У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Естетика Візантії

Естетика Візантії

Розвій візантійської естетики пов'язаний з IV–VI ст. Спираючись на надбання естетики античності, зокрема на основні ідеї неоплатонізму Плотіна, візантійська школа набула рис самобутності й оригінальності. Згодом саме естетика Візантії стано­витиме основу середньовічної естетики і активно впливатиме на ху­дожню культуру Київської Русі, Європи, Грузії, Вірменії.

Неоплатонізм – філософське вчення, яке скла­лося у III ст. і активно розвивалося до VI ст. Неоплатонізм – це спроба реставрації античної філософії і грецької міфології. Засновником цього напряму був римський філософ Плотін (III ст. н. е.}, який намагався об'єднати у новому філо­софському вченні ідеї Платона. Арістотеля та піфагорійців.

Естетичну проблематику послідовно розробляли Григорій Нись-кий, Іоанн Златоуст, Псевдо-Діонісій Ареопагіт. Зазначимо, що їх цікавили не лише проблеми краси і прекрасного – вже традиційні для естетики того часу, а й проблеми образу, символу, значення слова, його внутрішній зміст. Особливу увагу вони приділяли аналізові ролі кольору, звуку в становленні художньої цінності твору мистецтва.

Визначивши бога як джерело краси, візантійці розробляють ідею універсуму – системи образів, символів, знаків, які пов'язують людину з богом. Наголос при цьому робився передусім на чуттєвій природі людини, яка повинна мати високий рівень розвитку культури сприймання кольору, звуку, відчуття форми предмета. На думку ПСЕВДО-ДЮНІСІЯ АРЕОПАПТА (V чи поч. VI ст.), передача «вищого знання» – від бога до людини – відбувається через «світлодаян-ня» – чуттєві символи, певні зображення, музичні звуки, мелодії, кольорові поєднання. Саме вони формують мистецький твір, і окремим особисто­стям властиве «бачення», тобто вміння дешифрувати світлові імпульси. Краса як причина гармонійності всього існуючого в світі абсолютно трансцендентна (від лат. ігапзсепсіепз – той, що виходить за межі).

Серед візантійських теоретиків привертає увагу постать ІОАН-НА ДАМАСКІНА (675–753), який відомий насамперед як релі­гійний діяч, борець за незалежність церкви від держави і водночас як письменник, автор нарисів з філософії, риторики, мистецтва. Йому нале­жить робота «Про дев'ять муз і сім вільних мистецтв», в якій він, по суті, намагався побудувати приблизну структуру видів мистецтва і видів творчої діяльності людини. До перших він відносить іконопис і музику, до дру­гих – риторику і граматику. Силою, яка стимулює мистецьку діяльність, Дамаскін вважав красу. Сама краса, як і безпосередньо творчий процес у мистецтві, має, на його думку, божественну обумовленість.

Драматично складається доля візантійської естетики в XIII– XV ст. – періоді зіткнення гуманістичних ідей з реакційно-містич­ною школою ісихастів.

Ісихазм (від грец. Некуспіа) – спокій, мовчання, зреченість. У широкому значенні ісихазм – це етико-аскетичне вчення про шляхи єднання лю­дини з богом через «очищення серця» сльозами і самоконцентрацію свідомості.

ГРИГОРІЙ ПАЛАМА (1296–1359), який очолював візан­тійських ісихастів, наполягав на «звільненні від пізнання», пропагував ідею примату внутрішньої свідомості, їсихасти пропагували аскетизм, свідоме зречення життя. Єдиними можливими формами пізнання проголошувалися молитва, релігійно-містичне споглядання. Щодо конкретної людини, то її ісихасти орієнтували на повну покору богу. їсихасти, спираючись на постулати свого вчення, гальмували розвиток візантійської культури.

Особливе місце в естетиці Візантії займає розробка естетико-мистецтвознавчих функцій ікони та правил зображення бога. Для вирішення цієї проблеми вводяться такі поняття, як «канон», «умовність», «лаконізм», «декоративність», а мистецтво­знавчий аспект починає переважати у розумінні предмета естетики.

