У нашій онлайн базі вже 23512 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
Загрузка...
На сайті всього 23512 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Естетика і мистецтвознавство. Естетика і етика

Естетика і мистецтвознавство. Естетика і етика

Як зазначалося у попередніх розділах, проблема співвідношення естетики і етики була зафіксована ще у давньогрецькій естетиці введенням поняття «калокагатія». У подальші періоди виникали спроби проаналізувати проблему співвідношення цих двох наук. Так, англійські естетики XVIII ст. АНТОНІ ШЕФТСБЕРІ (1671–1713) та ФРЕНСІС ХАТЧЕСОН (1694–1747) намагалися чітко розділити естетичні та моральні цінності, адже до початку XVIII ст. англійська естетика орієнтува­лася на моральні цінності, а категорії етики і естетики, зокрема «доб­ро», «зло», «краса», «піднесене», вважали наскрізними для обох наук.

Етика (від грєц. еі/ііса – звичай, характер) – наука, яка вивчає мораль, моральність. Як ви­значення специфічної сфери дослідження, термін «етика» вперше використав Арістотель.

Специфіку взаємодії етики й естетики, з наголосом на проблемі творчості, вивчав і німецький філософ ИОГАНН ФІХТЕ (1762– 1814). Він був прихильником ідеї тотожності естетики і теорії мис­тецтва, а специфіку мистецтва виявляв через порівняльний аналіз: «мис­тецтво – наука», «мистецтво – мораль». Саме мистецтво, на думку філософа, сприяє становленню цілісної людини. Й. Фіхте вклю­чає етику до структури філософського знання і поєднує моральність з творчою активністю людини. Це був принци­пово новий аспект аналізу співвідношення «філософія – етика – творчість», особливо якщо враховувати, що Фіхте намагався до­повнити ідею І. Канта про «чуттєву» і «моральну» людину положен­ням про можливість через виховання піднести чуттєві потяги до рівня обов'язку.

Особливу роль етика відіграє під час аналізу мистецтва як скла­дової частини предмета естетики. Кожна конкретна естетична ідея виступає певною мірою узагальненням розвитку мистецтва та есте­тичної діяльності взагалі і у конкретну історичну епоху зокрема. Вихо­дячи з цього, доцільно порушити і розглянути питання професійної етики митця, його моральної відповідальності за наслідки власної творчості. Це пов'язано з тим, що мораль є надзвичайно важливим елементом людської діяльності, сама діяльність людей в усій її різно­манітності та специфічності не може не накладати відбиток і на спе­цифіку моральної регуляції. Існують окремі види людської діяльності, що висувають особливо високі і навіть надвисокі моральні вимоги до осіб, котрі цією діяльністю займаються професійно.

Професійна етика і норми професійних ділових взаємин є тра­диційною складовою частиною етичної науки, але при цьому, як пра­вило, зосереджується увага на професіях лікаря, педагога, юриста. Постає питання: чи будь-яка професія вимагає специфічної професійної етики? Щодо професії митця відповідь може бути лише позитивною. Склад­ний, суперечливий процес розвитку мистецтва в різні історичні періоди, художнє обслуговування митцями реакційних ідеологій, участь конк­ретних мистецьких напрямів у художньому обгрунтуванні насильства, релігійної нетерпимості чи моральної вседозволеності гостро пору­шує проблему професійної етики митця.

У професійній етиці формується система конкретних моральних норм із супутніми їм практичними правилами, що «обслуговують» ту чи іншу галузь людської діяльності. В кожній з цих галузей голов­ним об'єктом діяльності є людина, котра вправі сподіватися на став­лення до себе не як до об'єкта зовнішнього впливу, а саме як до людини, тобто розраховує на повагу, розуміння, співчуття та милосер­дя. Отже, будь-які прояви: чи то байдужості митця до художньої аудиторії, чи то політичної кон'юнктури, чи то свідоме самоспросту-вання власних творів – мають, принаймні морально, засуджуватися суспільством.

Значне морально-етичне навантаження несе в собі і проблема творчої, професійної освіти, виховання митця, адже і в минулі епохи, і сьогодні митці формуються в конкретних творчих майстернях, твор­чих лабораторіях відомих майстрів. Кожний учень, приймаючи чи спростовуючи художні принципи вчителя, несе в собі передусім його творчу модель. Етика взаємин «вчитель – учень» потребує вивчен­ня, розробки і вироблення своєрідного «кодексу честі».

