У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Становлення і розвиток методики викладання історії в радянський період

Становлення і розвиток методики викладання історії в радянський період

План

1. Особливості викладання історії і суспільствознавства в 20-роки

2. Формування методики в період створення програм і підручників для самостійного викладання курсу історії в школі (30-40-і роки)

3. Розвиток методики навчання історії в 50-60-і роки

4. Методика викладання історії у 70-80-і роки

1. Особливості викладання історії і суспільствознавства в радянський період.

У 1923 році в середніх класах замість вивчення курсу історії були введені так звані комплексні програми. На протязі кожного учбового року школярі вивчали одну з таких тем: «Село», «Місто» і т.п. В матеріал теми входили і окремі матеріали з історії тих об`єктів, які вивчалися. У старших класах замість комплексних програм вводився курс суспільствознавства, а до нього, у вигляді окремих елементів, входили і деякі історичні знання, переважно загального характеру або як приклади для ілюстрації загальних положень курсу суспільствознавства.

В учбовому курсі центральне місце відводилось самостійній роботі учнів. особливо чітко сформулював нову роль вчителя радянський методист Л.Жаворонков. На його думку вчитель не повинен бути викладачем, що подає учням знання в готовому вигляді. Він повинен виконувати роль організатора, а ще краще помічника учнів у їхній самостійній роботі з учбовим матеріалом.

Широке поширення отримав так званий “лабораторно-бригадний метод”. Отже, явно переоцінювались пізнавальні можливості учнів, і недооцінювалась роль вчителя на уроці.

Зміна мети навчання, перебудова змісту і процесу навчання поставили в порядок денний і вимогу зміни підручників. Їх місце зайняли робочі книги, в яких послідовне і систематизоване викладання учбового матеріалу було замінено матеріалами до окремих тем, для самостійного опрацювання його школярами. Найбільш послідовно цей підхід був реалізований у посібнику К.Введенського і Д.Предтечного “Робоча книга з історії” (1928 рік). Книга була призначена для організації роботи учнів на уроках за “лабораторно-бригадним методом”. Вона складалася з 30 завдань. В свою чергу кожне завдання складалось із установочної мети, набору першоджерел, висновку, питань для проведення підсумкової конференції з даного завдання, літератури для домашнього читання.

Прагнення методистів зміцнити зв`язок школи з життям привело до широкого використання в учбовому процесі краєзнавчого матеріалу. Широке використання отримали суспільствознавчі екскурсії, походи по рідному краю. Це, в свою чергу сприяло створенню великої кількості краєзнавчих музеїв, посиленню турботи державних органів про збереження історичних пам`яток.

Підводячи підсумки цій роботі слід вказати як на досягнення на активні форми роботи учнів в класі, встановлення зв`язків з сучасністю, широке використання краєзнавчого матеріалу. Разом з тим по суті були відкинуті всі більш-менш вагомі здобутки дореволюційної методики викладання, а особливо систематичне вивчення курсу історії.

2. Формування методики в період створення програм і підручників для самостійного викладання курсу історії в школі (30-40 рр.)

Недоліки історичної освіти особливо гостро дали про себе знати на початку 30 років, коли зросла потреба у високоосвічених членах суспільства. Це примусило правлячий режим переглянути відношення до викладання історії в школі. Так, у постанові “Про початкову і середню школу” від 25 серпня 1931 року і “Про учбові програми в початковій і середній школі” від 25 серпня 1932 року ЦК ВКП(б) рішуче засудив існуючу практику викладання суспільних дисциплін в школі. Але особливо важливе значення для розвитку методики викладання історії мала постанова РНК СРСР ЦК ВКП(б) від 15 травня 1934 року “Про викладання цивільної історії в школах СРСР”. Згіднл цієї постанови в школах вводилися курси вітчизняної і всесвітньої історії. Перед вчителями історії ставилося завдання викладати учбові курси в хронологічній послідовності, в живій і цікавій для учнів формі. У 3-4 класах вводилося вивчення короткого курсу історії СРСР, у 5-7 – історія стародавнього світу і середніх віків, у 8-10 класах вводилось паралельне вивчення історії СРСР та всесвітньої історії. Проте реалізація нової концепції викладання історії наштовхнулося на істотні перепони: були відсутні підручники, вчителі н були підготовлені до нових форм роботи з учнями.

