У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
Загрузка...
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Актиномікоз

Актиномікоз

Серед численних фунгозних захворю­вань актиномікоз становить най­більший інтерес для хірургів. Актино­мікоз (aktis — промінь, mykes — гриб) — хронічне специфічне захворювання запального походження, яке спричи­нюється променевими грибами — ак­тиноміцетами, зокрема Actino-myces israelii. Актиноміцет — це тонкий нит­коподібний мікроорганізм, що ближче стоїть до мікробів, ніж до грибів (гілчасті нитки його легко фрагменту -ються в бацилярні форми). Він є звичайним сапрофітом організму, що вегетує в порожнині рота та кишечни­ку як людини, так і тварин, особливо свійських, анаероб. Особливістю цього мікроорганізму є утворення ним шляхом консолідації тіл гранул чи зерен жовтуватого кольору, так званих сірчаних гранул. За певних умов мікроорганізм проникає у тканину і в симбіозі з вульгарною мікрофлорою спричинює запальний нагнійний процес у них. У порожнині рота він міститься в зубних відкладеннях, ясенних кишенях, порожнинах уражених карієсом зубів, криптах мигдаликів тощо. Захворювання зустрі­чається як у людини, так і у тварин — корів, рідше — коней, собак. Голов­ним джерелом актиноміцету у люди­ни є ротоглотка. Зараження людини відбувається ендогенними мікроорга­нізмами (аутоінвазія), хоча можливе зараження і екзогенним шляхом (при вживанні людиною забруднених акти­номіцетами злаків чи води). Мікро­організми поширюються лімфатични­ми судинами та контактним шляхом. Уражуються всі тканини, але особли­во сполучна, зокрема жирова.

Захворювання перебігає у трьох формах — шийно-лицевій, бронхоле-геневій та кишковій. Актиномікоз ЦНС, нирок, яєчників та генералізо-вана форма його бувають рідко. Найпоширенішою є шийно-лицева локалізація. Вона складає 60 % від загальної маси уражень. На бронхо-легеневу та кишкову форми припадає близько 20 % на кожну.

Шийно-лицева форма буває, як правило, після видалення зуба чи іншо­го втручання в ротовій порожнині, внаслідок яких утворюється рана, що полегшує проникнення збудників у тканини. Захворювання розвивається повільно. В ділянці кута нижньої ще­лепи з'являється щільний, майже без­болісний інфільтрат (набряк), шкіра над поверхнею якого має рожево-синюшний колір. Обличчя стає асиметричним (ураження майже завжди однобічне). Згодом у центрі інфільтрату виникає розм'якшення внаслідок некрозу та роз-плавлення тканин і утворення абсцесу (мал. 89). Останній прориває назовні переважно через кілька отворів, но-риць. Через них виділяється рідкий гній з жовтуватими крихтами чи зернами (гранулами), які звуться сірчаними (мал. 90). У них скупчуються мікро­організми.

Ці Гранули є специфічними елемен­тами виділень при поверхневій формі актиномікозу і допомагають у діагнос­туванні захворювання. Навколо запального осередку ураження у тканинах, зокрема нориць, унаслідок сенсибілі­зуючого впливу актиноміцетів інтенсив­но розвивається фібропластична реакція з утворенням фіброзної тканини та склерозу, що призводить до зморщен-ня шкіри в ділянці розташування інфільтрату, утворення складок вздовж лінії натягу шкіри (лінії Лабмера). Внас­лідок втягнення в запальний процес жувальних м'язів обмежується розкри­вання рота (тризм), порушуються функції жування і травлення.

Запальний процес часто поши­рюється на окістя та кістку нижньої щелепи, спричинюючи актиноміко-тичний періостит та остеомієліт. Ще до розвитку його в щелепі при акти­номікозі шийно-лицевої локалізації спостерігаються явища порушення обміну в кістках щелепи у вигляді ос-теопорозу. З утворенням нориць на шкірі захворювання ускладнюється приєднанням гнійної вульгарної інфекції, що збільшує біль та інток­сикацію. У більшості випадків на за­гальному стані хворих це майже не позначається.

Крім щелепно-лицевої форми ак­тиномікозу, зустрічаються, хоча і дуже рідко, інші за локалізацією зовнішні форми захворювання, зок­рема актиномікоз сідниць та промежини. Вони перебігають як багатовузловий склероз підшкірної основи з абсцесами, синюшним ко­льором шкіри та наявністю нориць на цій ділянці.

