У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Політичні зміни і політична стабільність

Сторінка 2

Економічні фактори, безперечно, суттєво вплинули і на події в Україні. Декому здається дивним, що рух протесту виник не в період глибокої економічної кризи, а в період економічного зростання. Хоча відомо, що паралельно з поліпшенням матеріальних умов життя значно підвищуються очікування і зростають потреби. Причиною масових рухів може бути не лише незадоволення матеріальних потреб, але й незадоволення потреб постматеріальних. Дотримуючись монізму, лінійності, економічного детермінізму, не можна пояснити процеси, які відбуваються в українському суспільстві. Вивчаючи політичні зміни, умови збереження стабільності, науковці часто використовують контекстуалістичний і інституціоналістський методологічні підходи. Контекстуалістичний підхід передбачає вивчення впливу на політичні процеси зовнішнього середовища – духовних, культурних, соціальних, економічних факторів, а інституціоналістський – впливу факторів внутрішнього політичного середовища: існуючих в політичній системі інституційних механізмів, політичних інститутів.

Політичні зміни в Україні підготовлені факторами і зовнішнього, і внутрішнього середовища. Неофункціоналісти відзначають, що, вивчаючи політичні зміни, потрібно конструювати можливе співвідношення детермінант, враховувати взаємодію закономірного і випадкового. Пояснюючи політичні зміни, слід враховувати і „цілеспрямовану політичну волю”. М. Михальченко, зокрема, пише, що, комплексний і системний підходи до революцій як способу модернізації суспільства виявляються повноціннішими, якщо крім економічних, політичних та ідеологічних факторів трансформацій розглядатимемо також світоглядні, культурні, релігійні фактори тощо [10].

Влада завжди намагається „боротися” за збереження стабільності, проти радикальних політичних змін. Але будь-яка соціальна система, будучи відкритою, нелінійною і нерівновагомою, у своєму розвитку проходить перехідні етапи нестабільності, і успішний досвід використання тих чи інших підходів до становлення нової системи суспільних відносин не може гарантувати сталого функціонування такої суспільно-політичної системи в подальшому [11]. Проблеми стабільності у відкритих динамічних системах – це, перш за все, проблеми оптимального співвідношення адаптивних ресурсів системи і механізмів її самозбереження. Тільки їх баланс може забезпечити ефективне функціонування системи та її подальший розвиток. Водночас очевидно, що адаптаційні механізми системи не можуть компенсувати всі динамічні зміни як всередині системи, так і ззовні [12].

І. Лиханова досліджує дві тенденції розвитку суспільної системи. Вона пише, що в процесі свого існування соціальна система відчуває дві протилежні тенденції: з одного боку, це процеси дезорганізації, а з іншого – процеси самоорганізації і організації. Наростання внутрішніх проблем і протиріч робить суспільство несталим. Якщо суспільство перебуває у стані трансформації, суттєвої перебудови, то його несталий стан у певному розумінні неминучий. Якщо суспільство перетворюється, то воно не може бути стабільним в тій же мірі, як до цього [13]. Внутрішня нестабільність соціуму може викликатися не тільки зростанням економічних проблем, але й змінами, що відбуваються в соціальній структурі суспільства [14]. На думку І. Лиханової, одним із найважливіших напрямків політологічних досліджень має стати дослідження критичних показників політичної стабільності, перевищення яких під впливом агресивних впливів може послабити, а то й порушити сталість політичної системи, викликати дестабілізуючі фактори політичного процесу [15].

