У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Культура епохи палеоліту

Культура епохи палеоліту

У науці про будову й розвиток Всесвіту – космології існує теорія, що світ виник близько 15 мільярдів років тому, і з того часу безперервно розширюється й ускладнюється. П’ять мільярдів років тому сформувалась Сонячна система й планета Земля. 4 млрд. років тому з’являється жива матерія, яка, невпинно еволюціонуючи, «породила» понад два мільйони біологічних видів. Процес становлення виду homo sapiens (людина розумна) розпочався 4-5 млн. років тому з появою австралопітеків – викопних вищих людиноподібних мавп, які пересувались на задніх кінцівках, займались збиральництвом й полюванням, застосовуючи палиці й камені. 2,5 млн. років тому виникає перший тип людини – пітекантроп, який, зовні мало відрізняючись від мавпи, був, однак, двоногою істотою із більшим об’ємом мозку, володів елементарною членороздільною мовою, умів користуватись вогнем і виготовляв найпростіші знаряддя праці з каменю. З появи пітекантропа й перших створених ним предметів (артефактів) починається найдовший період історії – кам’яний вік. Він поділяється на палеоліт (давньокам’яний вік), мезоліт (середньокам'яний вік) і неоліт (новокам’яний вік).

Близько 200 тис. років тому заявляється неандерталець (назва походить від долини Неандерталь в Німеччині, де вперше були знайдені його останки). Він був кремезним, з могутніми м’язами, масивним скелетом й об’ємом мозку, що наближався до об’єму мозку сучасної людини. Його тулуб був коротким, вигини хребта слабко вираженими, тому він ходив згорбившись, а бігав злегка нахиляючись вперед. Про високий розвиток неандертальця свідчить той факт, що він зумів пристосуватись до найсуворішого похолодання, яке тривало від 100 тис. років тому до 40 тис. років тому і навіть розселитися на значній території: його рештки виявлені на території Іспанії, Бельгії, Югославії, Франції, Італії. Палестини, Іраку, Південної Африки, Індонезії, Цей етап розвитку культури людства прийнято називати Мустьєрською культурою (від назви печери Ле Мустьє у Франції, де були знайдені найбільш характерні пам’ятки).

Основним матеріалом для виготовлення знарядь праці стає кремінь, який характеризується твердістю, а заразом здатністю розколюватись на тонкі відщепи (платівки) з гострими ріжучими краями. Також широко застосовується обсидіан (вулканічне скло) з подібними властивостями. Основні види знарядь – гостроконечники й скребачки; також з’являється спис. Втім, неандерталець ще не навчився змінювати природної форми матеріалу, тому зроблені ним знаряддя праці – це відретушовані по робочому краю уламки каменя.

Неандертальці ховали своїх покійників – як правило, у печерах, в яких мешкали (втім, знайдені й захоронення поза печерами). Померлих клали до могили з підібганими ногами, у трохи скорченому положенні. У ряді випадків обидві руки або одна із них були зігнуті у лікті, а кисті рук знаходились біля обличчя. Ця поза нагадує положення людини, що спить. У печері Киїк-Коба (Україна) знайдено захоронення жінки й дитини, а печера Тешик-Таш (Узбекистан) містить поховання хлопчика, оточеного десятьма попарно встромленими у землю цапиними рогами. Неандертальці також мали мистецтво: у печері Ля Феррасі (Франція) виявлено кам’яні плитки із досить широкими смугами червоної фарби, нанесеними впоперек, плитки з барвними плямами, а також з видовбаними заглибленнями-чашечками, розташованими у строгому порядку.

Дослідники справедливо вбачають у цих спробах початки художньої діяльності. Мешканець печери Ля Феррасі, писав російський археолог Олексій Окладников, «здійснив щось цілковито до цього небачене й немислиме: навмисне розмазав фарбу на плитці дикого каменя…Навіть не просто “розмазав” фарбу, а зафарбував нею плитку, провів на ній симетрично й сумірно ряд поперечних смуг…Тисячоліття трудової діяльності первісної людини, у процесі якої розвивалось її мислення, збагачувалася психіка, призвели врешті до того, що став можливим вихід за межі практично корисного, необхідного. З’явився вироблений людиною предмет, який не був призначений ні для копання землі, ні для умертвіння звіра або для оброблення мисливської здобичі. Єдиною реальною потребою, яку він задовольняв, була потреба у матеріалізованому вираженні внутрішніх переживань людини, її почуттів та ідей, її творчої фантазії – образів, що виникали у її мозку».