§ 7

ЕСТЕТИКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Київська Русь охоплює складний історич­ний період між IX–XIII ст. У 882 р. дві великі східнослов'янські держави Куявія та Славія об'єднуються в одну – Київську Русь. Проте остаточно процес об'єднання слов'янських племен в єдиній державі завершується лише в Х ст., коли до Київської Русі приєднують­ся землі кривичів, в'ятичів, радимичів і східних сіверян.

Становлення естетичних уявлень Київської Русі обумовлене передусім міфопоетичною свідомістю давнього слов'янства, своєрідним «творчим діалогом» цієї свідомості з візантійським християнським світоглядом. Цей діалог дослідники називають «двовір'яму> і, спираю­чись саме на цю самобутню ситуацію, утверджують специфіку діалогу культур, діалогу язичницької і християнської свідомості.

Х–XII століття – це час розвою Київської Русі. Естетичні ідеї цього періоду відбиті у філософсько-богословських текстах «Ше-стиднева» Іоанна Дамаскіна, Ізборниках 1073 і 1076 рр. та ін.

Слід зазначити, що Ізборник 1073р. вважається найдавнішою датованою збіркою, яка містить близько 380 статей з філософії, історії, географії, медицини, написаних щонайменше 40 авторами. Дослідники вважають, що Ізборник використовувався і як підручник для дітей, а це обумовлювало необхідність аналізувати питання виховання і етикету.

Привертає увагу стаття Ізборника 1073 р. «Про лице», яка свідчить, що у процесі виховання наголошувалося на значенні індивідуаль­них якостей людини, на втіленні у міміці, рисах обличчя «свого вияву»:

«Лице є те, що своїми властивостями виявляє себе і відрізняється від одноприродних йому, демонструючи тим свій вияв»*. У цій статті робиться надзвичайно важливий висновок: «Лицем називається саме те, що є дією». Отже, «лице» здатне розкрити внутрішній світ людини, динаміку її почуттів, зміну емоційних станів.

У Ізборнику 1076р. давньоукраїнські автори більш чітко вислов­люють свою думку і порушують теоретичне положення про красу пізнання, красу істини, про «внутрішній» розум людини, який є джерелом краси.

У X–XI ст. естетика має натуралістично-реалістичні риси, проте вона виявляє тенденцію до екзистенціальних мотивів, має підкресле­но емоційний характер, наголошує на «переживанні серця». Важливе місце в естетиці цього періоду посідає символ, зокрема символ Софії – «премудрості Божої».

Водночас слід враховувати, що, розробляючи філософсько-естетичні ідеї, слов'янська культура виявляє щирий інтерес до морально-етичної проблематики. Безперечний інтерес викликає своєрідний заповіт «Пов­чання своїм дітям» ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА (1053– 1125). У цих настановах великого князя наголошується передусім на ролі освіти і знань, які збагачують життєвий досвід людини. Володимир Мономах навчає молодих людей зберігати «душі чисті», непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє».

Важливим джерелом вивчення естетики Київської Русі є збірники пам'яток культури, що містили висловлювання Езопа, Арістотеля, Ме-нандра, Плутарха, включали в себе різні морально-побутові настанови, приказки, історичні анекдоти. Особливу увагу привертає узагальнена робота «Слово про красу», де порівнюється краса фізична і духовна, підкреслю­ється значення практично-корисного аспекту при оцінці краси чи потворності того чи іншого предмета. У діалозі між Златоустом, Сірахом і Менандром краса визначається через «благий розум», через призначення, а не ство-

* Ізборник 1073 року II Історія філософії України: Хрестоматія. – К., 1993. С. 44.

рення. На думку Сіраха, «не краса доброобразним робить лице, а того, хто дивиться, бажання». Менандр доповнює Сіраха: «Як природний образ прикрасиш норовом добрим, то вдвічі благодать його осяє»*.

Найбільш глибоке і повне уявлення про естетику Київської Русі дають нам такі визначні пам'ятки культури цього періоду, як «Повість минулих літ» НЕСТОРА ЛІТОПИСЦЯ (?–1113) та «Слово про Ігорів похід» (1185–1187) невідомого автора.

У «Повісті минулих літ» значну увагу приділено розгляду естетичних особливостей мистецтва, традицій народу, його побуту. Цей твір було написано у Печорському монастирі. Його створенню передувала тривала наполеглива робота, зокрема вивчалися грецькі хроніки («Хроніка» Амартола), слов'янські джерела, народні та істо­ричні пісні, перекази.

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com