Діагностика захворювання грун­тується на типових клінічних та мор­фологічних проявах, а також на ре­зультатах мікробіологічного дослід­ження виділень з нориць — виявлен­ня актиноміцетів і особливо їх скуп­чення, тобто сірчаних гранул чи міцел, свідчить про актиномікоз.

Бронхолегенева форма розвиваєть­ся у разі попадання актиноміцетів у дихальні шляхи хворих із запальними та іншими процесами в останніх та із загальними захворюваннями, зі зни­женою опірністю організму. Збудни­ки проникають у легеневу паренхіму, утворюючи масивні осередки пневмонії за типом інтерстиціальної з розвитком невеликих численних абсцесів(з малою кількістю кров'янистого харкотиння) та фіброзу паренхіми легень. Процес може поширюватись на плевру і навіть ребра з утворенням фістул на поверхні шкіри грудної клітки, а також у діаф­рагмі з проникненням у черевну по­рожнину. За цієї форми актиномікозу різко порушується загальний стан хво­рого: спостерігаються пекучий біль у грудях, особливо при ураженні плев­ри (симптом Спасокукоцького), схуд­нення, гарячка, кашель з малим ви­діленням харкотиння та домішками крові, інтоксикація, слабкість, пітливість, особливо вночі, задишка. Остання особливо характерна у разі поширення процесу на середостіння. Під час рентгенологічного дослідження виявляють широкі поля пневмонії з частим ущільненням базальних відділів легень. Дуже важливими є результати мікробіологічного дослідження харко­тиння (наявність друз — сірчаних гра­нул), а також гістологічного дослід­ження біоптатів та препаратів видале­них тканин.

Кишкова форма актиномікозу роз­вивається у разі проникнення мікро­флори через слизові оболонки трав­ного каналу, що буває переважно в ділянці ілеоцекального кута (червопо­дібний відросток, сліпа кишка та тер­мінальний кінець здухвинної кишки). Ураження розпочинається з кліткови­ни навколо цих органів і за перебігом нагадує гострий апендицит, термі­нальний ілеїт, пухлину сліпої кишки та кишкову непрохідність. Процес поширюється поза слизовою оболон­кою (остання залишається інтактною) по клітковині, м'язах та серозній обо­лонці органів з переходом на кліт-коїіину, ссчоний міхур та інші органи.

Супроводжується болем, іноді за типом кольки, підвищенням температури тіла, іноді до високих показників, ознобом, блюванням, схудненням. Під час дослідження живота нерідко спостерігаються подразнення та на­пруження його стінки, часто в ньому можна промацати пухлиноподібні утворення (маси).

Лікування актиномікозу комплекс­не: консервативно-хірургічне. Гнійні поверхневі осередки розкривають і дренують, внутрішні видаляють ( сег­ментарна чи часткова резекція легень, видалення ураженої петлі кишки та ураженої клітковини чи розкриття гнояка і його дренування). Консерва­тивне лікування здійснюється актино-лізатом та антибіотиками. Серед останніх головним є бензилпеніцилі­ну натрієва сіль у великих дозах (20 000 000 ОД через 6 год). Його можна поєднувати із стрептоміцину сульфатом чи іншими сульфаніламі­дами. Антибіотики широкого спект­ра дії призначають у разі резистент­ності банальної мікрофлори до препа­ратів групи пеніциліну. Препарати йоду, зокрема йодонат, повідон-йо-дид, застосовують головним чином місцеве — при шкірних формах захво­рювання. У цих же випадках признача­ють також рентгенотерапію осередків інфекції.

Актинолізатотерапія проводиться за методом Г.Р. Сутєєва (внутрішньом'я-зово) та Д.І. Асніна (інтрадермально).

При внугрішньом'язовій терапії акти-нолізат уводять у сідничний м'яз по 3 мл 2 рази на тиждень, а при інтрадермальній — у шкіру передньої поверхні передпліч­чя. Дози при інтрацермальному введенні актинолізату підвищують поступово — з 0,5 мл до 2 мл. Кожну наступну дозу збільшують на 0,2 мл і в одну точку вводять не більше ніж 0,5 мл, тобто при досягненні дози в 2 мл препарат уводять у 4 точки. Як і при внутрішньо-м'язовій терапії, препарат вводять 2 рази на тиждень. Курс лікування становить

3 міс. Інтрадермальна методика дещо ефективніша, хоча й складніша. Акти­номікоз за умови своєчасної діагнос­тики та адекватного лікування відносно рідко призводить до фатальних наслідків (це буває головним чином при бронхо-легеневому та абдомінальному актино­мікозі).

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
загрузка...
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com