У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Майбутнє етнічних конфліктів

Сторінка 2

Так, Я. Садовскі вважає, що [11]: етнічні конфлікти були нормою в цілому світі після 1945 року, тобто вони не є чимось новим і не пов’язані з глобалізацією; етнічні конфлікти не виростають з племінних чи інших первинних ідентичностей, а є результатом колоніальної політики чи інших сучасних подій; етнічні конфлікти спричиняють жертв не більше, ніж інші війни, незалежно від того, йдеться про кількість вбитого мирного населення чи частоту геноцидів; глобалізація знижує ймовірність етнічних конфліктів, оскільки підтримує демократичні цінності.

Подібної думки дотримуються й автори звіту про розвиток людства (2004 рік) „Культурна свобода в сучасному багатоликому світі” [12]. Вони заперечують те, що політика культурної самобутності і сприяння розвитку багатоманітності обумовлює фрагментацію суспільства, конфлікти, сповільнює розвиток і сприяє авторитарності правління. Така політика насправді є життєздатною і необхідною, оскільки часто саме утиски груп населення, які відрізняються від більшості своєю культурою, викликає зростання напруги. У звіті, до речі, розвінчуються п’ять найпоширеніших міфів про етнічну і культурну багатоманітність. А саме:

1. Етнічна приналежність людини вступає в суперечність з її відданістю державі, відтак визнання багатоманітності відбувається за рахунок збереження цілісності держави.

2. Етнічні групи схильні до конфліктів з використанням насильства через розбіжності в цінностях; отже, слід робити вибір між визнанням багатоманітності і збереженням миру.

3. Принцип збереження культурної свободи диктує необхідність захисту традиційних культурних практик; отже, можливий конфлікт між визнанням культурної багатоманітності й іншими пріоритетами людського розвитку, такими, наприклад, як соціально-економічний прогрес, демократія, права людини.

4. Етнічно багатоманітні країни розвиваються повільніше; отже, багатоманітність підтримується за рахунок стимулювання розвитку.

5. Деякі культури більш схильні до динамічного розвитку, ніж інші; одним культурам властиві демократичні цінності, а іншим – ні; отже, створення сприятливих умов для існування певних культур можливе за рахунок заохочення розвитку і демократії.

Автори звіту ООН дійшли висновку, що для людського розвитку потрібні не лише здоров’я, освіта, гідний рівень життя і політичні свободи, а й визнання державою культурної багатоманітності народів і наявність сприятливих умов для їх існування. Люди повинні мати свободу вираження своєї ідентичності, не зазнавати дискримінації в будь-яких сферах діяльності. Культурна свобода – одне з найважливіших прав людини, важливий аспект людського розвитку в цілому. Отже, він заслуговує уваги з боку держави.

До питання про прогнозування зростання етнічних конфліктів. Т. Гарр дійшов виновку, що, всупереч поширеній думці, за останні десятиліття кількість локальних конфліктів не збільшилася і вони не стали жорстокішими [13]. Різке збільшення локальних конфліктів припало на період „холодної” війни, що зумовлювалося намаганнями супердержав – США й СРСР – розширити сфери свого впливу на держави Третього світу. Конфлікти, що спалахнули після 1989 року, Т. Гарр пояснює прагненням до національної ідентичності у Східній Європі та в колишніх республіках Радянського Союзу.

Більше того, звіт „Мир і конфлікти” за 2005 рік констатує зменшення основних збройних конфліктів після їх піку на початку 1990-х років і фіксує лише кілька соцієтальних конфліктів (громадянських воєн), що останнім часом відновилися з новою силою [14]. Загалом кількість основних соцієтальних воєн зменшилася від 12 на кінець 2002 року до 8 на початок 2005 року. Поменшало й етнонаціональних воєн за незалежність, які були головною загрозою громадянському миру й регіональній безпеці. Так, з 2001 по 2004 рік 13 головних конфліктів за самовизначення було вирішено чи призупинено, але в цей час було відзначено й появу шести нових чи відновлених старих конфліктів. Найкривавіші з них сталися в суданській провінції Дарфур та індонезійській провінції Айчех, де 2003 року після провалу переговорного процесу відновилася боротьба.

