У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Іван Франко і світова культура

Сторінка 3

Франко дуже цікавився розвитком чеської літератури. Він брав участь в роботі чеської преси, листувався з видатними че­ськими літераторами, присвятив чеській літературі ряд статей і перекладів, його діяльність в галузі чесько-українських зв'язків була дуже плідною. Свої статті, присвячені чеським письмен­никам, а також і переклади з чеських поетів і прозаїків Франко підкорив єдиній цілі — зробити чеську літературу надбанням ук­раїнської культури і цим сприяти розвитку і чеської і україн­ської демократичної літератури.

Ми вже відзначали, що в статтях, присвячених письменникам минулого, Франко завжди і постійно звертався до найбільш ак­туальних проблем сучасності і насамперед — до питань розвитку передової демократичної літератури на Україні. Значно більше це стосується статей Франка, які він присвятив сучасним йому слов'янським і західноєвропейським літературам.

Перед передовою демократичною і марксистською критикою стояли актуальні питання боротьби проти занепадницької бур­жуазної літератури, за розвиток реалістичного мистецтва, за розвиток літератури нового типу, що відбиває інтереси народних мас і спрямована проти всілякої реакції. Боротьба ця пройшла різні стадії, починаючи з боротьби проти безідейної літератури «чистого мистецтва», кінчаючи марксистською критикою, що ак­тивно виступала проти декадентського мистецтва, породженого буржуазним суспільством.

У працях присвячених сучасній йому зарубіжній літературі, Франко ставив питання боротьби проти занепадницької літератури, за реалістичне мистецтво.

Більша частина названої статті Франка присвячена характери­стиці декадентської занепадницької літератури. Не завжди вірно оцінюючи творчість того чи іншого письменника2, в аналізі справжньої суті декадансу Франко ніколи не помилявся.

Статті Франка, присвячені західноєвропейській літературі кінця XIX — початку XX ст., мають загострено полемічний ха­рактер. Вони спрямовані проти декадентської літератури — на підтримку літератури критичного реалізму.

Ставши редактором відділу літератури і критики в журналі «Літературно-науковий вістник» (1898—1906), Франко продов­жує свою діяльність по ознайомленню українського читача з кра­щими зразками світової літератури. Він вміщує в цьому відділі серію своїх статей під загальною назвою «Із чужих літератур», супроводжуючи ці статті перекладами з вибраних ним письмен­ників. Так, у 1898 р. у «Літературно-науковому вістнику» був на­друкований переклад новел Конрада Фердінанда Маєра, зроб­лений Маковеєм, в супроводі статті Франка «Конрад Фердинанд

Маєр і його твори». Свої статті про Золя Франко найчастіше вмі­щував разом з перекладами творів французького письменника.

У «Літературно-науковому вістнику» Франко друкує перекла­ди з -Альфонса Доде, Анатоля Франса, Готфріда Келлера, Марка Твена, Ібсена, Лессінга, Міцкєвича, а також публікує переклади з маловідомих тоді австралійських новелістів: Джона Гріна, Артура Девіса, Дж. Пойнтона та багатьох інших.

Поряд з цим чудові твори світової літератури — індійський епос, середньовічна поема «Бідний Генріх», «Рейнеке Фукс» у народних варіантах, «Дон Кіхот» Сервантеса, поезії Гейне і Гюго, староруська, старогрецька, староіндійська поезії, народні сказання — творчо перероблюються письменником.

Ми не ставимо питання про те, наскільки Франко використав у своїй творчості чужі мотиви. Франко був оригінальним україн­ським письменником, цілком своєрідним, з яскраво виявленою національною індивідуальністю. Його твори насамперед пов'яза­ні з творчістю українського народу, з життям його країни.

