У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Мовна толерантність півдня України

Мовна толерантність півдня України

Мовна толерантність населення є одним з вирішальних чинників стабільності суспільства в усіх її вимірах – соціально-економічному, політичному, культурологічному, демографічному, міжконфесійному тощо. Це надзвичайно делікатна сфера людського спілкування, яка протягом історично тривалого часу формується природним чином. Так відбувалося, зокрема, і в деяких регіонах України.

Попри все, зазначена сфера може бути миттєво зруйнована внаслідок як зовнішньополітичних, так і внутрішньополітичних причин. Ними, наприклад, можуть бути ідейно-політичні інтервенції іноземного партнера чи одночасний вплив матеріально-фінансових інтересів центральної та регіональної управлінської еліт, тісно пов’язаних одна з одною. Загострення такої загрози може відбуватися, скажімо, напередодні парламентських або президентських виборів у тому випадку, коли певні сили у своїх вузькополітичних інтересах вдаються до розігрування „мовної карти”. В результаті в суспільстві виникає конфліктогенне поле, на якому штучно провокуються соціальна напруженість, міжнаціональний та міжконфесійний розбрат, політична та економічна нестабільність.

Якщо Україна дійсно бажає збудувати демократичне суспільство, а також розраховує на реальне входження до Євросоюзу, то аксіомою для неї повинна стати теза про те, що держава та її інститути існують для громадян. І чи не в першу чергу це положення стосується мовних проблем. Справа в тому, що природна і абсолютно нормальна для багатьох цивілізованих країн ситуація полілінгвізму в Україні перетворена на конфронтаційну. А це серйозно дестабілізує суспільне життя. Тим часом, як відомо, багатомовність збагачує національну культуру, відкриває перед нею нові перспективи розвитку.

З огляду на зазначені об’єктивні обставини, Верховна Рада України нарешті ратифікувала Європейську хартію регіональних мов. Відтепер положення Хартії будуть застосовуватися до мов таких національних меншин України, як білоруська, болгарська, гагаузька, грецька, єврейська, кримськотатарська, молдовська, німецька, польська, російська, румунська, словацька та угорська. Це стосується сфер освіти, діяльності адміністративних органів і засобів масової інформації, культурної політики та засобів її реалізації. Крім того, положення Хартії використовуватимуться в галузі судової влади, зокрема в карному і цивільному судочинстві чи при розгляді справ, які стосуються адміністративних питань використання регіональних мов або мов меншин.

Водночас заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування, не розглядаються як перешкода чи загроза розвиткові регіональних мов або мов меншин. Говорити ж про надання російській мові статусу другої державної навряд чи актуально, бо це потребує внесення змін до Конституції. А досвід свідчить: ця процедура настільки складна, що результат, який би задовольнив усе суспільство, отримати дуже важко. Тим більше, що це питання можуть заходитися експлуатувати певні політичні сили, провокуючи внутрідержавне протистояння “схід – захід”.

Тим часом, у південних регіонах України, в першу чергу в “інтернаціоналізованій” Одеській області, принципи, задекларовані в положеннях Хартії, задовго до офіційної ратифікації цього документа працювали природним чином, охоплюючи усі соціальні страти. Ця обставина також посилює впевненість, що досвід забезпечення соціальної толерантності на електоральному полі півдня України на чолі з Одесою в умовах полілінгвізму є наслідком об’єктивного поєднання двох складових, де соціальна напруга не перевищує загальнодержавної і де мовні питання не можуть стати причиною чвар серед населення та політичної еліти.

На чому ж базується досвід соціальної і, головним чином, мовної толерантності, яка існує на півдні України? Спробуємо звернутися до історичних фактів як вітчизняної, так і світової історії, які допоможуть висвітлити сутність цього феномена.

Загальновідомо, що розквіт ринкових відносин хронологічно збігається з бурхливою розбудовою промислових міст із відповідною соціальною стратифікацією, котра завжди мусила мати певний привід. За доби модерну, коли ще існувала зайва дешева національна робоча сила, міста залишаються монолінгвістичними. Поступово змагання між окремими виробниками за одержання прибутків виходять за межі національних кордонів. У більшості країн класичного капіталізму міста поступово перетворюються з монолінгвістичних на полілінгвістичні завдяки іноземній робочій силі чи то з колоній, чи то з тих країн, де є зайвий трудовий потенціал. Полілінгвістичними є на сьогодні Амстердам, Лондон, Стокгольм, Копенгаген, Відень. Винятком стали американські міста, які від часу свого заснування були поліетнічними та полілінгвістичними утвореннями колоніального типу.

