У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Влада, як соціально-філософський феномен

Сторінка 3

Відтоді науковці виділяють кілька підходів до вивчення сутності влади.[viii]

Існує ряд концепцій, які належать до двох напрямів — нормативного та емпіричного.

Нормативний напрям виходить із зовнішньої заданості влади, раціонально підготовленої діяльності, наслідком якої є формулювання принципу чи норми. Емпіричний напрям як ключовий використовує індуктивний принцип установлення першоджерела влади. Причому виведення його відбувається шляхом аналізу тих суспільних відносин, які дають безпосередньо емпіричний матеріал. Це зумовлює погляд на владу як даність, котра часто не має своєї причинно-наслідкової основи. Наявність факту стає провідною в теоретичному осмисленні дійсності.

Нормативний напрям представлений різними сучасними концепціями влади. Серед них одним з найпоширеніших є реляціоністський, який тлумачить владу як міжособисті стосунки, що змінюють поведінку особи. Релятивістський напрям влади бере початок йде від М. Вебера і передбачає можливість вольової дії одних індивідів чи груп, що дає змогу змінювати поведінку інших. Зберігаючи вірність цій традиції, П. Блау визначає владу як здатність одного індивіда здійснювати свою волю над іншими через страх або відміну в звичайних винагородах чи в формі покарання, не зважаючи на неминучий опір. При цьому обидва способи впливу є санкціями негативними. Ця концепція влади має кілька варіантів. У теоріях «опору» (Дж. Картрайт, Дж. Френч, Б. Рейвен та ін.) досліджуються такі владні відносини, в яких суб'єкт влади придушує опір її об'єкта.

Заслуговують на увагу інші варіанти. У теоріях «обміну ресурсами» (П. Блау, Д. Хіксон, К. Хайнінге та ін.) акцентується увага на ситуаціях нерівного розподілу ресурсів між учасниками соціальних стосунків, внаслідок чого виникає гостра потреба в ресурсах у тих, хто їх позбавлений. Теорії «розподілу зон впливу» (Д. Ронг та ін.) концентрують увагу не стільки на окремих ситуаціях взаємодії індивідів, скільки на сукупності соціальних інтеракцій. При цьому підкреслюється змінність ролей учасників інтеракцій.

Зупинимось більш детально на деяких концепціях влади.

Релятивістські теорії розуміють владу як міжособистісну взаємодію, яка дозволяє одному індивіду змінювати поведінку іншого. Цей підхід представлено у:

­ теорії опору (Д. Картрайт, Дж. Френч, Б.Рейвен) розглядають владу як ставлення, у якому суб’єкт пригнічує опір об’єкта. У рамках цієї теоріі розроблено класифікацію ступенів та форм опору, а також основ влади.

­ Теорія обміну (П. Блау, Д. Хинксон, К. Хайнигс) трактують владу як ситуацію обміну ресурсами, що розподілені нерівномірно. Залишки ресурсів можуть трансформуватися у владу.

­ Теорія розділу сфер впливу (Д. Ронг) піддає сумніву питання асиметрії відношення влади. Влада – це взаємодія, у якій учасники періодично міняються ролями.

Системні теорії влади розглядають її як безособистісну якість, як атрибут системи. Ключовим поняттям цієї концепції є «соціальна дія», на якій ґрунтується й концепція влади. Соціальна дія виступає організаційно-функціональним відношенням, у якому джерело влади міститься в нормах і цінностях культури. Саме ними влада керується під час регуляції поведінки людей. Влада розглядається як джерело регуляції соціальної поведінки, як можливість пом'якшення чи розв'язання соціальних проблем, хоч джерела її формування й соціально-структурні чинники застосування не ставляться в центр уваги. В рамках цієї концепції виділяють три підходи.

­ Влада, як атрибут макросоціальної системи (Т. Парсонс, Д. Істон). Влада розуміється як реальна здатність системи акумулювати свої зацікавлення, досягати цілей.

­ Мезопідхід (М. Крозьє) розглядає владу на рівні підсистем (сім’я, організація) та виділяє безпосередній зв’язок між владою та організаційною структурою.

­ Мікропідхід (М. Роджерс, Т. Кларк) пояснює владу як здатність індивіда впливати на інших і розглядається крізь його ролі та статуси у системі.