40 тис. років тому з’являється останній тип людини – кроманьйонець (від назви грота Кроманьйон у Франції). За своїм зовнішній виглядом і будовою тіла він принципово нічим не відрізнявся від людей нашого часу. На цій основі кроманьйонця відносять до типу homo sapiens sapiens – «людини двічі розумної», на відміну від неандертальця – «Людини просто розумної». Біологічний розвиток людини завершився і головну роль в історії людства починають відігравати соціальні й культурні фактори.

Так у загальних рисах виглядав антропогенез – процес становлення людини, її поступового виділення із тваринного світу. Однак, у ширшому розумінні, людина – це одна із ланок еволюції Всесвіту, тому вона усіма своїми характеристиками й рисами нерозривно з ним пов’язана. Про це чудово сказав вітчизняний вчений Володимир Вернадський (1863-1945): «Людина не є випадковим, незалежним від довкілля – біосфери чи ноосфери – вільно діючим природним явищем. Вона – неминучий вияв більшого природного процесу, який закономірно триває щонайменше два мільярди років».

Суспільна організація первісної людини. Кроманьйонець значно вдосконалює знаряддя праці: з’явились різці й скребачки. Перші використовувались для виготовлення знарядь із твердих матеріалів – кістки, рогу, а скребачками обробляли м’які матеріали – шкіру, дерево. Деякі знаряддя споряджались руків’ями й оправами. Так з’явились складені знаряддя, перехід до яких став важливим етапом у розвитку технології знарядь праці. Також були винайдені перший механічний пристрій – списомет, рибальський гачок, гарпун, голка, ніж і жировий світильник із ґнотом. Люди навчились споруджувати складні житла – обтягувати шкірами тварин дерев’яний каркас, в якості будівельного матеріалу використовували також кістки великих тварин – мамонтів, бізонів. носорогів та ін. Шили хутряний одяг типу комбінезону.

Прийнято вважати, що в основі суспільної організації первісної людини був рід – колектив родичів, що мали спільне майно, спільно працювали і спільно споживали вироблене й здобуте; декілька родів утворювали плем’я, для якого була характерна спільність мови, культу, традицій тощо. Завдяки успішному полюванню й відносній осілості людини житла у ті часи служили не тільки для захисту від несприятливих зовнішніх умов, але й були господарською базою. Підвищення ролі полювання у пізньому палеоліті сприяло ще більш чіткому розподілу праці між чоловіками й жінками: перші були зайняті полюванням, другі все більше часу проводили на стоянках. Ведучи домашнє господарство, доглядаючи житло, вогнище, займаючись зберіганням продуктів, готуванням їжі, шиттям одягу тощо. Розповсюдження скульптурних зображень жінок у пізньому палеоліті свідчить про домінування материнського начала у сімейно-родових стосунках і в обліку спорідненості. За існуючого у ті часи групового шлюбу батьківство не було відомим, і воно ще не усвідомлювалось в суспільному сенсі. Прародителькою вважалась жінка-матір, навколо якої групувались діти. Подібний суспільний устрій називають матріархатом.

Специфічною й важливою ознакою роду є екзогамія – заборона шлюбів між кревними родичами по жіночій лінії. Внаслідок цього на зміну стаду прийшла дуальна організація за якої шлюби здійснювались між певними двома екзогамними родами. Шлюб був груповим: жінки усіх поколінь одного роду являлись реальними й потенційними дружинами чоловіків усіх поколінь іншого ряду. Екзогамія усунула кровозмішення між родичами усіх поколінь по жіночій лінії. Однак, залишилось місце для кровозмішення по чоловічій лінії – діти залишались у роді матері, тому шлюб був можливим між двоюрідними братами й сестрами й навіть між батьком і дочкою.

З часом дуально-родовий шлюб обмежився до кросскузенного (перехресно-двоюрідно-троюрідного) шлюбу, – коли шлюби укладались між особами одного покоління. Потім були заборонені шлюби між двоюрідними, а пізніше – троюрідними братами й сестрами; із впорядкуванням цього груповий шлюб став неможливим і встановлювалась парна або сіндіасмічна (від грец. «сіндіасмос» – поєднання разом) його форма. Як правило, такий шлюб був недовговічним й легко скасовувався; крім того, поряд з ним продовжували зберігатись пережитки групового шлюбу, наприклад, у вигляді дошлюбної та позашлюбної сексуальної свободи. Також існував так званий викупний (спокутний) звичай, за якого дівчина перед вступом до парного шлюбу повинна була по черзі віддатись своїм потенційним чоловікам. Мав місце і так званий гостинний звичай, за якого чоловік, відвідуючи інший рід, мав право на всіх жінок як на своїх колишніх потенційних дружин.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com