У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Хвороби бешиха та гідраденіт

Хвороби бешиха та гідраденіт

БЕШИХА

Бешиха (erysipelas) — це гостре прогресуюче запалення власне шкіри або слизових оболонок із залученням у про­цес лімфатичних судин. Спричинюєть­ся частіше стрептококом групи А, який через пошкоджену шкіру або слизову оболонку (рани, садна, тріщини) про­никає у лімфатичну систему шкіри, де розмножується. Частіше бешиха буває на нижніх кінцівках та обличчі, хоча може уражати й інші ділянки тіла. На­лежить до контагіозних захворювань. Виникненню інфекції сприяють підви­щена вірулентність мікробів і знижен­ня реактивності організму.

Бешиха може ускладнювати перебіг інших гнійних процесів — гнійної рани, флегмони, абсцесу.

Проникнення мікробів у шкіру зумов­лює розширення кровоносних і лімфа­тичних судин. Починається серозно-ге­морагічне запалення. Ексудат, який ут­ворюється, відшаровує епідерміс, з'яв­ляються пухирі. У разі проникнення мікробів у підшкірну основу виникає її запалення (флегмона). Уразі стиснен­ня ексудатом шкірних судин або їх тром­бозу розвивається некроз шкіри.

Залежно від описаних патологоана-томічних змін клінічне розрізняють кілька форм бешихи: еритематозну, бульозну, флегмонозну, гангренозну.

Найлегший перебіг має еритематоз-на форма (erysipelas erythematosa). Ха­рактеризується вона раптовим почат­ком. З'являється локальне яскраве по­червоніння шкіри або слизових оболо­нок з нерівними чіткими краями (вид географічної карти). Місцева темпера­тура підвищена. Шкіра дещо набряк­ла. Температура тіла становить 38—39 °С. Пульс частий, 100—120 за 1 хв. Головний біль, запаморочення, загаль­на слабкість, іноді нудота, блювання, озноб. У ділянці почервоніння хворий відчуває жар, печіння, напруження і пекучий біль.

За прогресування процесу еритема-тозна форма бешихи переходить у бу-льозну (erysipelas bullosa), для якої ха­рактерна поява пухирів, наповнених се­розною рідиною. Згодом пухирі розри­ваються і на їх місці утворюються жов­ті щільні кірки. Загальний стан хворо­го погіршується.

При флегмонозній формі бешихи (erysipelas phlegmonosa) у підшкірній основі розвиваються серозно-гнійне запалення, виражений набряк тканин. Загальний стан хворого дуже тяжкий, з проявами інтоксикації (висока темпе­ратура тіла, тахікардія, сухий язик, нудота, блювання, потьмарення свідо­мості, марення).

При гангренозній формі (erysipelas gangrenosa) уражена ділянка шкіри мертвіє, набуває темно-бурого або навіть чорного забарвлення. Флегмо­нозна і гангренозна форми бешихи рідко уражують шкіру обличчя.

Залежно від поширення і перебігу розрізняють: повзучу бешиху, за якої процес поступово охоплює все нові ділянки; мігруючу, яка уражує різні ділянки тіла; рецидивуючу, що часто повторюється. У рецидивах бешихи важливу роль відіграє алергічний чин­ник, у основі якого лежить сенсибілі­зація організму.

Часті рецидиви бешихи на одній ділянці зумовлюють облітерацію стінок лімфатичних судин, що призводить до порушення лімфовідтоку, ущільнення підшкірної основи і розвитку слоно­вості. Причиною рецидивів є й те, що бешиха не залишає по собі імунітету.

Ускладнення бешихи залежать від розташування патологічного процесу. У разі локалізації на обличчі і волосяній частині голови може розвинутися вто­ринний менінгіт. Бешихове запалення кінцівок ускладнюється флебітом і тромбофлебітом. Бешиха може спри­чинити метастатичні ураження слизо­вих сумок, сухожилкових піхв, суг­лобів, м'язів.

Лікування хворих на бешиху прово­дять у стаціонарних умовах (краще в ізо­льованих палатах). Місцеве з метою зменшення болю накладають мазьові осмотично активні пов'язки на водо­розчинній основі. Добрі наслідки дає опромінення уражених ділянок кварцом в еритемних або суберитемних дозах. Для запобігання поширенню інфекції призначають спокій (за локалізації на обличчі — обмеження розмов, харчу­вання рідкими стравами) загальнозмщ-нювальну, висококалорійну, вітаміні­зовану дієту. Застосовують антибіоти­ки (препарати групи пеніциліну), суль­фаніламідні препарати (сульфадиме­зин, сульфадиметоксин). У разі рецидивуючої форми бешихи стимулюють неспецифічний імунітет (переливання лейкоцитарної маси, крові, введення левамізолу, тактивіну та ін.), проводять пряму ендолімфатичну терапію, що дає можливість створити високі концент­рації антибіотиків не лише в лімфа­тичній системі, а й у гнійному осеред­ку та сусідніх тканинах.

