Сторінка 3
У записці, підготовленій до засідання секретаріату ЦК ЛКСМУ 11 серпня 1987 року, відзначалося, що „практично в усіх міських, районних комсомольських організаціях створені й діють ради воїнів-інтернаціоналістів”. Правда, далі говорилося, що такі ради створені тільки в кожному другому міськрайкомі комсомолу Дніпропетровської, Запорізької, Чернігівської та в кожному третьому – Херсонської і Кримської областей [21].
Компартійно-комсомольське керівництво спочатку віднесло афганців до так званих неформальних організацій (про що зазначалося в попередніх публікаціях). Мине небагато часу, і коли „смажений півень” в особі неформалів добряче дзьобне владоможців, то тоді згадають і про воїнів-інтернаціоналістів, намагатимуться протиставити їх опозиційним об’єднанням, проголосити носіями нового – „перебудовчого” – патріотизму. Виступаючи на Ш пленумі ЦК ЛКСМУ в лютому 1988 року, секретар ЦК КПУ Ю. Єльченко скаже, що невідкладне завдання комсомольських організацій – дати здорову альтернативу негативним молодіжним захопленням, підтримати об’єднання із соціально-позитивною програмою діяльності, їх суспільно-корисну ініціативу. При цьому секретар наголосив, що „йдеться, насамперед, про те, щоб розвивати й збагачувати практику організації клубів воїнів-інтернаціоналістів” [22].
У квітні 1989 року на V пленумі комсомольського ЦК В. Івашко, на той час вже другий секретар ЦК КПУ, назве носіями перебудови в молодіжному середовищі „об’єднання військово-патріотичного характеру, де велику роль відіграють хлопці, демобілізовані з армії, багато з яких проходили службу в тяжких умовах Афганістану і несуть сьогодні підліткам нове, реальне втілення патріотизму” [23].
Об’єднанню розрізнених організацій „афганців” сприяли проведений під егідою ЦК ВЛКСМ у грудні 1986 року в Мінську всесоюзний семінар голів рад воїнів запасу та всесоюзний збір молодих воїнів запасу (Ашхабад, 1987 рік). На той час „афганці” України вже напрацювали певний досвід роботи. У багатьох областях, містах діяли ради молодих воїнів запасу, інтернаціоналістів. Розширювалася мережа військово-патріотичних клубів і об’єднань, оборонно-спортивних таборів, очолюваних „афганцями”. Розвивалося шефство над госпіталями, інвалідами, родинами полеглих. Увічнювалась пам’ять тих, хто загинув в Афганістані. Аби приборкати „стихію”, активних „афганців” стали обирати до комсомольських комітетів. 1987 року до складу обкомів, міськкомів, райкомів комсомолу входило 1911 воїнів-інтернаціоналістів [24].
Але не все складалося безхмарно. Законне обурення викликали бездушність, формально-бюрократичне ставлення до життєво важливих потреб воїнів-інтернаціоналістів, родин полеглих з боку військкоматів, органів соцзабезпечення, комітетів комсомолу. Легше стало боротися з цим після появи 5 серпня 1987 року в газеті „Правда” гострої статті „Я вас в Афганістан не посилав…”. Вже 11 серпня секретаріат ЦК ЛКСМУ розглянув питання „Про посилення шефства комсомольських організацій республіки над воїнами-інтернаціоналістами, сім’ями полеглих”. Відзначивши деякі позитивні моменти в цій роботі, секретаріат зосередився на аналізі недоліків та виробленні заходів для їх усунення [25]. Та, за великим рахунком, у цій постанові тільки узагальнювалось те, що вже робили місцеві ради воїнів запасу, воїнів-інтернаціоналістів і первинні організації ЛКСМУ.
На той час на порядок денний вже було висунуто питання про завершення організаційного оформлення афганського руху в республіці.
26 вересня – 1 жовтня 1987 року у Хмельницькому проходив ІХ республіканський зліт молоді „Дорогами слави батьків”. У ньому взяли участь і 50 воїнів-інтернаціоналістів. На зльоті були секретарі, працівники апарату ЦК ЛКСМУ. Виникла ідея скористатися цим й влаштувати зустріч „афганців” з першим секретарем ЦК В. Цибухом. Розмова вийшла емоційною, відчувався наступальний дух вчорашніх воїнів. На загал було подано близько 50 конкретних пропозицій. Умовно їх можна поділити на кілька груп.
