У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Іван Франко і світова культура

Сторінка 5

У 1890 p. «Маніфест Комуністичної партії» вийшов окремим виданням (як додаток до журналу «Народ»). В бібліотеці Фран­ка зберігається Женевське видання «Маніфесту Комуністичної партії» 1880 р. Франко не міг не знати і про наступні видання. У 1905 p., коли Франко писав дослідження про Дайте, він, мабуть, уже знав передмову Енгельса до італійського видання 1893 р.

Але не це здається нам вирішальним у даному питанні. Важ­ко сказати, наскільки висловлювання Франка пов'язане з харак­теристикою Енгельса. Нам важливо відзначити, що аналіз Фран­ка в головних моментах збігається з марксистською точкою зору.

Франко вважає Дайте ініціатором «всіх новочасних літера­тур». І не тільки тому, що «Божествена комедія» є по суті реалі­стичним відображенням життя сучасної йому Італії, а насамперед тому, що в центрі його творчості стоїть доля людини з її психо­логічними переживаннями і душевними конфліктами. «Те, що окружало його на землі, він переносить у підземний і надземний світ, поділений на три рази по дев'ять кругів, засіляє ті круги живими, сучасними людьми, показує нам їх муки і терпіння, їх радощі і надії .».

Франко був поетом великої емоціональної сили. Холодна об'єктивність там, де йдеться про людські долі, завжди була для нього почуттям дивним і незрозумілим. Він був глибоко тенден­ційним поетом і це споріднювало його з Дайте. «І коли інші епо­пеї, — пише Франко, — малюють той зверхній світ холодно, спо­кійно — Дайте малює його в найвищім напруженню чуття, про­пускає всі образи скрізь призму того чуття, немов би весь світ плавав, крутився і тремтів на хвилях його могутнього чуття».

Гуманізм, боротьба проти князів світських і духовних, реалі­стичне відображення дійсності, пристрасне ставлення до долі лю­дини — все це робить творчість Дайте, незважаючи на сторіччя, що відділяють великого італійського поета від Франка, співзвуч­ною українському письменникові. Він пише, що Дайте «в темнім чотирнадцятім століттю без остраху випускає такі слова, за які й тепер, у двадцятім не дуже би погладили по головці»3. Доля Дайте, поета і політичного діяча, що провів своє життя у вигнан­ні, але не скорився, не поступився своїми поглядами, — була ду­же близькою Франку.

У статті Франка про Дайте є такі знаменні слова: «Дантова поема се не лише малюнок даного закутка дійсного світу, який Дайте переходив своїми ногами, і малюнок тої історичної доби з її героями й катастрофами, яку пережив Дайте , се не лише малюнок індивідуальної душевної драми, що відбилася в Дантовій душі; се щось іще більше, ще глубше; се малюнок душевного перелому в душі кождого чоловіка . Се віковічна повість кождого з нас». Це повість про людину, що відмовилась від свого осо­бистого щастя і добробуту в ім'я своїх ідеалів, для «загального добра».

В цьому вбачав Франко типовий конфлікт сучасної передової людини. Сучасність з її гострими соціальними суперечностями, з наростаючою боротьбою пригноблених мас вимагала, щоб пе­редова людина віддавала благородній справі захисту інтересів рідного народу все своє життя.

У своїй віршованій переробці «Дон Кіхота» («Пригоди Дон Кихота», «Дзвінок», 1891) Франко насамперед підкреслює со­ціальну спрямованість безсмертного романа Сервантеса, критику феодалізму. Образ Дон Кіхота він трактує як образ людини, що до кінця віддала своє життя служінню одній ідеї.

В той же час він не знімає сатиричного забарвлення цього образу там, де йдеться про ідеалізм Дон Кіхота, про його рицар­ські риси та ін. Створюючи на основі геніального твору Серван­теса свою поему, він мріяв про появу в українській літературі гумористично-сатиричної поеми, яка «давала б панораму нашого суспільного, політичного та духовного життя . вроді іспанського «Дон Кихота» або Гейневої поеми «Deutschland»

Аналізуючи великі трагедії Шекспіра, Франко, як ми вже відзначали, поряд з детальним викладенням фактів дає свою трактовку шекспірівських образів. Відомо, скільки суперечливих тлумачень викликала і викликає у буржуазних учених постать Гамлета. Це — найбільш трагічний і складний шекспірівський образ, який передає не тільки трагедію гуманізму в епоху пер­вісного нагромадження, а й ставлення Шекспіра як одного з най­більших гуманістів своєї епохи до дійсності. З приводу різних тлумачень цього образу Франко пише, що «праця коментато­рів над Гамлетом від часу Гетевого «Вільгельма Мейстера» більше затемнила, ніж вияснила її, повіднаходила загадки і тем­ноти й там, де їх зовсім нема».