­ Комунікативний підхід (Н. Луман, К. Дойч, Франкфуртська школа) розуміє владу як засіб соціального спілкування, що дозволяє регулювати групові конфлікти і забезпечувати інтеграцію суспільства.

Біхевіоральні концепції влади, як і релятивістські, розглядають її як стосунки між людьми. Основна увага приділяється мотивам поведінки у боротьбі за владу. Згідно з цією концепцією, влада в суспільстві поділена між взаємодіючими політичними силами. Необхідно домагатись певного їх балансу. Ч. Меріам зазначав, що «порушення такого балансу може призвести до розпаду політичної системи». Самі політичні відносини розглядаються як «ринок влади» (Дж. Кетлін). Влада продається, купується та здійснюється завдяки цим відносинам. Силою, що стоїть над політичним ринком і забезпечує його нормальне функціонування, вважається державна влада. Виділяють кілька варіантів інтерпретацій влади у рамках цього напрямку.

­ Силова модель (Г. Лассуелл) вважає, що влада виявляється у прийнятті рішень та контролі над ресурсами. Першоджерело влади – імпульс прагнення індивіда до влади.

­ Ринкова модель (Дж. Кетлін) виходить з аналогії між політикою та економікою, і у першій діють ті самі закони, що і у ринковій торгівлі.

­ Ігрова модель (Ф. Знанецький) передбачає, що на політичному ринку суб’єкти розрізняються не тільки різними запасами влади, а і здібностями, гнучкістю стратегії, азартом. Боротьба за владу мотивована «ігровим» характером, від чого учасники процесу отримують задоволення.

Коли ми досліджували літературу з питань концепцій влади, ми зустріли велику кількість апелювань до теорії влади Макса Вебера (1864 - 1920) – його підхід, навіть, визначають як традиційний.

Влада, за Вебером, означає можливість здійснення волі всередині певного соціального відношення, навіть всупереч опорові інших його учасників. Основною ознакою панування він вважав здатність апарату управління гарантувати «порядок» на даній території шляхом погроз або й застосування психічного і фізичного насильства. «Панування» розглядається в політичній соціології Вебера як особлива форма влади, як основний інститут у системі держави.

Конкретно-історичний характер держави виявляється не тільки в її відповідній формаційній прописці (йдеться про рабовласницьку, феодальну, буржуазну державу), а й в її історичності як такої, у часі. Поняття «держава» і «влада», на думку Вебера, не тотожні - влада старіша за державу, бо не може бути суспільства безвладного (тобто анархічного), і протягом всієї первісної історії ця влада функціонувала як недержавне і дополітичне суспільне самоуправління. Держава як політична організація — це такий суспільний механізм, який покликаний захищати інтереси людей певної території і регулювати за допомогою правових норм взаємовідносини між ними, використовуючи при необхідності спеціальні органи примусу.

Важливими практичними питаннями концепції влади для Вебера було те, яким чином можна обмежити розростання бюрократії; як поставити бюрократичну адміністрацію під політичний контроль. Це питання стало основним в його теорії демократії змагального лідерства. У політологічній соціології Вебера поряд із «традиційним» і «раціональним» принципами владних повноважень було виведено і третій принцип – «харизматичний». Він указував на владу, яка коренилася в особистості самого лідера і в непереборній силі його звернень, а не в традиції чи в правилах управління окремою сферою. Це була суто новаторська сила суспільного життя, що йшла врозріз з усталеним порядком.

Пізніше вище згадані теорії влади було узагальнено як класичні – для них усіх є характерними певні риси, а саме:

­ влада розуміється за аналогією із власністю – як сукупність благ, якими можна володіти, користуватися, розпоряджатися. Наприклад, ми говоримо «наділити владою», «передавати владу» тощо.

­ Влада інтерпретують за принципом бінарної опозиції – завжди є суб’єкт та об’єкт влади – той/та, хто здійснює владу, і той/та, відносно кого ця влада здійснена. Якщо влада є своєрідною власністю, то стає очевидним факт «нерівного розподілення» влади серед суб’єктів, в результаті чого одні суб'єкти отримують змогу застосовувати владу відносно інших.

1 2 [3] 4 5 6 7

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com