Забезпечення готовності майбутніх учителів української мови до впровадження інноваційних технологій
Проблема оновлення змісту й методів національної освіти в Україні є однією з найбільш актуальних у сучасній педагогічній науці. У загальноосвітніх закладах України здійснюється перехід від однотипності в навчально-виховному процесі до багатоваріантних освітніх систем.
У змісті й структурі шкільної програми з української мови відбулися кардинальні зміни. Перед учителем-словесником постає завдання формувати національно свідомих, усебічно розвинених, високоморальних, духовно багатих особистостей, які досконало володіють рідною мовою як інструментом спілкування, мислення, самовираження й пізнання світу.
У зв’язку з цим стає очевидним переосмислення ролі вчителя української мови у процесі модернізації системи освіти відповідно до новітніх досягнень науки і соціальної практики. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті пріоритетним уважає підготовку “людей високої освіченості і моралі, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння і впровадження науково містких та інформаційних технологій, мобільності та конкурентоспроможності на ринку праці” [4, с.5]. Окремі аспекти проблеми вдосконалення процесу підготовки майбутніх вчителів української мови у вищих навчальних закладах є предметом спеціальних досліджень О.Біляєва, Т.Донченко, Л.Мацько, В.Мельничайка, Л.Скуратівського, Н.Остапенко.
Загальновизнаними є висновки дослідників: 1) сучасна лінгводидактика вищої школи ще не зовсім готова чітко визначити зміст навчання, принципи, методи й засоби, спрямовані на формування такої особистості учителя-філолога, на якого чекає школа; 2) учителеві української мови вже недостатньо просто мати глибокі предметні знання, володіти практичними вміннями і навичками. Йому необхідно творчо використовувати набуті знання в нестандартній і змінній ситуації, виявляти конструктивність в організації і плануванні навчально-виховного процесу для забезпечення точності у визначенні цілей і завдань, у правильному виборі способів їх досягнення, передбаченні результатів педагогічних дій; 3) вивчення й аналіз роботи молодих учителів-філологів дають підстави говорити не стільки про недостатній рівень лінгводидактичних знань і вмінь, скільки про низький рівень активності професійної позиції і творчого стилю діяльності; 4) проблема реформування процесу навчання у вищих навчальних закладах полягає в тому, щоб змінити позицію студента до одержання знань, перетворити його із пасивного спостерігача в активного учасника навчальної роботи; 5) сучасна лінгводидактика повинна всебічно відображати національні особливості, відзначитися етнічним забарвленням, бути джерелом формування національної свідомості; 6) аналіз міжнародного досвіду показує, що успішне функціонування освітніх систем і їхній розвиток значною мірою визначаються двома провідними тенденціями – гуманізацією і технологізацією педагогічного процесу; 7) нові педагогічні технології, які впроваджуються в систему національної освіти, розглядаються теж як засіб гуманізації освітнього процесу, реалізації особистісно-орієнтованої парадигми освіти.
Особливе місце в системі фахової підготовки вчителів-філологів займає курс методики навчання української мови. За умови оновлення лінгводидактичної освіти особливого значення набуває технологізація навчального процесу. Він є технологічним, оскільки попередньо планується, проектується, а потім реалізується на практиці. Засвоєння студентами теоретико-методичних знань про суть інноваційного навчання, ознайомлення їх із широким спектром інноваційних технологій у шкільному курсі української мови здійснюється на лекційних заняттях. Особлива увага зосереджується на усвідомленні майбутніми вчителями-філологами понятійно-термінологічної лексики: “педагогічна технологія”, “інформаційні технології”, “навчальні технології”, “технології інтерактивного навчання”, “модульно-розвивальна технологія” тощо. Важливо домогтися розуміння студентами педагогічної майстерності як комплексу властивостей особистості вчителя, що забезпечують належний рівень самоорганізації його діяльності.
На основі засвоєних концептуальних положень інноваційних педагогічних технологій формуємо в студентів готовність до їх упровадження з урахуванням специфіки як технологій, так і можливостей української мови як навчального предмета. На практичних і лабораторних заняттях з методики навчання української мови дбаємо про таку організацію навчально-виховного процесу, послідовне і систематичне втілення якого гарантувало б формування творчо мислячого майбутнього вчителя-словесника, сприяло б виробленню кожним ефективної системи співпраці з учнями на основі обраної інноваційної технології.
