У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Новітні концепції етнічного конфлікту: сутність і типологія

Новітні концепції етнічного конфлікту: сутність і типологія

В зарубіжних етноконфліктологічних дослідженнях 1990-х років відбулася відчутна зміна наукової парадигми. Це пов’язано, насамперед, із змінами в етнологічній, а не конфліктологічній площині. Крім того, численні дослідження конкретних конфліктів, як і теоретичне дискутування проблеми, найчастіше зорієнтовуються на сприйняття етнічних конфліктів як деструкцій. У будь-якому дослідженні для обґрунтування актуальності проблеми наводиться стандартний перелік страждань і загибелі людей в етнічних конфліктах, перелік трагічних етнічних конфліктів кінця ХХ століття.

Як відомо, одним з основних постулатів конфліктології є теза про функціональний і навіть конструктивний характер конфліктів. Саме з цього, власне, й починається конфліктологія як самостійна галузь суспільствознавства. Однак більшість дослідників не бере до уваги конструктивного характеру етнічних конфліктів навіть потенційно. Відповідними є і висновки про успішне завершення таких конфліктів та продуктивність втручання в них третьої сторони. „Дуже важко визначити, чи закінчуються етнічні конфлікти коли-небудь узагалі”, – відзначає етнополітолог М. Маршалл [1].

У більшості наукових праць успішним вважається таке завершення відкритих конфліктних дій, як припинення насилля, а ефективність посередницьких операцій – як запобігання насиллю та ескалації конфлікту. „Розуміння нашого завдання як управління конфліктом, а не як розв’язання конфлікту – це зміна парадигми”, – відзначає один з класиків світової конфліктології Р. Фішер.

У загальній теорії конфлікту домінують настановлення на його розв’язання як мету і вивчення, і практичного впливу на нього. Саме в цьому руслі будуються моделі найвідоміших конфліктологів – Дж. Бертона („розв’язання конфліктів на основі принципового розв’язку проблем”), Й. Галтунга („трансцендентний метод” розв’язання конфліктів). Однак такі підходи загальної конфліктології залишаються ніби „непоміченими” в етнічній конфліктології 1990-х років.

Водночас в етноконфліктологічних дослідженнях цього періоду чітко простежується вплив боротьби етнологічних напрямів. Особливо яскраво це виявляється в тому, в який спосіб домінуючий напрям в етнології стає домінуючим методом дослідження в етнічній конфліктології. Загалом для 1990-х років характерне істотне зростання інтересу до проблеми міжетнічних відносин, що цілком зрозуміло з огляду на лавиноподібне наростання етнічної конфліктності в посткомуністичному світі, а також у деяких інших частинах світу. Крім цього, відвернення загрози світової ядерної війни, яка привертала до себе суспільну думку і науковий інтерес протягом кількох попередніх десятиліть, дало додатковий імпульс дослідженням менш помітних глобальних подій і процесів, що відіграють, однак, надзвичайно важливу роль у житті сотень мільйонів людей.

І хоча нічого принципово нового в галузі теоретичної етнології запропоновано не було, сам факт активної дискусії з проблем етнічності свідчить, що не можна вважати ту чи іншу точку зору, навіть якщо сьогодні вона визнається більшістю дослідників, остаточною. Отже, дослідження етнічних конфліктів у сучасній зарубіжній літературі здійснюється не стільки на основі певного вибору конфліктологічних концепцій, скільки на основі вибору тієї чи іншої концепції етнічності, що виявляється вирішальним у всіх подальших наукових побудовах. Більше того, нерідко фахівці навіть поєднують концепції етнічності й етнічного конфлікту. Типовою в цьому сенсі є точка зору Д. Лейка і Д. Ротшильда: „Існують три загальні підходи до вивчення етнічності й етнічних конфліктів” [2] (маються на увазі примордіалізм, інструменталізм і конструктивізм).

Спрямованість сучасних дискусій щодо феномена етнічності певною мірою відрізняється від попередніх наукових спроб зрозуміти це явище. Головний акцент в обговоренні проблеми етнічності в 1990-і роки зводився до пошуку відповіді на запитання: чи є етнічність джерелом конфліктів, чи породжує етнічність як така конфлікти, чи вона лише залучається, використовується або навіть конструюється для інших форм боротьби і досягнення інших цілей?

