У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Політичні пріоритети трансформування держави

Політичні пріоритети трансформування держави

Демократичні перетворення, що відбуваються в Україні, є початком великих і всебічних інноваційних трансформувань в усіх сферах українського суспільства. Ці переміни наочно демонструють, що народ є дієвим сувереном влади і може ефективно впливати на інститути державної влади, контролювати і оптимально трансформувати їх відповідно до європейських і світових пріоритетів.

Джерелом законності політичної влади в Україні є її роль і функція як суттєвого інструмента у встановленні нового соціально-політичного порядку, котрий має виступити ефективним засобом підтримання демократії, захисту гідності, честі, свободи громадян. Державна влада, за великим рахунком, має спрямовуватись на демократизацію і гуманізацію суспільного життя, реалізацію соціальної рівності і свободи народу, щоб ніколи не бути їх запереченням чи протилежністю. „Тільки в демократичній державі, – зазначив Президент України В. Ющенко, – найвищими цінностями є людська гідність, свобода, рівність і солідарність” [1].

Актуалізація означеної проблеми зумовлена тим, що об’єктивно громадянська рівність можливостей, свобода і справедливість залежать від політичного порядку, а він забезпечується інститутами влади. Метою є не зменшення міри свободи, а забезпечення такого справедливого поділу і використання влади, щоб ніхто не міг монополізувати право на владно-політичні дії і через них, задля досягнення своєї особистої мети, обмежити свободу інших людей. Основним політичним пріоритетом інститутів державної влади і громадянського суспільства стає соціальна ентропія влади, узгодження свободи кожного зі свободою всіх і забезпечення найвищої ефективності в соціальному регулюванні державної влади та встановленні демократичного політичного порядку в суспільстві. Це вихідна компонента правової держави, в якій „юридичними засобами (конституція, закони, суди тощо) насправді забезпечено максимальну реалізацію основних прав і свобод людини” [2]. Особливо важливо серед цінностей і пріоритетів правової держави гарантувати такі основні, як право, свобода волевиявлення, справедливість, кваліфіковане управління, множинність інтересів, врахування інтересів меншості, свобода соціальної діяльності людей.

Основна мета статті полягає в обґрунтуванні нових державних механізмів і принципів соціальної регуляції політичної влади, розробці моделі вдосконалення регулятивного впливу суспільства на владу для поліпшення їх взаємодії, взаємовпливу і, як результат, демократизації суспільно-політичних відносин. Ринкові реалії та особливості об’єкта дослідження і міждисциплінарний характер кратологічної проблематики обумовлюють застосування комплексної методології, використання фундаментальних принципів і підходів соціально-політичних наук.

Щоб всебічно, глибоко розібратися в аспектах трансформування державної і недержавної влади, слід проаналізувати, перш за все, проблему співвідношення цінностей влади і свободи у діяльності людини. У зв’язку з цим Дж. Локк підкреслював: „Для правильного розуміння політичної влади . ми повинні розглянути, в якому природному стані перебувають всі люди, а це – стан повної свободи стосовно їх дій .” [3]. У такому контексті проблему співвідношення державної влади і свободи суспільства та справедливості важливо зробити центральною у політичній практиці і кратологічній науці. Йдеться про оновлення інституційних механізмів реалізації влади, специфічні механізми її соціального втілення, реалізації і гарантування нею справедливості, прав і свобод як суспільства в цілому, так і окремого його члена. Більше того, в ринкових умовах, у соціально-політичному процесі демократизації життєдіяльності сучасної цивілізації виникає проблема якісного переходу від понять і ситуацій насильницького, примусового володарювання до демократичної, легітимної держави, керованої верховенством права, яка дає особистості свободу, а особистість відносно добровільно сприймає і виконує рішення державної влади.