Відсутність підручників ламало всю роботу на уроці. Вчителі були вимушені диктувати тексти майже цілі уроки. Головним в роботі вчителя став підбір і написання текстів учбових матеріалів і диктування їх учням. Цяі проблема знайшла відображення у монографії Е.Бернадського “Методи викладання історії в старших класах” (1939 рік).

У 1937 році було видано “Короткий курс історії СРСР” під ред. професора А.Шестакова, для 3-4 класів. У 1940 році вийшли з друку підручники з історії СРСР для 8-10 класів під редакцією С.Панкратової; підручник з історії стародавнього світу для 5-6 класів під ред. С.Мішуліна; середніх віків для 6-7 класів під ред.Д.Космінського; нової історії (перший період) для 8-го класу, написаний О.Ефімовим. У 1945 році в зв`язку з виходом з друку підручника з нової історії (другий період) під ред. Д.Хвостова і Р.Зубока школа отримала підручники по всім діючим в ній курсам історії.

Зміст підручників відзначався багатством фактичного матеріалу. При їх створенні були враховані і надбання методичної думки дореволюційного періоду. Всі підручники були з ілюстраціями і мали відповідні історичні карти. Разом з тим підручники були перевантажені фактами, іменами, датами. Багато складних історичних понять включались в підручники без необхідних пояснень. Питання і завдання до тем, а також уривки історичних джерел були відсутні. Підручники відображали зміст історичних подій і явищ, але мало допомагали вчителю в роботі по розвитку учнів, сковували організацію самостійної роботи учнів.

3. Розвиток методики навчання історії в 50-80 роки

Розвиток методики викладання історії в післявоєнний період все більше узгоджувався з розвитком дидактики. Особливо активно дидактикою розроблялися такі питання як посилення активності і самостійності школярів в учбовому процесі, підвищення виховної ефективності навчання, зміцнення зв`язків школи з життям, розробка систем, форм, методів і прийомів навчання, як інтенсифікація уроку, проблемність і програмування в навчанні, матеріальне обладнання учбового процесу.

Незважаючи на те, що методика викладання історії базується на досягненнях дидактики, все ж вона є самостійною специфічною науковою галуззю. Вона і тільки вона може вирішити проблеми відбору змісту історичного матеріалу, форм, методів, засобів та прийомів організації уроку історії.

Наукові дослідження з методики викладання історії знайшли своє втілення в цілому ряді наукових праць і методичних посібників. Так, у 1947 році вийшла з друку праця методистів К.Андрієвської і Е.Бернадського “Методика викладання історії в середній школі”. У 1949 році статтею Д.Редько “Засвоєння учнями історичних понять” було започатковано опублікування результатів науково-дослідницької роботи по засвоєнню учнями історичних знань. Дослідження Д.Редько розкрили в значній мірі сутність розумової діяльності учнів середніх класів при засвоєнні ними історичних понять і допомогли накреслити деякі прийоми роботи вчителя по керівництву мисленням школярів в процесі засвоєння історичних знань.

При перевантаженні учнів учбовим матеріалом головним типом уроку став так званий комбінований урок. Структурна одноманітність обмежувала творчість вчителя і розвиток пізнавальної активності учнів. Це привело до активізації науково-дослідницької діяльності. Почали інтенсивно розроблятися прийоми використання учбових посібників з історії. Створення цілого ряду учбових посібників в допомогу вчителю історії істотно вплинуло на сутність організації уроків, які тепер у значній мірі опирались на результати наукових досліджень з методики. Більш активно до навчального процесу став залучатися і краєзнавчий матеріал.

Досвід викладання, методичні і педагогічні дослідження ясно показали перевантаженість шкільних курсів історії фактичним матеріалом, складність засвоєння їхнього змісту для школярів. У 50-60 роки склався тип методичних посібників, які давали вчителю методичні рекомендації як по викладанню курсів історії в цілому, так і по окремих його напрямках – по використанню наочності, по роботі з документами, по опитуванню, проведенню повторювально-узагальнюючих уроків тощо. З найбільшою повнотою розвиток методики в 40-50 роках розкривають такі праці: В.Г.Карцов “Очерки методики обучения истории СССР в 7-10 классах”; О.О.Вагін “Наочність у викладанні історії”; В.О.Классен “Використання художньої літератури на уроках історії в 5-7 класах”; І.В.Гіттіс “Самостійна робота учнів 4 класу з історії”; П.С.Лейбенгруб “Дидактические требования к уроку истории”; А.А.Янко-Триницкая «Обобщающе-повторительные уроки истории» та інші.

[1] 2

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com