Як кожний великий письменник, Франко жив у світі різних обра­зів, і йому була близька поетична творчість народів світу. Часто, використовуючи той чи інший поетичний образ, Франко надавав йому такого своєрідного забарвлення, наповнював його таким самобутнім змістом, робив його настільки народним, що важко було говорити про які-небудь впливи і запозичення, і тим важне знаходити коріння тих чи інших поетичних образів у Франка, сам писав про те, що скарби світової літератури, скарби світової поезії належать всім. Кожний може черпати з цього життєдай­ного джерела:

«Блукаючи по різних стежках всесвітньої історії та літера­тури, я здавна збирав потроха або намічував собі для пізнішого вжитку поодинокі камінчики, придатні для моєї будови; найдав­ніші причинки, поміщені в оцій книжці, мають вже 15 літ . Не показую при поодиноких віршах джерел, відки їх узято. Майже нічого тут нема, що можна би вважати перекладом. Обік оригі­нального є тут чимало й такого, де на чужу основу я накладав свої власні узори. А відки взято сю основу і кого й де «насліду­вано», се лишаю цікавості тих критиків сього і будущого віку, котрі не будуть мати і вміти що кращого робити, як віднаходити «джерела», з яких котрий поет черпав своє натхнення. Гай, гай! Ті джерела сотки, тисячі літ створені і доступні кождому, і здо­ровому оку й шукати їх недалеко».

"Говорячи про просвітнє значення перекладацької діяльності, Франко твердить, що переклади творів світової літератури роблять їх частиною української культури. Просвітню роль пере­кладів Франко розумів дуже широко.

Своєю художньою творчістю, науковими публіцистичними працями, перекладами Франко боровся за розквіт реалістичної на­родної української літератури і не тільки української, оскільки Франко брав діяльну участь у літературному процесі слов'янських країн, особливо Польщі і Чехословаччини. Різноманітні сторони його діяльності завжди мали єдиний напрям і єдині завдання.

Переслідуючи часто просвітницькі цілі, прагнучи зробити над­банням народу досягнення світової культури, Франко провадив певний відбір, керуючись принципами, про які він не раз згадував у своїх літературознавчих статтях і передмовах до видань світо­вих письменників українською мовою.

В передмовах до поем «Істар», «Сатні і Табубу», «Бідний Ген­ріх», «Поема про білу сорочку», «Похорон», Франко вказує на їх джерела в старовавілопському епосі, в середньовічній її новій західноєвропейській поезії, заявляючи в той же час про те, що «передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зро­зуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми по­коліннями».

Але далеко не кожний твір, незалежно від того, до якої літе­ратури він належить: літератури давніх часів або сучасної, — збагачує душу народу, його національну культуру.

«Зрештою думаю, — пише Франко, — що не в тім річ, з якої бочки бере поет напій, що подає своєму народові, а в тім, який напій він подає йому, чи чисте, покріпляюче вино, чи наркотик на приспання. Я наркотиками не шинкую». Ці слова визначають характер перекладацької та популяризаторської діяльності укра­їнського письменника.

Франко розумів, що в умовах класового суспільства до куль­тури кожної країни не можна підходити як до єдиної культури, і чітко розмежовував її прогресивні і реакційні напрями. Це особливо яскраво виявляється у ставленні Франка До культури російського народу. Як своїми перекладами, так і статтями Фран­ко постійно популяризував передову російську літературу і в той же час різко виступав проти офіціальної царської Росії і її реак­ційних ідеологів. Він говорив, що не слід змішувати офіціальну Росію з передовими російськими письменниками. «Розуміється, держава московська, її жандарми та чиновники і їх гніт на всяку свобідну думку — одно діло, а література російська з Гоголями, Бєлінськими, Тургенєвими, Добролюбовими, Писарєвими, Ща-повими, Решетниковими та Некрасовими — зовсім друге діло» '. Без тісних зв'язків з передовою російською культурою Франко не мислив собі розвитку української літератури і літератур брат­ніх слов'янських народів.

Ще у 70-ті роки, накреслюючи план різних видань, Франко передусім ставить перед собою і своїми соратниками завдання ознайомити український народ з творами Гоголя, Салтикова-Щедріна, Некрасова, Чернишевського. його перу належать пе­реклади з Гоголя, Салтикова-Щедріна, Некрасова, Лєрмонтова, Пушкіна; ряд статей, присвячених Толстому, Горькому, Тургенєву, Щедріну, Герцену, Успенському та іншим.

1 2 [3] 4 5 6 7

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com