Наприкінці XVIII століття аналогічна ситуація виникає на південних кордонах Російської імперії, коли Катерина II видає укази про будівництво у Причорномор’ї нових міст, та, зокрема, порту й міста Одеси. Швидкий розвиток регіону в умовах розквіту абсолютизму й існування кріпаччини в країні на фоні розвитку капіталізму в Європі був неможливим лише за рахунок власних трудових ресурсів. Вирішальний вплив тут мали: внутрішні соціально-економічні причини; політична ситуація у провідних європейських країнах, які виконували роль генераторів міграційніх процесів; географічна наближеність Одеси до балканського регіону, який був тоді однією з “гарячих точок” і входив до сфери політичних інтересів Росії; відірваність від чиновництва Санкт-Петербурга й Москви; включення міста до смуги осілості; виділення земельних ділянок усім, хто цього бажав.

Усе це приваблювало представників багатьох етнічних груп. Так, слов’янське населення міста (до скасування кріпацтва в 1861 році) формувалося, головним чином, за рахунок козаків, вільновідпущених, селян-утікачів, польських переселенців, болгарських біженців. Не випадково Одеса у першій половині XIX століття стала центром народно-визвольної боротьби грецького й болгарського народів за їх незалежність проти Османської імперії.

Крім того, з містечок Поділля, Волині, Польщі у пошуках кращої долі у Причорномор’я переселялися євреї, а німці-селяни з південних районів Німеччини отримували землю навколо Одеси для організації сільськогосподарського виробництва. Приїжджали торгувати й італійці та французи. За свідченням О. Пушкіна, який перебував на засланні в Одесі у 1823 – 1824 роках, “там все Европой дышит, веет, все блещет югом и пестреет разнообразностью живой. Язык Италии златой звучит по улице веселой, где ходит гордый славянин, француз, испанец, армянин. И грек, и молдаван тяжелый, и сын египетской земли .”.

Після 1861 року українське й російське населення міста почало швидко зростати за рахунок селян, які прибували до Одеси на заробітки. За даними одноденного перепису населення міста від 1 грудня 1892 року, з 340.526 городян російську чи українську мову назвали рідною 196.443 одесити. Це становило 57,7 % усіх опитаних. Слід також враховувати, що офіційно українська мова кваліфікувалася тоді як малоросійське наріччя російської мови (окремих даних щодо росіян і українців немає). Їдиш та іврит рідними назвали 106.030 одеситів (31,1 %). Четвертою була польська громада. Рідною польську мову назвали 13.911 опитаних (4,1 %). П’ятою за кількістю була німецька громада, німецьку мову рідною назвали 9.163 опитаних (2,7 %). Шосту позицію посідала грецька мова, рідною її назвали 5.283 учасники перепису (1,5 %). Інші мови називали рідними менше 1 % одеситів: вірменську – 1.293 жителів, французьку – 1.135, італійську – 844, болгарську – 829, татарську – 700, караїмську – 671, румунську – 510.

Наявність в Одесі трьох великих (російської, української та єврейської), трьох середніх (польської, німецької та грецької) і кількох дрібних етнічних груп на межі XIX й XX століть дозволяє зробити висновок, що місто сформувалося як поліетнічне та багатомовне, що, власне кажучи, історично живило розвиток толерантності.

Серед подій першої чверті XX століття, які по-різному впливали на мовну ситуацію в Одесі, був геноцид вірмен у Туреччині 1915 року, внаслідок якого вірменська громада Одеси збільшилася майже вчетверо порівняно з 1892 роком, жовтневий заколот 1917 року та громадянська війна. Вони значно змінили поліетнічну та полілінгвістичну ситуацію в місті: за кордон виїхали практично всі французи, італійці, заможні греки й німці, було скасовано смугу осілості єврейського населення. Після визнання незалежності Польщі Одесу залишає більше половини польського населення. Те, що у незалежній Польщі до влади прийшли вороги більшовиків, змусило багатьох членів польської громади Одеси у 20 – 30 роках приховувати свою справжню національність.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com