У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Головні етапи історичного розвитку етичної думки

Головні етапи історичного розвитку етичної думки

1. Етичні ідеї Стародавнього світу.

2. Етична думка Середньовіччя та Відродження.

3. Етичні вчення Нового часу.

4. Західна етична думка XX століття.

5. Історія етичної думки в Україні.

Становлення і розвиток етичної думки — тривалий процес, витоки якого можна знайти вже на ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли звичайні уявлення про мораль під впливом досвіду, що поширювався, отримували новий зміст та ставали основою для виникнення загальних теоретичних висновків. Перші ж етичні системи, що досліджували моральні процеси, з'явилися на відносно розвинутій стадії класових відносин.

Умови прогресу філософського мислення, а в його рамках і перші прояви етичного знання складалися неоднаково. Різні регіони Стародавнього світу сформували особливі релігійно-філософські системи, серед яких найцікавіші, з етичної точки зору були: даосизм, конфуціанство (Давній Китай), джай­нізм, буддизм (Давня Індія), іудаїзм (Давня Іудея), філософські погляди на мораль Давньої Греції та Давнього Риму.

1. Етичні ідеї Стародавнього світу

Одним із важливіших напрямів розвитку етичної думки у Давньому Китаї був даосизм, який, на відміну від конфуціанства, не став провідною релігійною течією Китаю, але завдяки введенню в обіг поняття «Дао» це вчення посіло почесне місце в історії розвитку етичної думки. Засновником даосизму вважається легендарний мудрець Дао-цзи (Лао Дань) (народ. 604 p. до н. е.), якому приписують авторство книги «Дао де цзін» («Шлях доброчинності»), де центральне поняття — Дао (шлях) обґрунтовується як понад буття, велике єдине, безмежна діяльність, закон природи, суспільства, окремої людини (її мислення та поведінки). Дао — прабатько усього існуючого: «Людина залежить від землі, земля — від неба (кос­мосу), небо — від Дао, а Дао — від самого себе».

Інший даосист Чжун-цзі (близько 369—286 pp. до н. е.) вважав, що Дао наділяє речі формою, кольором, звуком та ви­глядом, тобто Дао творить (як першопочаток).

На думку даосистів, людина, як і весь світ, є закономірним породженням Дао, вона — частка природи, її призначен­ня — крокувати шляхом доброчинності. Це є життя, яке від­повідає природі. усі численні лиха людства трапляються через те, що люди відступають від заданих природою законів. Лао-цзи відкидає будь-які зусилля не тільки індивіда, а й суспіль­ства щодо штучного втручання у Дао. Намагання змінити природний лад згубні для людей. Тому головний моральний принцип — «увей», поглиблене спостереження, відсутність будь-якої дії, що суперечить природному процесу, а мудрець той, хто сповідує помірність, спокій, близькість до природи.

Конфуціанство, засноване Кун-Фу-цзі (551—479 pp. до н. е.) (латинізована версія імені — Конфуцій) і поширене його учнями, було китайською державною програмою, її можна охарактеризувати як нормативну програму достойного життя окремої людини та узгодженого життя всіх у су­спільстві.

Головне місце в етиці Конфуція займає поняття «жень» («гуманність») — моральний принцип, який потребує поко­ри підлеглих, турботи про суспільні інтереси, повагу до бать­ків і старших за віком. Існували п'ять великих і незмінних доброчинностей: мудрість, гуманність, вірність, повага до старших, мужність, дотримання яких було одночасно нормою для всіх і, з іншого боку, слугувало соціально-політичній вер­хівці. Це сприяло запобіганню соціальним вибухам, утримува­ло у слухняності підлеглих. Дотримування моральних норм у розумних межах спричинює доброчинність і глибоку повагу до себе та інших, на це здатні лише обрані та повноцінні особистості, так звані «ідеальні люди». Такі ідеальні особис­тості, по-перше, «не роблять іншим того, чого собі не бажа­ють» (у європейській культурній традиції цей принцип отри­мав назву «золотого правила моральності»); по-друге, роблять так, як потребують етикет, лад та їх власний соціальний стан;

по-третє, прямують до знань, розуміють Дао як шлях благо­родства та духовної досконалості (творча сила Дао — що ро­зуміється, як моральна сила, надана людині).