До 1990-х років основні дискусії з проблем етнічності у світовій етнологічній літературі зводилися до проблеми: яку природу має етнічність – об’єктивну чи суб’єктивну? Термін етнічність (ethnіcіty) увійшов у науковий обіг з середини 1960-х років. За свідченням деяких дослідників, його вперше використав 1965 року соціальний антрополог Л. Мейр [3], і це поняття швидко посіло чільне місце у категоріальному апараті етнологічних дисциплін. Проте сама структура терміна (використання суфікса -ість в українській мові та -іty в англійській) перетворює його на винятково абстрактне поняття, і тому воно майже не піддається чіткому визначенню.

Поняття „етнос” практично не використовується в англомовній літературі з проблем етнічних відносин, що становить основну частку публікацій у цій галузі у світовій науковій продукції. Для позначення людського колективу, який має спільні етнічні ознаки, широко використовується словосполучення „етнічна група”, що, з одного боку, є досить вдалим, оскільки дає змогу позначити етнічні спільноти різного таксономічного рівня (етнічні меншини, етнографічні групи тощо). З іншого боку, це словосполучення не дає можливості виокремити базове поняття, у даному випадку „етнос”, для позначення самого феномена. Термін „етнічність” і виник як своєрідний замінник поняття „етнос” в англомовній літературі, переводячи визначення цієї справді непростої для визначення соціальної спільноти на рівень високої абстракції. Не випадково пізніше, у 1970-і роки, в англомовній науковій лексиці почала відчуватися недостатність наявної термінології, відтак було запропоновано більш загальне поняття – „ethnіe” („етні”).

Різні автори використовують різні методи класифікації концепцій етнічності. Так, Р. Ліпшуц називає п’ять загальних „теорій” (лапки Р. Ліпшуца) етнічності: біологічна, примордіалістська, уявної спільноти, захисна, інструментальна [4]. Д. Лейк і Д.Ротшильд, як уже відзначалося, зводять їх до трьох груп: примордіалізм, конструктивізм, інструменталізм. Дж. Рекс обмежується виокремленням двох концепцій: примордіалістської і ситуаційної, або інструменталізму [5].

В цілому, щоб відобразити сучасний стан етнополітології, усі різноманітні концепції етнічності можна віднести до двох великих груп: „традиційні”, в яких етнічні групи розглядалися як реально існуючі (незалежно від способу їх виникнення та ознак) і „нетрадиційні”, або, коректніше, „постмодерністські”. За структурою така класифікація майже збігається із запропонованою Дж. Рексом, але змістовно навіч істотна різниця: було б неправильно позначити всі традиційні концепції як примордіалістські, а нетрадиційні, або постмодерністські, – як інструменталізм, хоча, безперечно, інструменталізм є найяскравішим проявом постмодернізму в етнополітології.

У багатьох розвідках, присвячених вивченню етнічних проблем і конфліктів, як правило, робиться огляд основних концепцій етнічного конфлікту. При цьому автори по-різному класифікують ці концепції, дають їм власні найменування (хоча мається на увазі кілька загальновизнаних найменувань основних етноконфліктологічних концепцій), іноді групують і аналізують їх без визначених класифікаційних основ. У результаті майже кожна праця, що містить теоретичний розділ, пропонує власну картину сучасної етноконфліктології, і перелік основних концепцій може змінюватися від двох-трьох до десяти і більше.

Спроби класифікувати концепції етнічного конфлікту робилися протягом кількох останніх десятиліть. Ще на початку 1970-х років Р. Левайн і Д. Кемпбелл у своїй праці з проблем етноцентризму й етнічного конфлікту, яку за індексом цитування можна вважати класичною, розглянули дев’ять популярних на той час теоретичних моделей досліджуваного феномена і запропонували об’єднати їх у дві групи концепцій: соцієтальні, що пояснюють етнічні конфлікти на рівні соціальної взаємодії, і соціально-психологічні, які роблять наголос на аналізі поведінкових реакцій людини [6]. Пізніше один з авторів, Д. Кемпбелл, разом з М. Россом проаналізував ще кілька концепцій етнічного конфлікту [7]. Продовжуючи цю роботу, М. Росс і Дж. Ротман все ж зупинилися на двох групах концепцій з невеликим доповненням. Вони виокремили структурні концепції етнічних конфліктів, що спираються на концепцію конфлікту інтересів, і психокультурні концепції, що спираються на два важливі фактори: індивідуальний рівень включення людини в групові дії і культурний процес визначення групових інтересів, ворогів, страхів і загроз. На думку авторів, структурні концепції не відповідають на чимало важливих запитань. Наприклад, чому люди настільки легко ототожнюють особисті інтереси з груповими в ході етнічних конфліктів, чому ці інтереси не є настільки очевидними як для самих учасників, так і для зовнішніх спостерігачів, чому інтенсивність афектів набагато перевершує очікування, пов’язані з інтересами тощо.

[1] 2 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com