Формування професійно-фахового досвіду студентів у використанні інноваційних технологій здійснюється шляхом теоретико-пошукової, адаптивно-перетворювальної діяльності, узагальнюючих і контрольно-рефлексивних дій.
У процесі теоретико-пошукової діяльності студенти укладають бібліографічні списки науково-методичної літератури з обраної педагогічної технології (індивідуальні завдання з коментарями), рецензують методичні посібники, статті з даної проблеми. Пропонуються завдання зробити порівняльний аналіз класно-урочної та модульно-розвивальної систем, розробити запитання для взаємоопитування про фундаментальні нововведення модульно-розвивальної системи шкільної мовної освіти.
На основі матеріалу лекції, а також самостійно опрацьованої літератури студенти конструюють повідомлення про соціально-культурний зміст освітньої діяльності за модульно-розвивальною технологією. Зокрема аналізується: а) зміст освітньої діяльності (так звані сфери змістового модуля), що диференціюється на знання, норми і цінності; б) зміст розвивальної міжсуб’єктної взаємодії (А – психолого-педагогічний, Б – навчально-предметний і В – методично-засобовий); в) зміст самоактивності й саморозвитку особистості (психічні процеси і стани, досвід підсвідомого, чуттєво-смислове поле свідомості, засоби рефлексії тощо).
Важливим методичним умінням є самостійне проектування та моделювання студентами тем шкільного курсу української мови з використанням певної технології. У зв’язку з цим виконуються групові та індивідуальні завдання скласти структурні моделі навчального модуля з обраної теми, де вказуються етапи навчального модуля (установчо-мотиваційний, змістово-пошуковий, контрольно-смисловий, адаптивно-перетворювальний, системно-узагальнюючий, контрольно-рефлексивний) та зміст навчальної діяльності на кожному з них.
Зразок виконаного завдання з теми “Прикметник” (6 кл.) подано в таблиці 1.
Таблиця 1
Зразок виконаного завдання з теми “Прикметник”
| № з/п | Етапи навчального модуля | Зміст навчальної діяльності |
|
1. |
Установчо-мотиваційний міні-модуль
(1 акад.год.) |
Основні завдання:
1. Постановка нових навчально-виховних цілей.
2. Стимулювання прагнення учнів до успіхів у діяльності, актуалізація резервів учня
3. Створення психологічного клімату довіри між учнем і вчителем.
4. Відчуття учнем власної компетентності, позитивне проблемно-діагностичне прийняття учнем навчально-виховних цілей.
5. Уведення учнів у спроектоване понятійно-термінологічне поле, привернення уваги до змістового модуля.
6. Доказовість актуальності виучуваного матеріалу, емоційна насиченість пізнавальної активності учнів.
7. Створення в учнів внутрішньої мотивації (довести, що даних знань у них недостатньо і, щоб їх розширити, потрібно ще багато попрацювати).
Зміст навчальної діяльності
1. Блок-схема “Частина мови” (визначення місця прикметника в морфологічній системі).
2. Вправи з частковою актуалізацією опорних знань учнів.
3. Створення навчальних проблемно-діагностичних ситуацій для виявлення базових знань з даної теми.
4. Створення таблиці-сторінки міні-підручника (опорний конспект “Прикметник як частина мови”).
5. Формування системи навчальних проблем щодо: лексико-граматичних ознак прикметника; ролі прикметника в мовленні.
6. Осмислення перспективи вивчення теми. Робота з маршрутним листом “Прикметник на материку Гуліверії в океані Морфології”. |
|
2. |
Змістово-пошуковий міні-модуль
(5 акад. год.) |
Основні завдання:
1. Розвиток пошукової пізнавальної активності й самостійності учнів.
2. Мінімізація теоретичного матеріалу.
3. Ґрунтовна психологічна готовність учителя й учня до спеціального пошуку нового знання.
4. Актуалізація опорних знань і встановлення їхніх зв’язків з невідомими знаннями.
5. Вибір оптимальних рівнів розв’язання учнями проблемних завдань залежно від інтелектуально-вольових можливостей учнів.
Зміст навчальної діяльності – пошук способів розв’язання навчальних проблемно-діагностичних ситуацій стосовно визначення: лексико-граматичних ознак прикметника; синтаксичної ролі. |
[1] 2 3
завантажити реферат
