Сторінка 5
Робота зі створення й організації діяльності військово-патріотичних клубів і об’єднань, оборонно-спортивних оздоровчих таборів для призовної й допризовної молоді стала одним з „бойових” напрямів діяльності „афганців”. Вже 1987 року близько 2 тисяч воїнів-інтернаціоналістів очолювали військово-патріотичні об’єднання [44]. Це не було випадковістю. „Афганцям” хотілося передати свій досвід майбутнім солдатам, аби уберегти їх від помилок, котрі часто дуже дорого обходилися у бойовій обстановці. 1987 року діяло 833 військово-патріотичні об’єднання та 307 оборонно-спортивних оздоровчих таборів, 1988 року – вже 1091 та 498, а 1990 року – 1756 та 685 відповідно [45].
З наростанням протиріч „перебудови” комсомол помітно байдужів до проблем військово-патріотичного виховання. Так само, як і до проблем „афганців”. У платформі ЛКСМУ до виборів народних депутатів УРСР передбачалося „надання всебічної допомоги нашим ровесникам, що одержали виробничі травми, каліцтва й поранення при проходженні військової служби, виконанні інтернаціонального обов’язку” [46]. З цим не погодився, зокрема, тодішній перший секретар Хмельницького міськкому комсомолу М. Приступа. Він сказав: „Ще рік тому ми проводили зльоти з воїнами-афганцями, ставилося питання про пільги всім воїнам. Тут, у програмі, про це не сказано жодного слова, а тільки про інвалідів… Але з кожним роком і буквально з кожним місяцем усе більше хлопців одержують інвалідність. Це вже не каліцтва, пов’язані з Афганістаном, а каліцтва внаслідок Афганістану. Отут сказано, що виведено наші війська – і начебто все нормально. Але ж питання працевлаштування й ряд інших соціальних проблем воїнів-афганців потребують повсякденного вирішення. Це треба обов’язково включити до проекту програми й дати на обговорення в комсомольські організації республіки” [47]. Але до цих слів не прислухалися.
З другої половини 1990 року проблеми військово-патріотичного виховання, афганського руху перестали цікавити комсомол. Зникає й саме поняття „військово-патріотичне виховання”. Залишається тільки „патріотичне”. У плані першочергових заходів ЦК з реалізації рішень ХХVI з’їзду ЛКСМУ, затвердженому бюро ЦК ЛКСМУ (МДС) в жовтні 1990 року, немає взагалі згадки про військово-патріотичне виховання, ради воїнів запасу, підготовку молоді до військової служби [48]. Та по-іншому вже й бути не могло: життя поставило питання про саму доцільність існування комсомолу.
Після проголошення Україною незалежності, а саме 24 – 26 жовтня 1991 року, ІІ позачергова конференція СВІУ надала організації нову назву – Українська спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (УСВА). Головна мета діяльності – політичний, правовий, соціальний захист молодих ветеранів, сімей полеглих, увічнення пам’яті воїнів, що загинули а „Афгані”.
Висновок
Джерела зародження, етапи становлення „афганського” руху в Україні радянського періоду неможливо оцінювати, керуючись тільки бінарною матрицею: біле – чорне. Було й ігнорування, й замовчування, й протидія. Але була й підтримка і допомога. Хоча реальна підтримка почалася тільки з 1987 року – через сім років після початку афганської війни й за два роки до її завершення. Впевнений, якби „афганців” відразу залучили до активної роботи з військово-патріотичного виховання юнацтва, підготовки до військової служби, то багатьох втрат в Афганістані можна було уникнути. Але, з іншого боку, якби ми відразу потрапили в тепличні умови, то не надбали б досвіду боротьби за своє визнання, існування, місце в суспільстві. А без цього досвіду могли б і не пережити „перебудови”, згинули б разом з комсомолом. Набутий досвід, на жаль, дуже швидко став в нагоді: в новій політичній ситуації – після революційних подій 1991 року – „афганцям” не стало легше.
Література:
1. Політологія. Навчально-методичний комплекс. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 704 с. – С. 317.
2. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – 736 с. – С. 115.
3. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: (Монографія). – К.: МАУП, 2003. – 424 с. – С. 208 - 212.
4. Див.: Сидельникова Т. Т., Темников Д. А., Шарагин И. А. Политология: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – 208 с. – С. 114.
5. Історія Ленінської Комуністичної Спілки Молоді. – Вид. 2-ге, доп. – К.: Молодь, 1971. – С. 608, 626, 640.
6. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). – Ф. 7. – Оп. 18. – Спр. 1966 - Арк. 20; - Спр. 2029. – Арк. 56.
7. Цит. за: Ляховский А. А. Трагедия и доблесть Афгана. – Ярославль: ООО ТФ „Норд”, 2004. – С. 307.
8. ЦДАГО України – Ф. 7. – Оп. 18. – Спр. 1451. – Арк. 106 - 107.
9. Див.: Краткий педагогический словарь пропагандиста. – М.: Политиздат, 1988. – С. 25 - 26.
10. ЦДАГО України. – Ф. 7. – Оп. 18. – Спр. 1966. – Арк. 131.
11. Там само. – Оп. 20. – Спр. 3944. – Арк. 44, 57.
12. Підраховано за: Справочник воина-интернационалиста. (Извлечения из законодательных актов о льготах и пособиях) / Сост. М. С. Казакова. – М.: Воениздат, 1991. – 64 с.
13. ЦДАГО України. – Ф. 7. – Оп. 18. – Спр. 1995. – Арк. 31.
14. www.politik.org.ua
Назва реферату: Становлення „афганського” руху в УРСР (1980 – 1991 рр.)
Розділ: Політологія, політісторія
Опубліковано: 2008-03-22 18:24:35
Прочитано: 257 раз
1 2 3 4 [5]
завантажити реферат