§ 17

ЕСТЕТИКА І МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

Розглядаючи місце естетики в структурі міжпредметних зв'язків, особливу увагу слід приділити розгляду спів­відношення естетики і мистецтвознавства, що найповніше здатне відбити те значення, яке мистецтво має в духовному житті суспільства. Сучасне мистецтвознавство акцентує увагу на дослідженні мистецтва в кон­тексті духовної культури. Складна структура мистецтвознавства ха­рактеризується комплексністю, що об'єднує загальне і часткове мис­тецтвознавство. Як систему знань про окремі види мистецтва мис­тецтвознавство поділяють на літературознавство, теат­рознавство, кінознавство тощо. Кожна з цих сфер знання має відносно самостійний характер, але водночас входить як складова частина до загальної структури. У більш загальному вигляді мистецтво­знавство є сукупністю трьох частин: історії мистецтва, теорії мистецтва і художньої критики.

Естетика виступає як загальна теорія мистецтва, і саме в цьому аспекті перехрещуються інтереси естетики і мистецтвознавства. Останнє, у свою чергу, теоретично взаємодіє з немистецтвознавчими науковими дисциплінами, методологічні підходи, висновки і спостере­ження яких мають суттєве значення для комплексного вивчення мис­тецтва. У цьому сенсі особливого значення набувають, наприклад, психологія художньої творчості, соціологія мистецтва, культурологія, семіотика тощо.

Мистецтвознавство – сукупність наук, які досліджують соціально-естетичну сутність, по­ходження, закономірності розвитку, особливості і зміст видової специфіки мистецтва.

Проблема взаємодії естетики і мистецтвознавства досить складна і суперечлива. Вона відбиває неоднозначність оцінки місця і ролі мистецтва в предметі естетики. Властиве для певних історичних періодів розвитку естетичного знання розуміння предмета естетики як теорії мистецтва не тільки спрощувало предмет естетики, призводило до підміни однієї науки іншою, а й не відповідало на головне запитан­ня: чому, сформувавшись як самостійні науки, естетика і мистецтвознав­ство проіснували значний період людської історії, не заперечили од­на одну? Чи не означає це, що вони мають таку специфіку, яка зумовлює необхідність існування цих двох наук і підміна їх непра­вомірна.

Уже грецька міфологія зафіксувала мистецтво як специфічну діяльність людини. Широко відомий міф про Аполлона, якому були підпорядковані музи: Мельпомена – трагедії, Евтерпа – лірич­ної поезії, Ерато – любовної лірики, Терпсихора – танців, Кал-ліопа – епічної поезії, Талія – комедії, Клю – історії.

Міфологічний образ Аполлона пройшов складний шлях розвитку, який дає змогу зрозуміти поступовий процес усвідомлення специфіки естетичної діяльності, її зв'язку з красою, своєрідності. Міф свідчить, що спочатку Аполлон – син Зевса і Лето, брат Артеміди – охоро­няв родину від горя і нещастя. Пізніше його почали ототожнювати з Геліосом – богом Сонця. На честь Аполлона греки будували храми (на острові Делос і у Дельфах). Ці храми мали загальнодержавне значення. Поступово за Аполлоном (він стає богом музики) закріп­люються культуротворча, культурозахисна функції. У науку через об­разну, символіко-метафоричну інтерпретацію приходить проблема ви­дової специфіки і синтезу мистецтв – проблема, яка інтегрує естети­ку і мистецтвознавство.

Людина вперше усвідомлює себе у міфах* і використовує міф як розповідь про Всесвіт, явища природи, про традиції та звичаї людей, історичні події. Міфи Стародавньої Греції систематизувалися, допи­сувалися різними поетами або використовувалися ними у професійній творчості. Відомо, що ГЕСІОД саме на основі міфів написав «Тео­гонію» – поему про походження богів. Важливу роль для європейсько­го читача відіграли «Метаморфози-» відомого римського письмен­ника ОВІДІЯ – виклад стародавніх міфів.

Поетичні образи стародавніх міфів не лише залишилися в історії світової культури, а й вплинули на долю мистецтва, викликали чис­ленні інтерпретації в творчості більшості видатних митців. До грецької міфології зверталися Данте і Шекспір, Боттічеллі і Леонардо да Вінчі, Рубенс і Рембрандт, Шіллер і Гете, Сковорода і Шевченко, Франко і Леся Українка.

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
загрузка...
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com