У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Давньогрецька естетика

Давньогрецька естетика

Наголошуючи на ролі чуттів у становленні предмета естетики, слід пам'ятати, що з V ст. до н. е. на зміну чуттєво-споглядальному підходу до дійсності, пануванню космологізму – сприй­манню Космосу як втілення гармонії, доцільності, краси – приходить інтерес до людини, яка здатна пізнавати навколишній світ, з'являється необхідність вироблення загальних понять, потреба систематизувати пізнане. Водночас V ст. до н. е. – це складний, суперечливий період у соціально-політичному житті Греції: війни з Персією, боротьба арис­тократії з демократичними силами, конфлікти між полісами. В цих умовах виникає необхідність осмислення тих культурно-соціальних зламів, які трансформували давньогрецьку філософію у принципово нову площину. V ст. до н. е. висуває плеяду яскравих мислителів, серед яких особливе місце належить СОКРАТУ (470/469–399 до н. е.).

Теоретичні погляди Сократа спиралися на політико-етичну осно­ву, на спроби визначити поняття «добра» і «зла». Критикуючи афінську демократію, філософ наполягав на передачі влади «кращим», тобто «моральним», представникам суспільства. Мораль виступає запору­кою справедливості, благородства людини.

Спираючись на принцип доцільності, Сократ намагається розкрити співвідношення між етичним та естетичним, прекрасним і корисним. Учений оперує поняттям «калокагатія» – поєднання давньогрець­ких слів «прекрасний», «добрий». Слід наголосити, що це одне з ос­новних понять античної естетики, яке означало гармонію зовнішнього й внутрішнього, що є умовою краси індивіда.

Термін «калокагатія» по-різному трактувався в конкретні пе­ріоди соціально-історичного розвитку античного суспільства. Піфа­горійці розуміли її як зовнішню поведінку людини, яка водночас ви­значає і внутрішні людські якості. Геродот пов'язував калокагатію з релігійними ритуалами, мораллю жерців. Платон вважав, що принцип калокагатії слід пов'язувати з професією воїнів, з поняттям військової честі та моралі. Проте поступово греки все більше трансформують калокагатію у сферу освіти, вихованості людини, і, нарешті, починається філософське осмислення цього поняття. Ця тенденція пов'язана з концепцією Арістотеля, який інтерпретував калокагатію як гармонію зовнішнього й внутрішнього. При цьому під внутрішнім він розумів мудрість. Остання, у свою чергу, приводить людину до глибокого усві­домлення єдності краси і добра, естетичного і морального. Це має стати нормою існування людини. Якщо людина не здатна досягти гармонії, то вона, принаймні, повинна через самовдосконалення тяжіти до цього. Слід зазначити, що давньогрецьке мистецтво намагалося втілити принцип калокагатії у творчості. Носіями саме цього мораль­но-етичного принципу є герої Фідія, Поліклета, Софокла.

У подальші історичні періоди принцип калокагатії був забутий, а науки «етика» й «естетика» все більше роз'єднувалися і кожна з них обирала власний, самостійний шлях розвитку. Проблема зв'язку етики й естетики перемістилася у сферу мистецтва, і найтиповішим аспектом дослідження взаємодії етики й естетики була проблема «мистецтво і мораль».

З ім'ям Сократа пов'язана постановка проблеми співвідношення красивого і корисного, а також спроби визначити поняття «ідеал».

21

ПЛАТОН

(427–347 до и. е.) – (від грец. широкий), справжнє ім'я Арістокл. Син заможного афінського громадянина, учень Сократа. Після смерті Сократа Платон залишив Афіни, жив у Мегарі, мандрував Єгиптом і деякий час жив у Південній Італії та на Сицилії. Приблизно у 387 р. до н. е. Платон повернувся до Афін, де заснував філософську школу, яка мала назву «Академії».

Естетичні погляди Сократа знайшли продовження у філософській кон­цепції Платона – видатного представника античної філософії.

