У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

А. Кос – Анатольський, життя і творчий шлях

А. Кос – Анатольський, життя і творчий шлях

Київський міський педагогічний університет ім. Б.Д. Грінченка

Р Е Ф Е Р АТ

На тему: « А. Кос – Анатольський, життя і творчий шлях»

Київ - 2009

А. Кос - Анатольський

(1909 – 1983)

Він народився 1 грудня 1909 року в Коломиї, що на Станіславщині (нині Івано-франківської області). Коломия - колись невеличке повітове містечко в самому центрі мальовничого Покуття. Розкішна природа цього краю. Поміж розкиданого гірською водою Каміння обрамлений прибраними квітами та різнотрав’ям берегами, стрімко несе свої розбурхані води Прут - красень . Славиться цей край і піснями. Коломия - батьківщина веселих жартівливих пісенно-танцювальних коломийок.

На зламі віків Коломия вирізнялася з-поміж інших повітових центрів. Тут вирувало літературне та суспільно громадське життя, відчутним був вплив діяльності І.Франка, М. Павлика, М. Драгоманова.

У перші роки нового століття сюди приїхав практикувати молодий лікар Йосип Кос із вродливою дружиною Лідою та маленьким синочком Михайликом. Найняли будиночок, невеличкий скромний, але зручний, затишний, із просторою верандою, чепурним садочком. Тут народила Лідія Іванівна ще двох синів Анатолія і Романа, а невдовзі й двох дочок , Лідію та Марію.

У дітей в сім`ї виховували працелюбність, вчили любові до рідної землі, її народу, культури. Батько проводив більшу частину дня на роботі, їздив до хворих по навколишніх селах. А діти постійно були з матір’ю. Лідія Іванівна намагалась якнайскоріше впоратися з господарськими обов’язками, щоб сісти до улюбленого фортепіано. Звуки одразу ж збирали довкола неї дітей, бо музику в їхньому домі любили всі. Анатоль рано почав учитися грі на фортепіано. До занять своїх ставився дуже ревно. Якось зібрала мати своїх дітей і сказала:

− Оцей фортепіаян подарував мені батько, як най здібнішій до музики, −і, помовчавши, додала:− Тепер моя черга дарувати його дітям…

− Ясна річ , Анатолю,− встряв до розмови старший, Михайло. − Він у нас талант!

−Я теж так думаю, що Анатолю, - погодилася мати і , повернувшись до Анатоля , сказала з особливою любов'ю і ніжністю. − Це хоч і старий, та добрий інструмент, він стане тобі вірним другом…

Важко сказати, чого це чого це мати розпорядилася своїм єдиним скарбом ще тоді, як усі діти при ній чи то час був непевний, тривожний, чи передчувала що скоро розлетяться по широкому світу її соколята.

Перша світова війна обірвала мирне життя родини Косів. Йосипа Михайловича мобілізували до цісарської армії. Влада в Коломиї весь час мінялася: вчора містом шастали австрійські вояки, сьогодні вулицями вже крокували солдати російської армії. Що буде завтра?

Від батька не було ніяких вістей. Коли в Коломию знову вступила австрійська армія, Лідія Іванівна з дітьми покинула квартиру і переїхала дорідні на село. Тут і знайшов їх батько, забрав до Аніфа - невеличкого австрійського села біля Зальцбурга, в якому він на той час служив військовим лікарем. Там і пішов Анатоль зі своїм Братом Романом до німецької школи(іншої в селі не було)після закінчення війни повернулися на Україну, щоправда, вже не в Коломию, а до Станіслава, де батько отримав посаду лікаря. Сім’я Косів поселилася на одній з головних вулиць міста, у великому двоповерховому будинку. Неподалік, на сусідній вулиці містилася українська гімназія, куди одразу ж поступили Анатоль та його брати − Михайло і Роман.

Через багато літ по тому вже відомий композитор Анатолій Кос-Анатольський згадуватиме: «Юність моя – це незабутні роки навчання в колишній Станіславській українській гімназії».

