Поняття та предмет превентивної педагогіки. Генезис і еволюція проблеми асоціальних відхилень у поведінці індивіда
ПЛАН
1. Поняття превентивної педагогіки як соціально-педагогічної науки.
2. Мета, предмет, завдання, методи превентивної педагогіки.
3. Місце превентивної педагогіки у системі наук.
4. Концепції поведінки індивіда з асоціальними відхиленнями.
5. Становлення і розвиток превентивної педагогіки як науки.
6. Становлення превентивної педагогіки в Україні.
1. Поняття превентивної педагогіки як соціально-педагогічної науки.
Превенція – дії з метою профілактики, пом’якшення, полегшення, коригування тих умов, що сприяють фізичним або емоційним порушенням, виникненню соціологічних проблем.
Превентивна педагогіка – (від лат. prеventus – попереджувальний) - педагогіка, яка вивчає причини формування і розвитку відхилень у поведінці людини і методи їх попередження, подолання, виправлення.
Превентивна педагогіка виникає на межі наук, але її найбільше значення полягає в тому, що вона виступає їх координаційним центром. Профілактикою займаються психологи, юристи, соціологи, медики. Але саме педагогічний аспект попередження асоціальних явищ у поведінці індивіда є визначаючим. Педагогізація профілактичної діяльності проявляється в тому, що адміністративно-правові заходи превентивного впливу все більше наповнюються виховним змістом і акцент роботи з молоддю переноситься на особистість, а не відчуження від неї.
Превентивна педагогіка ставить за мету виявлення, запобігання та обмеження асоціальних явищ, причин дезадаптації серед різних соціальних груп та окремих осіб, забезпечення умов для формування соціально-позитивної спрямованості особистості, а також зміна й вдосконалення особистих якостей правопорушників та створення умов для розвитку потенційних можливостей таких осіб, активне залучення їх до участі в суспільному житті.
Необхідно знати: 1) причини та форми прояву асоціальної поведінки підлітків та молоді; 2) зміст та форми соціально-профілактичної роботи і, зокрема, педагогічної; 3) способи та прийоми навіювання й переконання; 4) наслідки впливу можливих звичок та асоціальних форм поведінки на здоров’я та життєдіяльність особистості; 5) основи здорового способу життя: 6) теоретичні засади, специфіку, види та рівні корекційно-реабілітаційної роботи з правопорушниками; 7) вимоги до фахівця, який займається превенцією негативних явищ у житті суспільства.
Необхідно вміти: 1) володіти психокорекційними прийомами впливу на особистість; 2) організовувати індивідуальні, групові, масові форми профілактичної роботи; 3) здійснювати соціально-позитивну діяльність підлітків та молоді через участь у різноманітних позанавчальних закладах, клубах, секціях, гуртках; 4) пропагувати здоровий спосіб життя; 5) виявляти групи ризику серед підлітків та молоді; 6) володіти способами та формами профілактичної роботи з різними соціальними групами; 7) надавати допомогу особам, які потребують соціальної адаптації; 8) здійснювати корекційно-реабілітаційну роботу з правопорушниками.
2. Мета, предмет, завдання, методи превентивної педагогіки.
Мета курсу “Превентивна педагогіка” – розроблення теоретичного проекту наукової системи попередження соціальних відхилень серед молоді, неповнолітніх.
Об’єктом превентивної педагогіки виступає сукупність існуючих явищ маргінального характеру, поширених серед молоді.
Предметом превентивної педагогіки є: 1) причини, умови і фактори соціальних відхилень серед неповнолітніх, молоді; 2) сутність і закономірності соціальних відхилень; 3) шляхи, способи попередження та подолання відхилень у поведінці.
Завдання превентивної педагогіки: 1) наукове вивчення детермінант, умов і факторів, які сприяють тією чи іншою мірою відхиленням у поведінці; 2) науковий аналіз природи асоціальної поведінки, її тенденцій і закономірностей; 3) дослідження соціально-психологічних механізмів деформації особистості на різних етапах розвитку; 4) розроблення комплексної системи заходів, форм і методів ранньої профілактики відхилень у поведінці та їх попередження; 5) наукове прогнозування соціальних відхилень, створення науково обґрунтованих прогностичних моделей типової особистості правопорушника, об’єктів і суб’єктів профілактики, що допомагає керувати її процесом.
