У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Аспекти правової культури Заходу і Сходу

Аспекти правової культури Заходу і Сходу

Право є результатом розвитку духовної культури кожно­го народу, одним з критеріїв цивілізації. Через право прак­тично виражаються загальнолюдські інтереси та цінності, національна мораль, що є обов'язковими елементами су­спільної культури. Дійсно, «Руська Правда» могла виник­нути тільки на основі давнього звичаєвого права та на заса­дах християнської моралі. Так само й іслам є сукупністю не тільки релігійних норм і обрядів, а й культурних і мораль­них приписів, які мають обов'язкову юридичну силу для ко­жного мусульманина.

Європейська цивілізація базується на трьох засадах — грецькій філософії, єврейській релігії і римському праві. Ба­гато хто вслід за Едмундом Берком міг би сказати: «Закони всіх держав Європи взяті з одного джерела». Ці засади зумо­вили всі майбутні етапи розвитку людства. Ренесанс, Рефор­мація і Контрреформація, а також Просвітництво, проми­словий переворот і виникнення капіталізму були зарані ви­значені. Іншими словами, діяльність Мартіна Лютера, французьких енциклопедистів, Генрі Форда, Норберта Вінера повинна була неминуче реалізуватись в сутності євро­пейської цивілізації.

Отже, підґрунтям розвитку правової культури в країнах Заходу стала традиція римського права, втіленням якої є ви­слів: »Dura lex, sed lex» (Закон суворий, але такий закон). Римські юристи розробили і вдосконалили право, присто­совуючи його до реальних потреб життя. Рівність усіх гро­мадян перед законом не залежала від соціального статусу, майнового стану та від національних, расових ознак і віро­сповідання. Ця традиція стала основою для законотворчої діяльності і розвитку правової культури західного суспільс­тва. Вимагалося, щоб нові закони були так само логічно по­слідовними на кшталт того, як один з принципів римсько­го права встановлює межі: «все, що не забороняється — до­зволяється».

Подібні особливості підкреслюють національний харак­тер правової культури. Це тим більш справедливо, що ви­сока правоздатність народу завжди базується на стародав­ніх витоках звичаєвого права кожної держави.

Традиційні знання на Заході формулюються оповідаль­ними засобами. Очевидна необхідність звернення до опо­віді в проблематиці знання — це відповідні обставини звіль­нення буржуазії від традиційних авторитетів. Отже, наративне (отримане за допомогою оповіді) знання відроджу­ється як шлях вирішення проблем легітимізації нових ав­торитетів. Особами, які мають право вирішувати за суспіль­ство, регламентувати його життя, є законодавці. їх припи­си стають нормами для тих, кого вони зобов'язують. Тобто вожді, керівники (у фольклорі кожного народу ними були герої) займаються легітимізацією державної і громадської діяльності. Ознакою легітимації є консенсус людей, а засоба­ми запровадження правових норм є дискусія — на зборах, в парламенті чи на референдумі.

Поняття прогресу означає необхідність позбутися ста­рих авторитетів. Воно не є нічим іншим, окрім руху, посту­пу, за допомогою якого належить накопичувати нові знан­ня. Люди сперечаються про те, що є справедливим чи не­справедливим, так само, як науковці сперечаються про те, що є істиною чи брехнею. Люди накопичують цивільні за­кони подібно до того, як продукують нові відкриття вчені. Отже, окремі люди, нація чи людство і особливо їх політич­ні інститути не задовольняються одним лише науковим знанням. Вони видають ще й закони. Тому-то вони форму­люють прескрипції, які мають статус правових норм. Право слугує для підтримання справедливості, а основою самого права є закладена в ньому справедливість.

Як стверджує Гарольд Дж. Берман, хоча б теоретично конфлікт між соціально-економічними умовами і політико-моральною ідеологією, в якому К. Маркс бачив головну причину революції, може бути вирішеним за допомогою права. Частково для того, щоб уникнути цього небажаного для нього висновку, К. Маркс звів право до ідеології.

Отже, на зміну законам проти тенденції, законам, що не давали об'єктивних норм і через те були в минулі століття терористичними правилами, прийшли закони, норми пра­ва, відповідні сучасності.