При бульозній формі бешихи роз­кривають пухирі, після чого наклада­ють мазеві пов'язки (синтоміцинова емульсія, стрептоцидна суспензія, тет-рациклінова мазь).

Флегмонозна форма бешихи, як і гангренозна, вимагають оперативного лікування (розтин гнояків, дренуван­ня, вирізування некротизованих тка­нин). Після бешихи організм стає чут­ливим (сенсибілізованим) до інфекції. Цим і пояснюється те, що бешиха час­то рецидивує. Причиною повторного захворювання у сенсибілізованих хворих є наявність в організмі осередку хроніч­ної стрептококової інфекції (карієс, хронічний тонзиліті ін.).

Різновидом бешихи є еризипелоїд (erysi peloides). Звичайно захворювання уражає шкіру кисті зокрема пальців. Рідше локалізується на носі, щоках, шиї. Воно є наслідком проникнення в організм палички свинячої бешихи. Хворіють на цю недугу люди, які мають справу з розрубуванням м'яса (м'ясни­ки, кухарі, домогосподарки, ветерина­ри). Інкубаційний період — 3—7 діб.

При еризипелоїді спостерігається серозне запалення всіх шарів шкіри з вираженим набряком, розширенням лімфатичних судин, лімфостазом.

Клінічна картина: свербіння і пе­чіння в ураженій ділянці (найчастіше це один палець), незначний набряк, по­червоніння. Іноді набрякають і стають болючими сусідні суглоби. Загальний стан хворих змінюється мало. Три­валість гострого періоду — 10—20 діб, після чого захворювання набуває хро­нічного перебігу. Є схильність до ре­цидивів.

Лікування еризипелоїду і бешихи подібне. Крім того, застосовують фут­лярні новокаїнові блокади, рентгено­терапію, вводять специфічну антиток­сичну сироватку, призначають олійно-бальзамічні пов'язки.

ГІДРАДЕНІТ

Гідраденіт (hydradenitis) — це запа­лення апокринних потових залоз, пе­реважно в пахвових ямках, яке спри­чинюється золотистим стафілококом. Виникненню гідраденіту сприяють не­гативний стан гігієни, підвищена піт­ливість шкіри.

За місцевими проявами нагадує фу­рункульоз. У ділянці запалення з'яв­ляється обмежене випинання, болюче, щільне. Від фурункула відрізняється тим, що не має гнійного стрижня з волосинкою у центрі. Іноді поруч з'яв­ляється кілька таких випинань, які з часом зливаються. Шкіра над ними червона або синьо-багряна.

Часто в процес втягуються сусідні лімфатичні вузли. Загальний стан при гідраденіті майже не порушується. Тем­пература тіла субфебрильна.

Щільні вузли, які утворилися в ділянці потових залоз, згодом розм'як­шуються, з нориць, що утворилися, ви­діляється гній. Через наявність у пахвовій ділянці волосся, підвищене потовиді­лення, хронічне подразнення шкіри під час рухів процес має тенденцію до по­ширення на інші потові залози. Вони нагноюються і утворюють низку гнояків. В народі така патологія одержала назву "суче вим'я".

Перебіг гідраденіту затяжний, з періо­дами загострення і затихання процесу.

Лікування гідраденіту місцеве й за­гальне. Місцеве лікування починають з проведення туалету ураженої ділян­ки (частіше пахвової): вистригають во­лосся, протирають шкіру 2—3 % роз­чином формаліну (для зменшення пітливості). Потім призначають сухе тепло, фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, солюкс, кварц). Рекомендуєть­ся обколювання пеніцилін-новокаїно­вим розчином.

Загальне лікування полягає у засто­суванні антибактеріальної терапії (анти­біотики, сульфаніламідні препарати), аутогемотерапії, специфічної імуноте­рапії (стафілококовий анатоксин, антистафілококовий углобулін. У разі частих рецидивів призначають рентге­нотерапію. Перераховані вище заходи поєднують із загальнозміцнювальною терапією (молочно-рослинна дієта, вітаміни), проводять гігієнічні заходи (обробка шкіри в ділянці ураження 2 % борним або камфорним спиртом).

Оперативне втручання застосовують у разі нагноєння (гнояки розгинають і дре­нують). При рецидивуючому пахвовому гідраденіті іноді застосовують повне видалення волосяної частини шкіри з місцевою пластикою дефекту.

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com