У нашій онлайн базі вже 23511 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви

Новини
Загрузка...
На сайті всього 23511 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Актуальні проблеми психології педагогічної праці

Актуальні проблеми психології педагогічної праці

План

1. Місце, роль і завдання вчителя на сучасному етапі розвитку суспільства.

2. Психологічний об'єкт виховання. Стратегічні принципи виховання.

3. Структура педагогічної праці. Психологічний аналіз її основних компонентів.

І. Місце, роль і завдання вчителя на сучасному етапі розвитку суспільства.

На думку А.К. Маркової, особистість учителя - це стрижньовий, системоутворюючий блок професійної компетентності педагога. Саме він визначає характер цілей та задач педагогічної діяльності. Це система його ціннісних орієнтацій, мотивів і стилю індивідуальної діяльності та спілкування; вона визначає унікальність і неповторність людини. У структуру особистості вчителя входять такі якості, як спрямованість, мотивація (соціальна, пізнавальна, професійна - що утримує педагога в цій професії). Особистість визначають також педагогічні здібності, які забезпечують успішне виконання праці. Останнім часом прийнято виділяти дві великі групи педагогічних здібностей: перцептивні, власне людинознавчі, які пов`язані з розумінням іншої людини, та управлінські, що лежать в основі впливу на нього (В.В. Кондратьєва, 1984). На особистісні прояви вчителя впливає також його характер, темперамент, психологічні стани, у тому числі й тимчасові, що складає резерв розвитку особистості останнього. До узагальнених характеристик А.М. Маркова відносить індивідуальний стиль педагогічної взаємодії педагога з учнями (вихованцями), під яким розуміється стійке поєднання задач, засобів та способів діяльності та спілкування вчителя як педагога, що визначається його психофізіологічними особливостями та минулим досвідом .

Систематизуючий аналіз сучасних системних, структурних, прогнозуючих та псевдопрогнозуючих концепцій педагогічної праці вітчизняних (Н.А. Амінов, Н.Ф. Гоноболін, І.А. Зязюн, Н.В. Кузьміна, В.А. Сластьонін) та зарубіжних ( Е. Мак-Кларк, Дж. Райне, Ф.Хайдер) вчених у загальних рисах розкривають схожу структуру психологічних характеристик талановитого вчителя. На загал, вона включає наступні характеристики: психо-фізіологічних особливостей індивіда : емоційна стійкість, ергічність, рухливість нервових процесів; особистісні риси: просоціальний характер мотивації, настійливість, самоконтроль, самоприйняття, здатність до переконання та сугестії; інтелектуальні характеристики: гностичні, проективні креативні та спеціальні вміння: рівень професійної підготовленості (знання предмета), комунікативні, організаторські та конструктивні вміння.

Показовою в цьому відношенні є концепція педагогічної майстерності відомого українського педагога, директора Інституту професійної освіти АПН України ІВАНА АНДРІЙОВИЧА ЗЯЗЮНА.

Педагогічну майстерність, за Зязюном, можна уявити як поєднання загальнонеобхідного для професії педагога та індивідуального, які сконцентрувались в одній конкретній особистості вчителя. У структурі педагогічної майстерності він виділяє 4 блоки характеристик: а) гуманістична спрямованість, б) професійні знання, в) педагогічні здібності, г) педагогічна техніка.

Гуманістична спрямованість - це орієнтація людини на іншого як на суб`єкта, який має право на самовираження, свободу поведінки та самореалізацію.

Професійні знання - знання з предмета викладання та методики його викладання, вільне володіння професійно необхідним змістом та способами його передачі навчальній аудиторії.

2. Психологічний об'єкт виховання. Стратегічні принципи виховання.

