У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Політичні партії як суб’єкти виборчого процесу

Політичні партії як суб’єкти виборчого процесу

Вибори народних депутатів України та органів місцевого самоврядування, які мають відбутися в березні 2006 року, проходитимуть за новими „правилами гри”. Як відомо, в ході проведення парламентських виборчих кампаній 1998 та 2002 років використовувалася змішана система виборів, за якою 50 % парламентарів обиралися у мажоритарних округах та 50 % – за партійними списками. У березні 2004 року народні депутати ухвалили новий виборчий закон, за яким впроваджується у виборах до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування виключно пропорційна виборча система з закритими списками. Тепер право на участь в розподіленні депутатських мандатів отримають лише кандидати, включені до списків політичних партій чи виборчих блоків. Згідно з новими правилами, кандидатів у народні депутати висуватиме тільки політична партія або виборчий блок політичних партій, які були зареєстровані у встановленому законом порядку не пізніше, як за рік до проведення виборів. При цьому закон не забороняє включати до виборчих списків безпартійних громадян. Отже, це означає, що політичні партії перетворюються на гравців-монополістів, єдиних дієвих суб’єктів в електоральному процесі, а відтак отримують потужний імпульс для свого розвитку.

Актуалізується проблема інтенсифікації партійного будівництва і кристалізації партійної системи України в бік її позбавлення від баласту віртуальних структур та лідерів, які не беруть реальної участі в політиці, а якщо й беруть, то не мають попиту на електоральному ринку. Такі неординарні процеси стимулюють вітчизняну політичну науку більше уваги приділяти вивченню політичних партій як суб’єктів електорального процесу, прогнозуванню шляхів розвитку нашої партійної системи.

Аналізуючи розробленість цієї дослідницької проблематики в світовій та українській партології, слід зазначити, що відомі закордонні фахівці Дж. Сарторі, М. Дюверже, А. Лейпхарт, Ш. Авінері, Г. Алмонд, Є. Вятр, С. Ліпсет, С. Роккан, С. Нойман при характеристиці сучасного стану і перспектив розвитку партій як політичних інститутів вказують на безпосередній зв’язок і взаємний вплив між партійною та виборчою системами. Особлива увага вітчизняних партологів М. Примуша, Н. Гончарука, А. Пахарєва, І. Кресіної, О. Єржова, В. Литвина, Г. Малкіна, Ю. Шведи концентрується на проблемі впливу електорального процесу на становлення партійної системи в Україні.

У зв’язку з цим мета нашої статті полягає в тому, щоб розкрити змістову суть, правовий статус і сучасні тенденції розвитку інституту політичних партій передусім як суб’єктів виборчого процесу в порівнянні досвіду країн Заходу та України.

Як відомо, політичні партії є невід’ємним елементом політичної системи сучасних демократичних режимів. Вони – єднальна ланка між державою і громадянським супільством. У класичному розумінні політична партія - це організація, що об’єднує на добровільних засадах найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств і груп. Основним призначенням партії є політична освіта мас та надання цілеспрямованого й організованого характеру їх діям для захисту власних інтересів. Як свідчить історична практика, політичні партії в усіх країнах створювалися як інструмент боротьби за владу та перенесення інтересів різних ідейно-політичних течій у реальну політику держави.

Модерне уявлення про політичні партії відображає таке визначення: „Політичні партії – це громадські утворення, що переслідують мету вибороти владу в державі, утримати її, ефективно використовувати, реалізуючи політичну волю громадян” [1, с. 11 - 12]. Крім Конституції України, статус політичних партій закріплено в Законі України „Про об’єднання громадян” (від 16 липня 1992 р.), Законі України „Про політичні партії” (від 25 квітня 2001 р.), „Положенні про порядок легалізації об’єднань громадян”, затвердженого Кабінетом Міністрів України 26 лютого 1993 року та у виборчому законодавстві.

Згідно зі ст. 2 Закону України „Про політичні партії України”, політична партія – це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах [2].

У структурно-функціональному плані сучасна партія – це система таких ознак: партія = ідеологія + організаційна структура + методи і засоби діяльності + соціальна база та електорат + фінансова база + політичні лідери [3, с. 27].

