуко відмічав такі прояви дисциплінарної влади:

­ на мікрорівні така влада виявляється як «політична анатомія тіла», опікуючись його продуктивністю та ефективністю використання його сил та енергії. Дисциплінарна влада конструює феномен «політичного тіла», яке повинно служити шляхами комунікації та базовими пунктами відносин влади та знання.

­ Виникає особлива «мікрофізика влади». Як проникнення влади у найглибші нюанси тіла людини (зокрема, у сексуальність) з метою його повного контролю та залучення до своїх відносин.

­ На макрорівні виявляється «біо-влада», завданням якої є оцінка, оптимальне використання і збільшення «людських ресурсів». Біо-влада створює новітні типи інститутів – регулярну армію, обов’язкову освіту, медичну профілактику тощо. У сфері знання біо-влада корелює із демографією, яка опікується народжуваністю, рівномірним розподілом «людського ресурсу». Біо-влада включає «життя» в історію та політику.

Отже, Фуко вибудовує свою аналітику влади, спрямовану на «визначення специфічної галузі, яка формує відношення влади і відбір інструментів, які дозволяють її аналізувати»[xv]. Фуко розглядає владу у ланцюгу відносин – і тільки так - він підкреслює неможливість розглядати владу як дещо окреме, локалізоване або зовнішнє. Крім того, філософ виводить поняття об’єкту з аналізу влади – він вважає, що там, де є влада, завжди є опір, який є, відносно влади, всередині цих стосунків - не поза ними. І навіть там, де ми спостерігаємо ситуативне домінування, можлива реверсія.

Фуко також спростовує інші знання про владу, які опрацьовувалися у рамках класичних теорій. Він говорить про те, що влада здійснюється за допомогою індивідуальних мотивів, але вона ніколи не тотожна їм. Також, влада може виявлятися у негативних санкціях, однак, будь-який режим влади-знання, у своїй основі, є «позитивним», оскільки він обов’язково народжує певні масиви донаукового та наукового знання. Одним із найпринциповіших висновків Фуко вважають те, що механізм влади – це дещо інше або, щонайменше, дещо значно більше за репресії.

1 2 3 [4] 5 6 7

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com