Шляхи реалізації принципу гуманізації виховання в ЗОШ
Глобальні перетворення, які відбуваються сьогодні у політиці, економіці тощо, мають своїм наслідком не тільки зміну структури соціального та соціально-психологічного компонентів життєдіяльності людини і суспільства в цілому, а й глибинну психологічну перебудову на особистісному рівні. Йдеться про переосмислення набутого досвіду, а не про виявлення «нових» законів розвитку. Методи, технології і педагогічні системи, які грунтуються на останніх досягненнях психології та педагогіки, серйозно удосконалили процес формування особистості, надали йому науково-теоретичного обгрунтування, забезпечили методично.
У традиціях гуманізму носій знання передає його посвяченому, і процес цей є великим таїнством. Учитель живе за тими законами, яких навчає, самовіддано служить тій ідеї, яку проповідує. У процесі формування особистості дитини він бере на себе роль суб'єкта діяльності і досить часто перестає ним бути за інших обставин, наприклад, коли читає, спілкується з керівництвом і т.ін. Відбувається зміна ролей, і це є певною закономірністю у міжособистісних стосунках.
Практично неможливо зустріти педагога, психолога, вченого або керівника навчального закладу, який би активно заперечував принципи гуманізму, виступав проти «гуманізації освіти», так само, як і досить не просто побачити людину, котра повністю реалізує ці принципи. Усвідомлення себе вільною особистістю і визнання за іншими такого ж права можливі навіть у рамках тоталітарного суспільства, оскільки носієм свободи є сама особистість, яка має власну активність (суб'єктність) і здатна саморозвиватися і самовдосконалюватися.
Свобода особистості — основна категорія теорії гуманістичного виховання. Свобода реалізується у можливості вибору та відповідальності за прийняте рішення. Свобода вибору життєвого шляху, напряму саморозвитку, самореалізація особи неподільно пов'язані з відповідальністю за свій вибір, яку в цьому контексті ми розуміємо досить широко, оскільки відповідь кожному доводиться тримати перед близькими, перед правоохоронними органами, перед самим собою і Господом Богом, і чим більшу свободу маємо, тим більша відповідальність лежить на нас. Абсолютно не вільна людина не несе ніякої відповідальності, тому що є об'єктом у чистому вигляді, перебуває, швидше за все, у коматозному стані і як особистість себе не реалізує. Абсолютно вільна творча особистість приймає свідомі послідовні рішення і бере на себе відповідальність за їхнє втілення. Дуже мала ймовірність існування крайностей, які описані вище, але їх визначення допомагає осмислити своє місце і зробити вибір напряму власного особистісного зростання.
Рефлексивно-гуманістична культуродигма у психології дає змогу розглядати виховання крізь призму гуманістичної психології у контексті сучасного суспільства, оскільки процеси виховання особистості і розвитку суспільства тісно пов'язані, взаємозумовлені. Сучасне суспільство має багаті можливості для реалізації та розвитку рефлексивно-гуманістичного світогляду. Досвід, набутий кожним громадянином за кілька останніх років, може стати об'єктом як особистісної рефлексії, так і наукового пізнання. Чим яскравіші й багатогранніші події, що відбуваються, тим продуктивніший процес переосмислення, тим глибшим та різноманітнішим буде його результат. Розвиток вільної творчої особистості відбувається шляхом рефлексивного переосмислення життєвого досвіду і створення власного рефлексивного продукту.
Особистість, сформована в умовах суб'єкт-об'єктних відносин, отримує в ході цілеспрямованого навчання і виховання певні алгоритми поведінки, стереотипи, прийоми, методи, розраховані на розв'язання окремих завдань, і навіть способи розв'язання окремих їх типів і класів. Але життя досить часто ставить перед нами проблеми, які вимагають оригінального творчого підходу, а не застосування наявних у арсеналі алгоритмів. Людина, яка використовує і регулярно поповнює свій набір стереотипів, відчуває себе цілком вільною в рамках засвоєних методів існування; у неї є потреба розширювати ці рамки шляхом присвоєння все більшої кількості нових алгоритмів, прийомів та методів.