Місце та роль політичних партій в сучасній політичній системі демократичного суспільства розкривають їх функції: представництво інтересів громадян; узгодження та узагальнення цих інтересів; політична соціалізація; комунікативна; політичне рекрутування; вироблення „правил політичної гри” (законів) для суспільства; ідейно-політична боротьба; владна (для правлячих партій); критика влади (для опозиційних партій); кадрова – підготовка та висунення кадрів для держапарату; вироблення ідеології та політичної доктрини; активізація та інтеграція великих соціальних груп; участь у формуванні та вдосконаленні політичних систем; і, нарешті, електоральна.

Наприкінці ХХ століття сталися істотні зрушення в політичній сфері суспільства. Політичні партії почали позбуватися традиційної класовості та звертатися не стільки до певних соціальних прошарків, скільки до всіх груп населення. Американський політолог Дж. Лапаламбара назвав цей тип політичних партій „партією хапай усіх”, а потім – „партією виборців”. Згодом до останньої додалася назва „універсальна партія”. Особливість цих партій полягає в тому, що вони сповідують суто прагматичний підхід до ідеології, максимально розширяючи її до рівня загальнонародної, тобто надають перевагу пошукові спільної мови з багатьма, іноді протилежними соціальними групами з єдиною метою – залучити на свій бік якомога більшу кількість голосів виборців.

У 1980-і роки виник феномен політичних партій „рухівського типу”, які беруть на озброєння принципи організації та діяльності соціальних рухів як ефективної форми самодіяльності й політичної участі населення. Наприклад, партія „зелених” Федеративної Республіки Німеччини сформувалася на основі екологічного руху цієї країни і, як наслідок, має специфічні риси, що наближають її до громадських об’єднань: повну відкритість та гласність у внутрішньому житті, мінімальний апарат партійної бюрократії. В ній не практикується централізація і фіксоване партійне членство, вона не має постійного партійного лідера. Інноваційна структура забезпечила цій партії позитивний результат в електоральних кампаніях.

Політичні партії забезпечують необхідний зв’язок між народом та його депутатами у межах представницької демократії. Використовуючи політичні партії, правляча еліта має можливість звернутися до громадян за підтримкою у здійсненні нею певних політичних кроків, а народ, здебільш через опозиційні партії, має можливість висловлювати критику дій уряду та висувати політичні вимоги на його адресу. Наприклад, у конституції Італії політичні партії розглядаються як пряме знаряддя народного суверенітету. Причому, суверенні функції виконують як правлячі, так і опозиційні політичні партії. Право правити та право вести опозиційну діяльність розглядаються як дві незаперечні форми народного суверенітету. Тож політичним партіям в Італії відводиться роль провідної, динамічної сили в розвитку демократичної політичної системи [1, с. 202 - 203].

Більшість сучасних політологів виокремлюють характерну сучасну тенденцію в розвитку політичних партій за умов інформаційного суспільства: поступово відбувається занепад політичних партій у тому класичному вигляді, в якому вони існували донедавна. Поділ політичних партій за соціальними, класовими та іншими ознаками стає дедалі все більш розмитим. Політичні партії все менш ефективно виражають та захищають інтереси переважної більшості виборців. Від їх ротації біля державного керма мало що змінюється. Це спричиняє в розвинутих демократичних країнах Заходу зменшення активності електорату. На зміну політичним партіям як суб’єктам політичної боротьби йдуть невеличкі групи професіоналів, здатні гнучко реагувати на політичну кон’юктуру, оперативно впливати на свідомість виборців. Змінюється якість політичних партій: на зміну звичним „стаціонарним” партіям приходять тимчасові громадські об’єднання, створені виключно з метою вирішення вузькополітичних завдань. За цих умов вчені все більше говорять про виникнення партій принципово нового типу – „технологічних” партій, своєрідних „електоральних машин”, діяльність яких грунтується переважно на маркетингових технологіях, що інтенсивно розвиваються передусім на Заході та перебувають на початковому етапі формування в країнах пострадянського простору.

[1] 2 3

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com