Кожна людина має у своєму арсеналі принаймні дві відносно автономні системи психічного відображення дійсності. Одна з них - когнітивна - дозволяє їй пізнавати світ раціонально. Розвиток цієї системи переважно здійснюється в межах навчання людини. Інша система - емоційна - орієнтує людину у світі шляхом вироблення вибіркового емоційного ставлення ( відношення) до об`єктів дійсності, які в змозі задовольнити її потреби. В онтогенетичному плані друга система на момент народження є більшпідготовленою до функціонування в порівнянні з першою, а тому з перших років життя саме вона забезпечує підтримання динамічної рівноваги людського організму як відкритої системи. Завдяки їй у дитини активно виникають різноманітні вибіркові ставлення до оточуючих, які нею опікуються, інших людей, до предметного світу, який включається в коло задоволення її життєвих потреб та забезпечує їх подальший соціальний розвиток . Отже, починаючи з дитячого віку, ставлення людини до інших соціальних істот та предметного світу має вибірковий характер, який в першу чергу обумовлюється своєрідністю її попереднього життєвого досвіду, позитивного або негативного переживання нею обставин власного життя. Ще більшої вибірковості вони набувають тоді, коли спілкування та взаємодія з оточуючим світом стають для людини усвідомленими потребами та внутрішньою необхідністю. Так у особистості з`являється позиція як система вибіркового ставлення людини до оточення, яка пов`язана з оцінкою навколишньої дійсності, визначає індивідуальний характер її діяльності та вчинків. Вчинки розуміються у психології як дії, опосередковані спілкуванням людини, її взаємодією з іншими людьми. Вони регулюються певними соціальними нормами та викликають моральні оцінки оточуючих людей, які, у свою чергу, теж впливають на формування складових позиції. Для Л.І. Божович внутрішня позиція - це, насамперед, система спрямованості особистості, її мотивів, потреб і прагнень, які зумовлюють певне ставлення людини до дійсності, соціального оточення та самої себе і визначають конкретну лінію її поведінки. Центральними елементами такої системи спрямованості, за О.М. Леонтьєвим, є особистісні смисли, які розуміються як смислові установки, значущі мотиви, заради яких особистість діє. Такі установки проявляються як готовність людини діяти певним чином у різних проблемних ситуаціях, в тому числі і ситуаціях морального вибору. За Б.Г. Ананьєвим, позиція особистості як суб`єкта суспільної поведінки та діяльності виступає складною системою її відносин, установок та мотивів, цілей та цінностей, які можуть бути як просоціального, так і асоціального змісту. Ієрархія таких складових, домінування просоціальних, або ж асоціальних утворень визначає своєрідність та соціальну значимість кожної конкретної особистості.

Корисно в цьому контексті згадати запропонований В.А. Ядовим установчо-позиційний підхід до визначення структури особистості. З його точки зору, людина володіє складною системою різних диспозиційних утворень, які регулюють її поведінку та діяльність. Диспозиції(або позиції) являють собою комплекс готовності свідомості та нервової системи людини діяти певним чином. Такі позиційні утворення виникають кожен раз при зустрічі певної потреби з відповідною ситуацією її потенційного задоволення. Диспозиції організовані ієрархічно і утворюють 4 рівні. 1) Перший найнижчий рівень утворюють елементарні фіксовані установки (set), які формуються на основі вітальнихпотреб людини. Вони утворюються в найпростіших ситуаціях, на кшалт такої, як, ступивши на ескалаторні сходи, ми певний час ще продовжуємо рухатися, хоча нікуди не поспішаємо. Як правило, такі установки не усвідомлюються та не переживаються. Основний осередок їх формування, за Ядовим, це умови сімейного оточення дитини як основного джерела її первинної соціалізації, різноманітні предметні ситуації. Відповідний їм метод формування - привчання. 2) Другий рівень більш складних диспозицій формується на основі потреб людини у спілкуванні, що здійснюється в малих групах та в тих ситуаціях, які задані діяльністю в таких групах. Такі особистісні утворення Ядов називає соціальними фіксованими установками, або аттитюдами. У порівнянні з установками попереднього рівня, аттитюди мають не лише поведінковий, а й афективний (як ставлення до інших) та когнітивний (як усвідомлення такого ставлення) компоненти. У такий спосіб сформована переважна більшість комунікативних навичок та вмінь людини. 3) Третій рівень базових соціальних установок охоплює диспозиції, у яких фіксована загальна спрямованість інтересів особистості відносно конкретної сфери соціальної активності (сфера професійних інтересів, певного виду відпочмнку, політичної активності…). Такі базові соціальні установки концентрують особистість на певній царині діяльності, виражають її ставлення до цієї діяльності, усвідомлюються нею як приоритетність певного стилю власної поведінки у порівнянні з іншими. 4) Найвищий рівень диспозицій утворює система ціннісних орієнтацій особистості, під якою розуміється стійка система спрямованості інтересів та потреб людини, що виражає її ставлення до цілей життєдіяльності та засобів їх задоволення (Н. Рокич називає їх відповідно термінальними та інструментальними цінностями). За словами Ядова, цілепокладання на цьому рівні - це певний “життєвий план”, найважливішим елементом якого виступають окремі життєві цілі, пов`язані з головними соціальними сферами діяльності людини - працею, пізнанням, сімейним та суспільним життям.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини
загрузка...
Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2017 textreferat.com