Франко вважав образ Гамлета надзвичайно суб'єктивним. Проте це не означало, що образ Гамлета мав у собі автобіогра­фічні риси. Франко тут поняттю «суб'єктивний» надавав іншого і ширшого значення, «його устами, — пише Франко, — поет ви­словив багато такого, що пекло його власну душу .». Він цитує висловлювання Гамлета, спрямовані проти існуючого ладу, що розкривають його гуманістичне ставлення до життя і доводять, що устами Тамлета говорить сам Шекспір. Монолог Гамлета збігається своєю ідейною спрямованістю з славетним LXVI-м со­нетом Шекспіра, який захопив Франка своєю викривальною си­лою і глибиною філософської думки. Франко довго працював над перекладом цього сонета. Різноманітні варіанти цього перекладу свідчать про те, наскільки ідеї Шекспіра хвилювали Франка, скільки свого, наболілого вклав український письменник у цей переклад.

До питання про майстерність Шекспіра, про значення його драматургії Франко звертається дуже часто. У передмові до сво­го перекладу драми Мільтона «Самсонборець» (1907 р.) він пише не тільки про цю драму, а й розкриває своє ставлення до шекспірівської драматургії. Франко вбачає значення драми Мільтона насамперед у дусі протесту, яким пройнятий твір «ве­ликого англійського поета та борця за свободу думки та слова» . Він відмічає окремі вдалі спостереження поета, пов'язані з англійською дійсністю, вірні психологічні характеристики. Але в цілому Франко вважає, що після Шекспіра англійська драматур­гія пішла на спад. «Можна сказати, що літературні таланти сього нового покоління (XVII в.) здрібніли в порівнянню до своїх по­передників. І разом з тим дуже значно звузився обсяг їх творчости. Характерним явищем сеї нової доби являється перевага біблійних тем над національними та інтернаціональними та упа­док драматичної штуки .».

Франко підкреслює недоліки драми Мільтона, керуючись прин­ципами шекспірівської драматургії. Він пише про те, що «Міль-тон зовсім не подібно до Шекспіра усунув зі сцени всю акцію, а заступив її конфліктами людських потреб, характерів та при­страстей, які виявляються переважно з довгих промовах; власти­во драматичного діалога, яких так багато в Шекспіра, але яких безсмертні взірці дали вже чільні грецькі трагіки, у мільтоновій драмі зовсім нема» 3. Таким чином, слабість драматургії Міль­тона Франко вбачає у відсутності драматичної дії, в абстракції, у відсутності типових характерів, у підміні драматичного кон­флікту і драматичного діалогу, що розкриває людські взаємини, довгими декларативними монологами героїв. Власне, це, — тіль­ки в ширших масштабах, — мав на увазі Маркс у своєму листу­ванні з Лассалем, вказуючи, що у Шекспіра герої — живі люди, а у Шіллера — тільки рупори часу.

До питання про особливості шекспірівської драматургії з її широкими соціальними конфліктами, напруженою драматичною дією Франко не раз звертається в статтях, присвячених сучасним драматургам — Гауптману та ін. Для Франка творчість Шекспі­ра — джерело1 і великий приклад для розвитку вітчизняної дра­матургії.

Вибираючи твір для перекладу, Франко, поруч з художньою цінністю твору, керувався його ідейною спрямованістю. Великі протестанти, борці за незалежність свого народу були близькі Франку як письменникові й людині. Твори поетів, прогресивних романтиків, письменників-реалістів постійно хвилювали Франка. Деякі з них були його супутниками протягом всього життя.

Природно, що образ Байрона, який віддав своє життя за не­залежність грецького народу, не міг не притягнути увагу Франка. Він написав статтю про Байрона, зробив переклад новогрецької пісні з поеми «Дон Жуан» і чудовий поетичний переклад «Каїна».

1 2 3 4 [5] 6 7

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com