Методи дослідження, які використовуються превентивною педагогікою:- педагогічні (вивчення педагогічної документації, створення педагогічних ситуацій);- соціологічні (тестування, спостереження);- кримінологічні (кримінальна статистика);- математичні (моделювання, математичне опрацювання статистичних даних);- медичні (методи діагностики).
3. Місце превентивної педагогіки у системі наук.
Найбільш тісний контакт превентивної педагогіки з юридичними і психолого-педагогічними науками. Юридична, в свою чергу, - з кримінологією, яка вивчає злочинність, особистість правопорушника, причини і умови злочинності, а також шляхи і способи профілактики і подолання таких асоціальних явищ у поведінці осіб. А також: з криміналістикою, кримінальним правом, виправно - (виховно) - трудовим правом, кримінальним процесом.
Спостерігається зв’язок з:- історією педагогіки (етапи становлення і розвитку проблеми попередження відхилень у моральному розвитку неповнолітніх, а також вклад вчених А.Я.Герда, К.Д.Ушинського, П.Ф.Лесгафта, В.П.Кащенко, П.П.Блонського, М.С.Погребинського, А.С.Макаренка).- дошкільною педагогікою (виявлення відхилень у ранньому віці індивіда та закономірності цього процесу); - зв’язок з виховно-трудовою педагогікою полягає в спільному розробленні педагогічних заходів ресоціалізації і реадаптації, а також у дослідженні закономірностей морального розвитку:- дефектологією (з’ясування етимології мотивів, особливостей прояву і заходів попередження відхилень у поведінці серед дітей і підлітків з явно вираженими відхиленнями);- педагогікою вищої школи (розроблення проблеми морально-правового виховання студентської молоді, профілактики алкоголізму, наркоманії, проституції);- психологією (використання даних загальної, вікової, соціальної психології, а також вивчення етапів і механізмів антисуспільної деформації особистості молодої людини, при визначенні поглядів, цінностей, мотивів поведінки);- філософією (дослідження природи і сутності соціальних відхилень, зв’язок з іншими явищами суспільства, з’ясування детермінант, закономірностей, тенденцій розвитку);- соціологією (використання інформаційних даних, тенденцій у розвитку суспільства);- медициною (знання основ наркоманії, алкоголізму, сексології, сексопатології).
4. Концепції поведінки з асоціальними відхиленнями.
Концепції поведінки з асоціальними відхиленнями представлені біологічним та соціологічним напрямками.
Засновником біологічного напрямку вважається італійський психіатр Ч.Ломброзо (1835-1909). Його вчення є суперечливим, однак впливовим на подальший хід розвитку наукових ідей. Він створив теорію вродженого злочинця і типів злочинців, намагався пояснити природу злочинності на основі анатомічних і антропологічних, біологічних і психіатричних особливостей особи.
У 20-х роках ХІХ ст. виникає кримінально-біологічна школа, яка поєднує схильність до правопорушень із спадковістю. Її представники: Е.Феррі, Р.Гарофалл та ін. Всі вони розділяли позицію Ч.Ломброзо.
Великого поширення набула психоаналітична школа австрійського лікаря-психіатра З.Фрейда (1856-1939), яка розглядала злочинність як результат дефективного розвитку особистості. Суть теорії полягала в тому, що людина з народження біологічно приречена на постійну жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів – агресивних, статевих, переляку – з моральними установками особистості.
Основна теза теорії психопатологічних причин – „правопорушник – завжди психопатична або розумово відстала особистість”.
Спадкова теорія - причиною правопорушень вважається схильність до антисоціальної поведінки, яка передається на хромосомному рівні. Різновидностями цієї теорії є:- теорія „сімейного дерева”, представники якої намагаються доказати наявність спадкової схильності до правопорушень через вивчення ряду поколінь правопорушника; - теорія близнюків об’єднує правопорушення із генетичними факторами і доказує спадкову схильність до нього.
[1] 2 3
завантажити реферат