Під час входження у проблемно-конфліктну ситуацію актуалізуються смислова структура «Я», всі стереотипи і принципи, які існують, але розв'язання творчого завдання при цьому не може бути досягнуто, а відтак має місце дискредитація принципів, що актуалізувалися, і створюється можливість інновації. Розвиток вільної творчої особистості відбувається лише у творчості; отже, процес навчання і виховання також повинен бути творчим, у якому беруть участь два або більше рівних, але цілковито різних суб'єкти. Всі учасники мають різні інтелектуальний та культурний рівні, різний життєвий досвід і творчий потенціал, кожен є унікальною особистістю, безумовно цінною для тих, хто її оточує. І всі займають рівні партнерські позиції у творчому процесі.
Унікальність кожної особистості у теоретичному аспекті незаперечна, але на практиці часто виникають утруднення. У цьому разі можна, по-перше, прийняти вищенаведену теоретичну викладку за аксіому, тобто взяти на віру, що кожна людина унікальна і неповторна, а тому становить для мене особисто певну цінність; по-друге, якщо я не бачу цінності будь-якої людини, то варто замислитися про власні можливості одержання нового досвіду шляхом переосмислення стереотипів, що, безумовно, відкриє нові можливості для само-удосконалення.
Виховний процес може бути процесом спільної творчості педагога та учнів, у якому перший виявляє себе як творча особистість. Безумовно, творчі здібності кожного будуть розвиватися різними темпами, але відкриття нового досвіду всіма учасниками процесу, в тому числі і вчителем, повинно відбуватися постійно. В іншому разі можна констатувати, що учасник, який не відкрив для себе нічого нового, не брав участі у творчому процесі. Реалізація принципів педагогіки спільної творчості створює передумови для особистісного зростання і реалізації творчого потенціалу не тільки учня, а й педагога.
Принципи свободи особистості важливі для свідомого самостійного вибору учнями життєвого шляху, засвоєння справжніх цінностей. Не варто забувати, що педагог також є вільною особистістю, яка має право на вибір і несе за нього відповідальність, а відтак такою, яка є незаперечною цінністю для тих, хто її оточує, і для самої себе. Самоповага вчителя спонукає і учня поважати його.
Здійснення вільного вибору можливе лише за умови існування альтернативи, але вона не може бути представлена у теоретичному плані, оскільки тоді і вибір буде лише теоретичним. Наявність реальної альтернативи — це наявність пережитого і переусвідомленого досвіду. Так, дитину, яка виросла у кримінальному середовищі, неприпустимо звинувачувати у тому, що вона «стала на цей шлях», оскільки вона по суті не знала жодного іншого, інших взаємин, не мала іншого досвіду. Завдання вихователя полягає у тому, аби допомогти їй набути нового досвіду, створити умови для переусвідомлення наявних принципів, особистих цінностей. Дитина, реалізуючи єдиний, відомий їй з ранніх років, принцип і не отримуючи бажаного результату, формує новий, тим самим приводячи в дію свій творчий потенціал. Пряма ж дискредитація єдиного принципу шляхом оголошення його неправильним і шкідливим створює класичну ситуацію фрустрації, з якої не може бути конструктивного виходу через відсутність альтернативи.
Особистість педагога, його творчий потенціал багато у чому визначають характер і спрямованість виховного процесу. Він говорить дитині: «Я тебе люблю, ти дійсно унікальна, іншої такої немає і ніколи не буде» (використовуючи так зване Я-повідомлення, говорить від свого імені і про свої почуття). Дитина реалізує свою особистість у спілкуванні та діяльності. Вчинок її викликає в оточуючих певні думки, певне ставлення. У формі Я-повідомлення педагог характеризує свої відчуття: «Я був просто вражений (розгублений, щасливий тощо), коли дізнався, що ти здійснив цей вчинок», не даючи при цьому конкретних оцінок і не роблячи припущень щодо цілей та мотивів, оскільки всю головну роботу з переосмислення події повинна виконати сама дитина. Тут йдеться тільки про конкретний вчинок, а не про «негативні риси особистості». Переосмислення ж мотивів, цілей, сенсів та співвіднесення їх з отриманим результатом, рефлексія можливих у зв'язку із цим відчуттів та уявлень про відчуття інших людей приводять до продуктивних особистісних змін, хоча особистість так і не стає об'єктом виховного заходу, а, як і раніше, залишається його вільним, рівноправним суб'єктом.
[1] 2
завантажити реферат