Естетична спадщина Платона пов'язана з дослідженням природи естетичного почуття, джерел талановитості, проблем естетичного ви­ховання. Особливу увагу Платон приділяв вивченню мистецтва. Це пояснюється, зокрема, тим, що мистецтво відігравало особливу роль у житті Афін у V–IV ст. до н. е. Афінська демократія відстояла право на безплатне відвідування театру, народною повагою користува­лися поети і музиканти. Продовжуючи традицію Сократа, Платон пов'язував вплив мистецтва з процесом формування морального світу людини: мистецтво виховує як позитивні, так і негативні якості. Платон розширює естетичну проблематику. В його теоретичних діалогах при­сутні думки про відносність краси, про шляхи досягнення абсолютно прекрасного. І хоча абсолютно прекрасне існує у вигляді ідеї, сама можливість руху від простого до складного в становленні прекрасного відкривала шлях до майбутніх теоретичних досягнень у галузі есте­тичного.

Водночас саме з ім'ям Платона пов'язані ті суперечності у поста­новці і вирішенні окремих естетичних проблем, які не лише відіб'ються у численних дослідженнях, авторських інтерпретаціях конкретних термінів, понять, а й виступатимуть у різні історичні періоди основою для формування нових філософських концепцій.

Так, у діалогах «Іон», «Держава» Платон, з одного боку, захоплю­ється «божественною» силою митця, а з іншого – свідомо принижує

його через відсутність утилітарних (практично-корисних) наслідків діяльності митця. На думку Платона, не поету, а лікарю чи реміснику слід віддати перевагу, адже їх діяльність практично значуща. Проблема ролі мистецтва у духовному розвитку людини, у формуванні її почуттє­вої культури ще теоретично не сформована, а на рівні ототожнення художньої та ремісничої діяльності мистецтво втрачає свою само­бутність і самоцінність.

Порівнюючи бога – поета – рапсода – глядача, Пла-тон відводить поетові роль посередника, який від бога передає бла­го людині. Це формальна функція, і високий зміст творчості втрача­ється.

Ще однією дискусійною проблемою є спроба Платона визначити суб'єкт в естетиці. Це і мисляча споглядальна людина, і світ абсолютної ідеї, і душі, які здатні пізнавати сутність. Визнавши, що універсальна краса створена богом, а прекрасні предмети лише недосконала копія універсальної краси, Платон констатує у творі-діалозі «Гіппій Большій»: «Прекрасне – трудно».

Творча спадщина Платона традиційно осмислюється передусім як надбання в галузі філософії і філософських наук, зокрема естети­ки. Проте значний інтерес до спадщини Платона виявляють і літературознавці, досить високо оцінюючи Платона-письменника, його знання міфології і давніх легенд. Художня практика Платона-пись­менника свідчить, що він мислив не тільки абстрактними катего­ріями, а й конкретними пластичними образами, виразно окреслював характери, майстерно компонував сцени, натхненно й точно малював пейзаж.

Безперечно, що ті чи інші ідеї Платона або якогось іншого давньо­грецького філософа можуть бути об'єктом критичного аналізу. Про­те слід пам'ятати і те, що давньогрецька філософія подарувала людству широко освічених теоретиків, пройнятих глибокою зацікавленістю в опануванні навколишнього світу. Тому історична відстань від епох їхнього життя не повинна розмити їхній людський образ.

Вершиною античної естетики називають теоретичну спадщину Арістотеля, а саме його роботи «Поетика», «Риторика», «Політи­ка», «Метафізика», «Етика», що висвітлюють широке коло естетичних проблем.

У теорії Арістотеля також простежується захоплення Космо­сом – носієм гармонії, порядку, довершеності, а естетичне пізнання і мистецтво він розглядає як відображення світової гармонії. Арістотель вперше дав розгорнуту структуру естетичних категорій, запропонував

АРІСТОТЕЛЬ

(384–322 до н. е.) – видатний філософ Стародавньої Греції. Народився у грецькій колонії Стагіра у Фракії. Пізніше Арістотель отримав прізвисько Стагірит. Батько Арісто­теля був лікарем македонського царя і мав змогу дати сину блискучу освіту. У 367 р. до н. е. Арістотель оселився в Афінах і почав навчатися в «Академії» Платона, де він про­був 20 років, аж до смерті свого вчителя. У 343 р. до н. е. філософ був запрошений вихователем до сина македонського царя Александра – майбутнього славетного пол­ководця. У 335 р. до н. е. Арістотель повер­нувся до Афін і заснував філософську пери­патетичну школу (від грец. регіраіео – прогулююся). Під час читання лекцій Арісто­тель прогулювався зі своїм учнем, тому школа дістала таку назву. Вона проіснувала кілька століть. Після смерті Арістотеля майже 34 роки цією школою керував Теофраст.

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com