У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Влада, як соціально-філософський феномен

Сторінка 2

Кожен з цих аспектів ілюструє ті або інші аспекти поняття «влада», а разом вони дають цілісне уявлення про категорію влади.

Влада – один з фундаментальних соціальних феноменів. Вона існує всюди, де є сталі об’єднання людей: у сім’ї, робочих колективах, інших установах та організаціях, в державі. У загальноприйнятому розумінні, влада є взаємодією між суб’єктом та об’єктом, за якою суб’єкт за допомогою певних засобів контролює об’єкт і домагається від нього виконання своїх вольових настанов.

Але з досліджень влади М.Фуко починається нове ставлення до влади – як до необмеженого всюдипроникненного явища постмодерного суспільства.

2.1. Поняття влади – основні терміни.

Спробуємо дати визначення основних термінів у рамках поняття влади поза конкретними концепціями або теоріями. Які ми розглянемо нижче.

Серед визначень, представлених у різних науках, які вивчають владу – соціології, політології, психології, філософії – не виокремлюється будь-який «основний» напрямок у трактуванні цього непростого поняття. Серед найбільш поширених ми знайшли такі:

­ влада – соціальне ставлення, яке виявляється у можливості та праві одного суб’єкта або групи приймати рішення, що набувають обов’язкового характеру для іншого суб’єкта або групи;

­ влада – один із найважливіших видів соціальної взаємодії, специфічне ставлення, щонайменше, між двома суб’єктами, один з яких підпорядковується наказам іншого, в результаті цього владний суб’єкт реалізовує свою волю та інтереси;

­ влада – це змога мобілізовувати ресурси для досягнення певних цілей;

­ влада – здатність впливати на поведінку інших[ii].

Особисто нам найбільш доцільним, коректним, сучасним видається визначення влади М.Фуко: «влада – це не деякий інститут або структура, не якась певна сила, якою дехто був би наділений: це ім’я, що дають складній стратегічній ситуації у даному суспільстві»[iii].

Виділяють основні елементи влади – суб’єкт, об’єкт та ресурси (засоби) влади. Під суб’єктом влади, характерно, розуміють втілення активного, спрямовуючого початку. Дослідники відмічають приклади того, як відображується першочерговість ролі суб’єкту у стосунках влади – у випадках, коли влада повністю ототожнюється із її носієм – ми говоримо: «рішення влади», «дії влади», «компетентність влади» тощо.

Влада є завжди двобічне відношення взаємодії суб’єкта і об’єкта. Владу не міркують поза підкоренням об’єкту. Якщо немає об’єкту – немає і влади.

Ресурси влади - усі ті засоби, використання яких забезпечує вплив на об’єкт влади у відповідності до цілей суб’єкту. Це можуть бути матеріальні цінності (гроші, предмети споживання), можливості впливу (засоби масової інформації), засоби обмеження свобод людини (зброя, караючі органи). Поряд із суб’єктом і об’єктом влади, ресурси є однією із найважливіших засад влади.

Існують різні точки зору і стосовно природи (першоджерела) влади. Наприклад, психологічні інтерпретації спрямовують увагу дослідників на психічні якості особистості, що зумовлюють її волю до влади. Структурно-організаційний підхід пов’язує владу із природою її організації – із статусами та ролями індивідів у організації. Юридичний підхід вбачає джерело влади у нормах і санкціях за їх /не/виконання. Марксистський підхід обґрунтовує класову природу влади.

Категорія «влада» має кілька споріднених понять.

­ Владу пов’язують (принаймні, домодерні та модерні теорії) із пануванням, під яким розуміють примус, насильство, наказування. Постмодерні теорії влади доводять, що цей феномен у сучасному суспільстві здатний використовувати інші засоби, не удаючись до прямого насильства.

­ Влада може здійснюватися у формі впливу. Але вплив, за змістом, ширший термін від влади. Говорити про владу можна у тому випадку, якщо вплив має цільовий систематичний характер. Влада як вплив може здійснюватись у формі переконання або навіювання.

­ Авторитет розглядається як можлива форма і джерело влади – керівництво, добровільно визнане підвладними за суб’єктом влади права на владу.