Основою правової культури є правова діяльність. У ци­вілізованому суспільстві Заходу існують дві протилежні форми нормативної регуляції — мораль і право. Останнє є формою регуляції інституційної. Саме від імені інституту держави встановлюються і видаються правові норми. При­мусовість правових норм випливає із сили і авторитету дер­жави. Право передбачає кодифікацію прийнятих законів і правових норм. Кількість законів мусить бути кратною, але достатньою для регламентації життя громадян в державі. Вони повинні бути чітко визначеними для оперативної перевірки їх виконання. Таким чином держава за допомогою законів забезпечує права громадян, їх свободу і власність, підтримання суспільного порядку тощо. А людина, вико­нуючи норми права, звільняється від його контролю і на­гляду. Коротше, знання законів необхідне для того, щоб по­збутись рабської залежності від них.

Західне суспільство прагне вирішити свої внутрішні про­блеми за допомогою спільних для всіх і визнаних більшіс­тю певних правил. Сьогодні такі правила називаються за­конами. А спеціалісти, які здатні забезпечити їх розробку, застосування і виконання, називаються юристами, правниками. Отже, правниками є спеціалісти з технологій розв'я­зання соціальних конфліктів.

Найдосконалішим виявом правової культури, умовою її розквіту є побудова правової держави. В такій державі де­мократична система влади поєднується з її правовими на­становами. В основу такої держави покладено принцип рі­вності влади, громадянина, суспільства і права, їх правову рівність перед законом. Ця рівність мусить бути дотримана за будь-яких обставин, незалежно від змін політичного ре­жиму і форми правління. А ґрунтується ця рівність на ви­знанні й дотриманні вимог «Загальної декларації прав люди­ни», що була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. В ній зазначається, що «всі люди наро­джуються вільними та рівними» (ст. 1) і що «кожна людина повинна мати всі права і . свободи, проголошені . декла­рацією, без жодних розрізнень» (ст.2). Проте задоволення потреб перш за все окремої людини збільшує відповідаль­ність останньої. Та без такої відповідальності не може бути й реальної свободи. Свобода — це усвідомлена і реалізова­на необхідність, як сказано було колись.

Правда, коли в кінці сорокових років ООН готувалась прийняти «Загальну декларацію прав людини», ця універсалістська концепція прав людини викликала сумнів у деяких вче­них. Зокрема, це була група вчених Американської антропо­логічної асоціації під керівництвом М. Герсковіца. В своєму меморандумі вони заявили, що «стандарти і цінності мають особливий характер в різних культурах, з яких вони походять, тому всяка спроба сформулювати постулати, що випливають з уявлень чи морального кодексу однієї культури, перешкоджа­ють розповсюдженню такого роду декларації прав людини на людство в цілому».

Звідси робився висновок про те, як, у відповідності з на­уковим підходом, повинні декларуватись права людини. Вчені вважали, що в основу мусять бути покладені загаль­носвітові стандарти свободи і справедливості, що базують­ся на принципі, за яким людина вільна у тому випадку, коли вона може жити у відповідності з тим розумінням свободи, яке заведено в її суспільстві. І навпаки, не можна уявити собі ефективний світовий порядок, який би не підтримував вільний розвиток осіб, членів тих співтовариств, які кон­ституюють цей порядок.

Цікаво, що з подібними судженнями виступав ще в 1909 році українсько-російський вчений, правник-мислитель європейського рівня Б. О. Кістяківський. В своїй праці «На захист права» він стверджує: «Немає одних і тих же ідей сво­боди особистості, правового устрою, конституційної держа­ви, однакових для всіх народів і часів . Усі правові ідеї у свідо­мості кожного окремого народу отримують своєрідне забар­влення і свій власний відтінок».

ООН проігнорувала меморандум М. Герсковіца. В осно­ву «Загальної декларації прав людини» нею була покладена універсалістська концепція прав людини. Згідно з нею, пра­ва людини єдині для представників всіх співтовариств сві­тового порядку, незалежно від специфіки конституюючих ці співтовариства традицій і властивих їм принципів розу­міння свободи. Змістовно ж ці універсальні права предста­вляють собою саме постулати, що випливають з уявлень і морального кодексу однієї, а саме європейської культури (Л. Г. Іонін).

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com