Перша група пропозицій – організаційна. Йшлося про створення у всіх областях, містах і районах рад воїнів запасу та воїнів-інтернаціоналістів, вироблення типового положення про їх діяльність; скликання республіканського зльоту воїнів-інтернаціоналістів; створення їх республіканської ради.
Друга група – пропагандистська. Учасники зустрічі пропонували започаткувати нову, правдиву телепередачу про армію, оскільки більшість колишніх воїнів вважали всесоюзну телепрограму „Служу Радянському Союзу” такою собі солоденькою казочкою. В новій телепередачі основну увагу рекомендувалося звернути на психологічну й фізичну підготовку молоді до служби у Збройних Силах.
Третя група пропозицій стосувалася болючої теми – увічнення пам’яті полеглих у боях. На зустрічі наводився такий приклад. На прохання членів Рівненської ради воїнів-інтернаціоналістів про перейменування однієї з вулиць міста на честь полеглого в Афганістані земляка перший секретар обкому партії відповів: „На всіх полеглих вулиць не вистачить. Будемо чекати Героїв”. Це не могло не обурити хлопців, які зовсім недавно вийшли з бою. Отже, „афганці” просили ЦК комсомолу надати допомогу в створенні музеїв воїнів-інтернаціоналістів, вирішенні питань про найменування вулиць на честь полеглих в ДРА, спорудженні пам’ятників, у тому числі й спільного всім полеглим „афганцям”, нанесення на могилах написів „Загинув при виконанні інтернаціонального обов’язку”.
До четвертої групи увійшли соціально-побутові проблеми. Йшлося про те, що часто військкомати у повному обсязі не інформують воїнів-інтернаціоналістів та родини полеглих про пільги, які надає їм держава, затримують їх оформлення. Пропонувалося силами студентських будзагонів споруджувати житло для родин полеглих, а також воїнів, що одержали поранення в Афганістані.
Найоб’ємніша група пропозицій стосувалася проблем вдосконалення військово-патріотичного виховання молоді, зміцнення його кадрової, матеріально-фінансової бази. Воїни пропонували активно використовувати такі форми роботи, які викликають живий інтерес у юнаків і дівчат, ширше залучати до цієї діяльності воїнів-інтернаціоналістів. Вносилася пропозиція ширше залучати ЗМІ до пропагування кращого досвіду роботи; частіше проводити дискусії, диспути, „круглі столи”, „прямі лінії”, влаштовувати зональні семінари активістів військово-патріотичного виховання, організувати їх навчання [26].
У мене склалося враження, що секретарі ЦК В. Цибух і Ю. Соколов, працівники відділу спортивної та оборонно-масової роботи ЦК на тій зустрічі дещо розгубилися. Здається, вони очікували, що колишні воїни почнуть скаржитися, чогось вимагати для себе. Але цього не сталося. У наших виступах проглядалася програма організаційного оформлення „афганського” руху, поліпшення військово-патріотичного виховання. „Афганці” запропонували себе в якості „бойового тягача”, що може вивести військово-патріотичне виховання на рівень сучасних вимог – з урахуванням трагічного досвіду війни.
ЦК ЛКСМУ діяв, як на ті часи, оперативно. Вже 26 жовтня 1987 року бюро розглянуло питання „Про хід виконання рішень XXV з’їзду комсомолу України з перебудови військово-патріотичного і фізичного виховання молоді”. Було затверджено пріоритетні напрями і план практичних заходів з поглиблення перебудови військово-патріотичного і фізичного виховання. Враховувались практично всі пропозиції воїнів-інтернаціоналістів [27]. 4 квітня 1988 року ЦК ЛКСМУ затвердив „Робочий план ЦК з підготовки республіканського збору молодих воїнів запасу – активістів військово-патріотичного виховання молоді”. Місцем його проведення визначили Севастополь. На збір запрошувалося 500 чоловік. Робочу групу з підготовки збору очолив Ю. Соколов. До цієї групи увійшли також я, Ю. Зубко, О. Міхнюк, В. Сіроштан [28].
Збір відбувся 4 – 8 червня 1988 року. Це була масштабна акція. Працювали дискусійні центри, консультаційні пункти, круглі столи тощо. Збір відіграв важливу роль в об’єднанні доти розрізнених спілок воїнів запасу та воїнів-інтернаціоналістів у єдину Республіканську раду воїнів запасу. Мені випала честь бути обраним її головою. В 1987 – 1988 роках пройшли збори в 23 областях України, що завершили створення обласних організацій воїнів-інтернаціоналістів [29].
1 2 [3] 4 5
завантажити реферат