­ Управління – як функція організованих систем (біологічних, технічних, соціальних), яка забезпечує збереження їхніх структур, підтримку режиму діяльності, реалізацію її програми. Управління розглядають як форму влади і, водночас, як її засіб.

2.2. Історія питання влади у філософській думці.

Одну з перших теорій влади запропонував Конфуцій (551 – 478 рр. до н.е.) у своїй концепції шляхетної людини – не за походженням, а за вихованням. Також серед філософів античності, які висловлювали своє ставлення до поняття влади, слід відмітити Платона (427 – 343 рр. до н.е.), який говорив про державу, як про максимально можливе втілення ідей миру у суспільстві. У ідеальній державу Платона немає приватної власності, жінки рівні у правах із чоловіками, дітей виховує держава, є справедливе управління найкращих і найшляхетніших. «Я бачу близьку загибель держави, у якій закон не має сили і знаходиться під чиєюсь владою»[iv].

Аристотель (384 – 322 р.р. до н.е.) розробив першу класифікацію форм влади: три вірні форми влади – монархія, аристократія та політия. Монархія – влада дана Богом людині, яка перевершує усіх інших. Аристократія – влада належить небагатьом, але шляхетним, гідним. Політия (республіка) – влада більшості, у якій кожний з членів, гірший за членів меншості, але вцілому більшість виходить кращою за меншість. Ним були описані також три невірні форми влади – тиранія, олігархія, демократія. Тиранія – влада, яка суперечить природі людини. Олігархія – влада окремих членів суспільства, яка базується на їх високих статках. Демократія – влада більшості, заснована на «бажання натовпу».

У епоху Відродження найбільш відомі роботи Ніколло Макіавеллі (1469 – 1527 рр.). Його концепція спиралася на принципи теорії управління Аристотеля, однак основним чинником управління державою він називав відмову від усього в ім’я країни. Орієнтація на владу, прагнення її досягти приховує потенційну небезпеку для соціального порядку, гарантом якого може бути тільки той, хто цю владу уже має.[v]

Представники філософії Просвітництва прагнули обмежити віру – на користь розуму, релігію – на користь науки та наукового світосприйняття. Проголосивши природний розум головним засобом удосконалення суспільства, діячі цієї епохи боролися за встановлення «царства Розуму», яке було б засноване на природній рівності, за політичну свободу і громадянську рівність. Можливо тому більшість теорій влади пов’язані і розглядають, у першу чергу, політичну владу і державу.

Томас Гоббс (1588 – 1679 рр.) поклав у основу свого вчення уявлення, що люди мають рівні фізичні і розумові показники, тому кожен має однакові з іншими права. Разом із тим, людина – істота глибоко егоїстична, тому у додержавному суспільстві було так багато воєн. Однак, людський розум, за Гоббсом, знайшов вихід із цієї скрути – громадська угода, у рамках якої люди добровільно погодилися обмежити свої природні права. Державу, як форму політичної влади, він вважав вищою за особистість та суспільство.[vi] Для Гоббса влада – засіб досягти блага у майбутньому, а життя є вічним і нескінченним прагненням влади, що закінчується смертю.

Джона Локка (1632 – 1704 рр.) вважають засновником лібералізму. Він вперше чітко розділив поняття «суспільство», «особистість», «держава». Особистість, на його думку, володіє такими природніми, не відчуджуваними правами, як право на життя, володіння майном, на свободу та рівність, які людина не передає нікому і ні за яких обставин. Ці невід’ємні цінності – кінцева межа влади і діяльності держави. На відміну від Гоббса, Локк ставить особистість вище за суспільства та держави. Держава повинна служити суспільству, а вони обидва – особистості. Держава не повинна бути більш могутньою за особистість тому що особистості створюють суспільство, а суспільство – державу.[vii]

2.3. Класичні філософські концепції влади.

У 70-х роках ХVIII століття при створенні США були прийняті важливі документи, які регламентували свободу особистості – «Декларація незалежності», «Конституція», «Білль про права».

1 [2] 3 4 5 6 7

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com