З кінця 1980-х років, після падіння деяких авторитарних режимів, помітно зменшилась кількість випадків репресій і політичної дискримінації. З 1950 року кількість меншин, які отримали певні преференції внаслідок політики, спрямованої на компенсацію політичної дискримінації в минулому, зросла в п’ять разів. Це пов’язано як з процесом демократизації, так і з стримуванням сепаратистських воєн. Більшість нових демократій визнала права меншин. Після завершення майже всіх етнонаціональних воєн колишні повстанці отримали більші політичні права і можливості.

П. Валенстін теж вказує на зменшення кількості збройних конфліктів у світі [15]. Так, за період з 1989 по 2000 рік було зареєстровано 111 конфліктів, причому протягом 2000 року їх було лише 33 – найнижчий показник з моменту закінчення „холодної” війни. Проте, незважаючи на такий рекорд, П. Валенстін зазначає: так, конфліктів поменшало, але вони стали складнішими. Зменшення кількості конфліктів відбулося за рахунок вирішення локальних протистоянь, які за певних умов можуть активізуватися, оскільки повністю не вирішені. Так, з 24 триваючих головних збройних конфліктів у 2000 році, частина з яких є етнічними, 17 розпочалося до 1989 року. Більше того, за майже 11 років було підписано лише одну мирну угоду, яка поклала кінець війні. Отже, можна припустити, що міжнародна спільнота спроможна вирішувати локальні конфлікти, часто із застосуванням сили, аніж братися за розв’язання великих, складних конфліктів.

Т. Гарр теж вказує, що, попри позитивні тенденції в багатьох регіонах світу, зберігається висока ймовірність виникнення етнічних конфліктів. Та й непродумана державна політика в країнах з потенційними можливостями для вибуху насильства може спровокувати появу нових етнічних конфліктів, зокрема, в Африці і Південно-Центральній Азії. Він застерігає від таких небезпек, як [16]:

· неспроможність держав впоратися з наслідками руйнівних етнічних конфліктів;

· доступність зброї та найманців на глобальному ринку;

· „геттизація” значних територій, на яких поглиблюється бідність, погіршуються умови життя, населення має все менше можливостей користатися благами глобальної економіки;

· нерівномірність розподілу багатства і ресурсів, що підтримує авторитарні режими і породжує тероризм у мусульманських країнах.

Та не слід забувати, що глобалізація сприяє створенню регіональних наднаціональних структур, прикладом якої є Європейський Союз. Демократичні цінності, втілені в щоденній практиці і правовій системі держави та наднаціональних структур, є вагомим чинником зменшення етнічних конфліктів [17]. Тобто, ЄС – регіональний проект, що ефективно діє і як агент глобалізації, і як інструмент підтримання мирного міжетнічного співіснування.

Підсумовуючи, можна зазначити, що глобалізація має два виміри етнічних конфліктів. З одного боку, вона призводить до гегемонії, домінування західної економіки, її норм і акторів над рештою світу, що сприяє появі етнонаціоналізму [18]. З іншого боку, вона є відповіддю на етнічні конфлікти через підтримку і пропаганду лібералізації, демократизації, розвитку, прав людини і вільної торгівлі.

Література:

1. Horowitz D. Ethnic groups in conflict. Berkeley, University of Calafornia Press, 1985. – Р. 7.

2. Dutceac A. Globalization and ethnic conflict: Beyond the liberal-nationalist distinction // The global review of ethnopolitics. – 2004. – N2. – P. 24.

3. Waters M. Globalization. London: Routledge, 1995. – Р. 3.

4. Lewis B. The Roots of the Muslim Rage // Atlantic Monthly. – 1990. – September. - P. 47 – 60.

5. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций? // Полис. – 1994. - №1. – С. 33 - 48.

6. Картунов О., Кремень В., Маруховська О. Жодний тип суспільства не має імунітету від етнічних домагань // Віче. – 1998. - №5. – С. 5.

7. Кривицька О. „Етнічний антагонізм” лікується толерантністю // Віче. – 2001. - №8. – С. 47.

1 [2] 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com