Варто підкреслити, що в сучасній політологічній літературі суспільство як суб’єкт верховної влади практично мало досліджується. Проблема відносин між владою і суспільством, як найгостріша проблема всієї людської історії, постійно висувалася в число актуальних як у практичній, так і в теоретичній площинах. За всіх часів політичні устрої різних країн характеризувалися нерівномірним розподілом влади в суспільстві. Ця тема незмінно висвітлювалася у працях найвидатніших мислителів різних країн. Починаючи від Стародавніх часів, її ґрунтовно розробляли Конфуцій у Китаї, Платон, Аристотель і Полібій у Греції, Цицерон у Стародавньому Римі. Їхня заслуга в тім, що вони вперше сформулювали завдання свідомого впливу на владу і окреслювали різні шляхи реалізації цього завдання в системі політико-владних відносин.

Ті чи інші проблеми обмеження влади і зростання соціального впливу на неї були в центрі дослідницького інтересу А. Августина і Ф. Аквінського, Н. Макіавеллі, Т. Гобса і Дж. Локка, Ш. Монтеск’є і Ж.-Ж. Руссо, І. Канта і Г. Гегеля, К. Маркса і В. Леніна, М. Грушевського і В. Липинського.

В європейській і світовій соціально-політичній науці такі дослідники і розробники теорій політичних систем, управління і керування, як Г. Алмонд, Х. Арендт, Р. Арон, Дж. Бернхем, Д. Белл, З. Бжезинський, М. Вебер, Дж. Гелбрейт, Р. Дарендорф, Д. Істон, А. Камю, Т. Парсонс, К. Поппер, Е. Тоффлер, М. Янг та інші, з удосконаленням системи управління і політичного керування пов’язували надії на подолання гострої конфліктності у відносинах між владою і суспільством. Технократичні концепції „індустріального суспільства”, „держави експертократії”, „держави меритократії” визначили основні тенденції демократизації, але дещо перебільшували їх можливості в якісному оновленні системи керування. Більш реалістичним виявився механізм переважаючого впливу на державну систему таких факторів, як соціально-класова приналежність, багатство, зв’язки, статус батьків тощо.

В літературі з проблем керування і управління все більше уваги звертається на обмеженість класичної теорії керування, на необхідність нових підходів до трактування суб’єктивно-об’єктивних реалій соціального регулювання інститутів і механізмів влади. В сучасних вітчизняних дослідженнях проблема регулювання влади розробляється переважно в юридичній літературі, яка головну увагу звертає на аналіз правового регулювання різних інститутів держави.

У політологічному, філософському і соціологічному аспектах тема соціально-політичного контролю за інститутами влади частково розглядається в розвідках українських науковців, присвячених теорії політичного управління і керування. Зокрема, у працях О. Бабкіної, В. Баркова, В. Беха, В. Бебика, М. Головатого, В. Горбатенка, М. Кармазіної, Ф. Кирилюка, А. Кудряченка, І. Кураса, Ю. Левенця, М. Михальченка, Г. Новичкова, М. Обушного, А. Пахарєва, В. Ребкало, М. Рибачука, Ф. Рудича, О. Салтовського, В. Скуратівського, П. Шляхтуна, Л. Шкляра, В. Якушика в тих чи інших аспектах аналізується проблема функціонування політичної влади і владних відносин. Однак і в цій літературі питання розкривається, власне кажучи, в плані дослідження інших проблем та зворотного зв’язку, тобто реакції влади на суспільні процеси, породжувані управлінськими впливами держави, і ще недостатньо розглядаються проблеми регулювання державної влади з боку суспільства.

Більше уваги проблемам соціального впливу на державну владу приділяється в теоріях демократії і концепціях громадянського суспільства. Такі дослідники, як Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, вбачали сенс демократії в тому, що „вона забезпечує захист громадян від сваволі влади”, а також „дає гарантії управління в загальних інтересах” [4]. Вони наголошували на невтручанні „влади в сфери суспільного життя і насамперед в економіку”, тобто на відокремленні „держави від громадянського суспільства”. Ж.-Ж. Руссо у теорії розвиваючої демократії розглядав демократію як „державний механізм”, який „може дати індивідові необхідну свободу” і був прихильником прямої форми демократії. М. Вебер, Й. Шумпетер виокремили таку модель демократії, як „змагальний елітизм” [5], за якої суспільство спроможне впливати на владу тільки під час виборів (дехто вважає цю модель антидемократичною).

[1] 2 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com