У ці роки Анатоль серйозно починав займатися музикою - Фортепіано і теорією. Паралельно з навчанням у гімназії він відвідує нововідкритий у Станіславі філіал Львівського Вищого музичного інституту імені М.В. Лисенка. Викладачем фортепіано в Станіславському філіалі вищого музичного інституту ім. М.В.Лисенка була Стефанія Мишкевич − Крижнівська . вона вважала Анатоля одним із найздібніших учнів. У 1923 році до звіту готувався Анатолій Кос. Учив рондо c-moll Шопена. Саме тоді й відбулася його перша зустріч із С.П. Людкевичем, який був на той час головним інспектором Вищого музичного інституту ім. М.В. Лисенка і приїхав до Станіслава для перевірки учнів до іспитів, порадив Стефанії Стефанівні показати здібного учня педагогам піаністам Вищого музичного інституту. − Ваше життя повинне належати музиці, − сказав тоді Людкевич. І Анатоль сприймав відомого композитора як наказ. Як благословення.

Дедалі музика все більш полонила його. Окрилений вдалим виступом на концерті-звіті у Львові, він кожну вільну хвилину проводив за фортепіано. Успішно склавши іспити на атестат зрілості, Анатоль твердо вирішив продовжувати навчання у Львові, в інституті ім. Лисенка. Так радили йому і Стефанія Крижанівська, і Осип Залєвський, який викладав Станіславському філіалі цього інституту теоретичні дисципліни.

Напередодні від’їзду в нього відбулася серйозна розмова з батьком, який саме тоді приїхав з Угнова. Говорили про майбутнє, про вибір професії. Йосип Михайлович дуже хотів, щоб Анатоль продовжив його справу, став лікарем, та двері медичного факультету університету були зачинені перед його сином: сім`я терпіла матеріальну скруту, а за навчання треба було платити надто дорого. До того ж прийом дітей українців суворо обмежувався. Більш доступними були гуманітарні факультети університету: філософський, літературний, юридичний. Йосип Михайлович порадив пошукати щастя в юриспруденції.

Музикування,− застерігав сина Кос старший,− неприбуткова професія, не дасть вона тобі «твердого хліба». Пам’ятай про це і думай про фах, який би допоміг твердо стати на власні ноги. Тоді він ще не знав, скільки доведеться йому докласти зусиль, щоб опанувати такі нелегкі професії.

ТЕРНИСТИМИ ШЛЯХАМИ

Львів - прекрасний і древній, заснований понад сім століть тому галицько-волинським князем Данилом Галицьким. Зруйновані мури старого міста, на горі де у давні часи височів княжий замок, саме тут починається історія Львова . Через гомінку магістраль міста - до тихого затишного парку, біля якого розташована ошатна, прикрашена алегоричними скульптурними групами споруда Львівського університету. На Юридичному факультеті , куди подав свої документи А.Кос, на той час не діяло сумнозвісне дискримінаційне правило, що закривало двері перед абітурієнтами – українцями. Отож у 1927 році він став студентом юридичного факультету Львівського університету.

Наука давалася йому легко. Поряд із класичними мовами – латинню та грецькою, юриспруденцією, ораторським мистецтвом та іншими спеціальними дисциплінами, юнак жадібно вивчав літературу, історію,мовознавство.

Через рік Анатоль вступив до Львівського вищого музичного інституту імені М.В. Лисенка. Його зарахували у фортепіанний клас відомого на той час піаніста Тараса Шухевича. У музичному інституті Анатоль став активним членом гуртка «Домінанта» . помітними були успіхи Анатоля і на заняттях у фортепіанному класі. Його педагог професор Шухевич гордився своїм здібним учнем. Проте невдовзі Шухевич залишив роботу у Вищому музичному інституті і перейшов працювати до польської консерваторії імені Кароля Шимановського. Він запропонував Анатолю перевестися до його класу в консерваторію, обіцяючи вчити його безкоштовно. Анатоль погодився.

У консерваторії, паралельно із заняттями у фортепіанному класі Т. Шухевича, А. Кос відвідував лекції доктора С. Барбага, який вів спеціальний курс музично - теоретичних дисциплін та композиції. Анатоль починає серйозно займатися компонуванням, також бере безкоштовні уроки вокалу у співачки О. Бандіровської.

У 1929 році до Львова переїхала мати із сестрами, щоб бути ближче до батька, який досі працював в Угнові. Мати була щасливою, коли в її домі, як і колись. У Коломиї, збиралася уся сім'я. Проте недовго тішилася вона родинним щастям. Не минуло й року, як Лідія Іванівна, ще молода й повна сил, раптово померла. Важко переживши смерть коханої дружини, батько одразу постарів. До того ж його самого підтинали хвороби. Анатоль змушений був заробляти на прожиття. Допомагав рідним. Його звикли бачити в танцювальних залах з баяном.

[1] 2 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com покрывало на кровать