Стабільність зберігається завдяки балансу інтересів соціальних груп. Дестабілізація визначається часто як порушення політичних зв’язків і відносин, способів політичного регулювання суспільного життя, які вже склалися [16]. І. Лиханова виокремлює такі дестабілізуючі фактори, як загострення протиріч між владою і народом; посилення відчуження владних структур від суспільства і зростання недовіри до них; незадоволення політикою регулювання доходів різних груп населення, що призводить до різкої поляризації; зниження життєвого рівня населення і зростання безробіття; різні прояви політичного екстремізму; низька ефективність національної політики, зростання міжнаціональних і міжрегіональних конфліктів; етноконфесійні конфлікти; хвилі масової міграції; занепад панівної ідеології і моралі; зростання злочинності тощо [17]. Слід враховувати, що ці фактори призводять до політичної дестабілізації за певних умов. По-перше, щоб виникли активні масові настрої, більшість населення має сприймати ці умови як нестерпні. По-друге, має існувати готовність до дій. Тобто повинні поєднуватись об’єктивні фактори з певним їх суб’єктивним сприйняттям і особливостями політичного суб’єкта. На це, зокрема, вказував В. Ксенофонтов.

Проблема нестабільності пов’язана з проблемою дезорганізації. О. Ахієзер відзначає, що дезорганізація завжди несе в собі небезпеку переходу певної межі безповоротності, сповзання до розпаду і катастрофи. Водночас існує певний необхідний рівень дезорганізації, без якого суспільство не може існувати. Цей рівень – необхідний елемент конструктивного напруження, умова підтримки певної атмосфери тривожності, настороженості, побоювань, страху. Певний рівень дезорганізації необхідний для прояву життєво важливих інновацій [18].

В умовах радянського тоталітарного режиму „викриття ворогів” народу і розправа з ними сприяли згуртуванню населення навколо політичної еліти. При нагнітанні страху, формуванні уявлень про внутрішню загрозу влада виступала в ролі захисника і рятівника. Щоб зберігалась стабільність в суспільстві, потрібно переконати громадян, що, незважаючи на серйозну небезпеку, влада здатна гарантувати мир, захистити життя. Але при цьому важливо не викликати панічних настроїв. Ця „політична гра” ведеться за певними правилами, з використанням певних технологій. Порушення їх може призвести до неочікуваних настроїв.

В демократичному суспільстві – інші основи стабільності та інші технології її забезпечення.

В західній політології існують різні підходи до визначення стабільності. Стабільність розглядається як неіснування в суспільстві реальної загрози нелегітимного насилля або наявності в держави можливостей, які дозволяють в кризових ситуаціях впоратися з нею; неможливість спалаху громадянських війн або інших форм військових конфліктів (мінімальна стабільність); здатність демократичних структур швидко реагувати на зміну суспільних настроїв; стабільність є функцією демократії, що включає участь громадян в управлінні державою через інститути громадянського суспільства (демократична стабільність); стабільність розглядається як функціонування одного уряду протягом тривалого часу; стабільність в демократичних країнах пов’язують з конституційним порядком; стабільність розглядається як наслідок існування легітимності влади; стабільність розглядається як відсутність структурних змін в політичній системі або як наявність здатності управляти ними; стабільність як баланс політичних сил [19]. Деякі з наведених визначень можуть бути використані для характеристики стабільності і в демократичному, і в недемократичному суспільстві (наприклад, неможливість нелегітимного насилля, громадянських війн, функціонування одного уряду протягом тривалого часу тощо). Але лише в розвинених демократіях стабільність пов’язується із здатністю системи швидко адаптовуватися до змін, врегульовувати конфлікти, а не придушувати їх.

У ХХ столітті з’явились нові форми соціального маневрування. Вони дозволяють зменшити загрозу руйнування системи найменш соціально захищеними класами, послабити вплив антисистемних партій. Стабільність зберігається завдяки балансові інтересів різних соціальних груп, „гри з ненульовою сумою”. Ю. Левада вважає, що стабільною правомірно вважати суспільну систему, здатну до відтворення, саморозвитку, до опору руйнівним впливам, до спадкоємництва і оновлення людського потенціалу владних та інших інститутів [20].

Політична система України наприкінці 2004 року перебувала в стані крайньої нестабільності. В цей час, який можна визначити як період біфуркації, відбувався вибір моделі і напрямку подальшого соціального розвитку.

1 [2] 3 4

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2020 textreferat.com