Джайнізм, заснований в Індії у VI ст. до н. е. у головних етичних положеннях близькій до буддизму. Так, на думку джайністів, людина, яка складається з єдності матеріальної і духовної суті, перебуває у постійному пошуку істинного шля­ху через позбавлення від карми (суми здійснених індивідом вчинків та їх наслідків). Лише позбавлення від карми дозво­ляє душі людини досягти остаточного звільнення. Моральна концепція джайністів передбачала, що людина сама впізнає добро і зло через шлях спроб і намагань (постать Бога не роз­глядалася як така, що може втручатися у людські справи). Щоб досягти особистого спасіння, треба було відповідати пра­вилам «трьох коштовностей»: правильно розуміти (завдяки правильній вірі), правильно пізнавати та правильно жити, а практичному досягненню мети — звільненню від карми — допомагають аскеза та благі дії (не завдавати зла живим істо­там, не збагачуватися матеріально тощо).

Буддизм, заснований Сіддхартхой Гаутамой (близько 583—483 pp. до н. е.), який після пустельництва отримав ім'я Будда («Просвітлений»), є етичною спадщиною культури Давньої Індії.

Центром вчення Будди є чотири благородні істини, згідно з якими, по-перше, життя у його багатьох проявах є страж­дання; по-друге, причина страждань — людські бажання і пристрасті (жадоба до життя); по-третє, знищення причин страждання криється у знищенні цієї жадоби життя. Четвер­та буддійська істина — відмова від життя, присвяченого чут­тєвим радощам, прагнення життя аскетичного, сповненого самокатування. Людина, яка слідує всім чотирьом благород­ним істинам, є святою і наближається до кінцевої мети — нірвани (вгасання), яка розуміється не як загибель, а як вихід з кругообігу перероджень у стан блаженства, де не діють за­кони карми, де свята суть людини споглядає за всім без ду­шевного болю.

Буддійські етико-філософські погляди можуть бути зрозу­мілими як універсальна схема дій людини, що морально вдосконалюється. Моральне вдосконалення, за буддійським вченням, можна витлумачити як рух від індивідуально-особистісної певності до абсолютно безособистісного начала. Ме­тою морального самовдосконалення є досягнення людиною такого стану, в якому повністю долаються ворожнеча і чуттєва прихильність до світу і який реалізується в однаково добро­зичливому ставленні до всіх живих істот.

Іудаїзм, засновником якого був Мойсей, розробив один з найдавніших та найпоширеніших кодексів моральної поведін­ки, сформульований у так званому «П'ятикнижжі» Моїсеєвому, або Торі (перші п'ять книг Вєтхого Завіту), та Талмуді. Мойсей подав деталізоване зведення правил, які регулюють yсі сфери життя єврейського народу. Підвалинами цього зве­дення є десять заповідей — Декалог, — які містять загальні релігійно-морально-юридичні принципи поведінки. утілюючи собою Божу істину, ці принципи мають безумовний, катего­ричний характер.

Перші чотири заповіді, які наказують поважати тільки єдиного Яхве, забороняють створювати інших богів, застеріга­ють від необов'язкового звертання до вказівок Бога, вимага­ють щосуботнього відпочинку заради Яхве, є суто релігійними настановами. Наступні заповіді (з п'ятої по десяту), що наказують поважати батька й матір своїх; не вбивати; не красти; не блудити; не брехати при свідченні; не бажати нічого, що належить ближньому, являють собою загальноморальні наста­нови і є критерієм морально достойної поведінки. Справедли­ва розплата за порушення вказаних вимог припускала рівно­цінне покарання — принцип таліона, який стверджує: життя — за життя, око — за око, зуб — за зуб.

Особливостями Декалогу як нормативної програми є те, що у ньому концентрується увага на зовнішніх діях людини, ігнорується моральний образ думки; відкидається ідея індиві­дуальної моральної відповідальності; нагороди і покарання по­ширюються на всіх нащадків; відсутня концепція потойбічної відплати або іншої перспективи, що повинна гарантувати ви­нагороду за доброчесну поведінку.

Центром усіх зусиль Мойсея є справедливий державний лад Ізраїлю, зверхність законів, завдяки яким тільки й можли­ве благополуччя людства. Тому він робив ставку не на свободу духу, а на примусову силу законів і цікавився здебільшого вчинками, а не станом душі.

[1] 2 3 4 5 6 7 8 9

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com