У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Пояснювальна записка до проекту Закону України „Про Основи державної етнонаціональної політики”

Сторінка 4

Насправді ж „автохтонними народами” України можна називати лише етнічних українців, кримських татар, караїмів і кримчаків – 4 спільноти, етногенез яких відбувався на території їх теперішнього проживання. Названі у законопроекті українські білоруси, болгари, вірмени, греки, євреї, молдовани, поляки, росіяни, словаки та чехи є діаспорою відповідних народів, які живуть в державах на своїх історичних землях поза межами України. Населення України згаданих національностей у правовому сенсі є національними меншинами Української держави. І тільки до деяких з них, таких, наприклад, як румуни Чернівецької області та угорці Закарпаття, є підстави застосовувати поняття „автохтонні національні меншини” – не через їх укоріненість в Україні внаслідок тривалого тут проживання, а саме з огляду на специфіку їх етногенезу. Однак „корінними народами” в етнологічному і правовому сенсі вони також не є.

І все ж еліта та політичні активісти багатьох етнічних спільнот продовжують домагатися законодавчого надання цим спільнотам особливих статусів з особливими правами, в тому числі статусу корінного народу.

Тим часом, за власним визначенням розробників проекту Декларації Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів, у цьому документі колективні права викладені по-новому, вони „розглядаються такою мірою, яка є безпрецедентною для міжнародного права в галузі прав людини” [7]. Такою ж безпрецедентною для міжнародного права мірою колективні права корінних народів формулює й Конвенція МОП №169.

Чи суперечать подібні новації концептуальним засадам ратифікованої Україною у грудні 1997 року Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин, де права меншин передбачено захищати не як власне колективні права, а „шляхом захисту прав окремих осіб, які до таких меншин належать”? На це запитання можна буде відповісти лише після прийняття ООН остаточного тексту згаданої Декларації, яка поки що існує в проекті. Втім, Декларація не матиме обов’язкової сили для держав – на відміну від вищеназваної і вже ратифікованої Україною Рамкової конвенції, яка є юридично зобов’язувальною для країн-підписантів. Такою ж зобов’язувальною є Конвенція МОП №169. В разі її ратифікації парламентом в українське правове поле можуть бути впроваджені ваємозаперечуючі принципи, а відтак неминуче виникне правова колізія.

Законодавство країни не може будуватися на двох пріоритетах, які заперечують одне одного. Або пріоритет прав особи, або пріоритет прав групи. Якщо ж український законодавець віддасть перевагу останньому, в сфері етнонаціональних відносин посиляться відцентрові, дезінтеграційні щодо українського народу та Української держави тенденції, бо актуалізується змагальність етнічних спільнот за особливі групові статуси. Це спричинить загострення етнічних протиріч, інші похідні негативні наслідки.

Парламенти 10 країн, які ратифікували Конвенцію МОП (Болівія, Гватемала, Гондурас, Данія, Колумбія, Коста-Ріка, Мексика, Норвегія, Парагвай, Перу) зобов’язалися застосовувати її положення до етносів, які затримались у своєму розвитку порівняно з більшістю населення. Подібним чином вирішують проблему всі 17 (станом на початок 2003 року) країн – учасників конвенції.

В Україні, як відомо, немає подібних до згаданих країн відмінностей в рівнях розвитку етнічних груп населення. У пропонованій проектом редакції дефініція „корінних народів України” уможливлює відповідну самоідентифікацію громадян з-поміж чотирьох автохтонних національно самобутніх груп населення України – українців за національністю, кримських татар, караїмів та кримчаків. Однак ідеологія і концепція проекту виходять з визнання безальтернативної рівності прав громадян, базуються на пріоритетності прав особи і громадянина при забезпеченні як індивідуальних, так і групових прав і свобод. Тому індивідуальна і групова самоідентифікація осіб, котрі належать до вищеназваних груп населення України як її корінних народів, не тягне за собою жодних для них привілеїв або виняткових прав – ні індивідуальних, ні групових, а також виключає перспективу ухвалення законів про особливий статус якоїсь етнічної спільноти чи спільнот.

Стосовно кримських татар та деяких інших національно самобутніх груп населення, щодо яких радянським режимом було вчинено злочини депортації і порушення прав, то їх рівноправ’я з іншими громадянами України має забезпечуватися на засадах відновлення прав депортованих, які повертаються в місця свого проживання на території України і набувають громадянства України. Саме тому до проекту включено терміни „депортація”, „депортовані за національною ознакою особи”. Частина третя пункту 3.4.5 статті 3 проекту, на нашу думку, може слугувати компромісною правовою формулою легалізації Курултаю та Меджлісу кримськотатарського народу, а також представницьких органів громадян України інших національностей з-поміж осіб, раніше депортованих за національною ознакою.

Надано також змістової визначеності узвичаєним, але недостатньо в правовому аспекті поясненим термінам „національно-культурна автономія в Україні” та „національно-культурні і мовні потреби українців, які проживають за межами держави”.

Формулювання мети і принципів державної етнонаціональної політики в Україні базуються на положеннях Конституції України, чинних законів і ратифікованих парламентом документів міжнародного права.

Базовим є визнання індивідуальних і групових прав громадян України в сфері етнонаціональних відносин. Однак щодо умов забезпечення цих прав – пріоритет надано правам особи. Саме особа визначає, належати їй до якоїсь групи чи не належати. Реалізовувати й захищати свої права в етнонаціональній сфері індивідуально чи разом з іншими, в групі – в цьому питанні пріоритетним є право самої особи. Держава ж гарантує громадянинові можливість реалізації цього права в межах законодавства.

Відповідні принципи акцентовані в статті 2 проекту. Завдання цієї статті – визначати концептуальні засади й пріоритети роботи української законодавчої, виконавчої та судової влади у сфері етнонаціональних відносин.

Виокремлення в статтях 2 і 3 проекту спеціальних гарантій щодо прав корінних народів і національних меншин України, а також осіб, депортованих за національною ознакою, є виокремленням саме гарантій рівноправності, а не встановленням якихось особливих прав. Такі гарантії необхідні для забезпечення громадянам України, які представляють український народ, українську націю, всі національно самобутні групи населення України – її корінні народи і національні меншини, права на захист традиційного національно-культурного середовища від уніфікації, денаціоналіції та деформації як висліду об’єктивних асиміляційних, глобалізаційних і міграційних процесів. Подібним чином інституціалізовано гарантії прав і обов’язки держави, зокрема, в частині розвитку та функціонування державної мови тощо.

Стаття 4 проекту визначає механізми реалізації державою мети, принципів та завдань її етнонаціональної політики.

Наслідки набуття чинності акту

Ухвалення Закону в пропонованій або наближеній до пропонованої редакції проекту сприятиме оптимізації державної етнонаціональної політики та приведенню її нормативно-правової бази, принципів і змісту до тих євроатлантичних політико-правових стандартів, які відповідають станові та тенденціям розвитку етнонаціональних відносин в Україні, узгоджуються з конституційно визначеними цілями і завданнями регулювання цих відносин Українською державою.

Організаційний та фінансовий аспекти

Набуття Законом чинності не передбачає утворення нових адміністративних органів та спеціальних витрат з державного бюджету, вимагатиме оптимізації структури і повноважень окремих підрозділів системи державного управління та місцевого самоврядування, а також деяких змін в структурі витрат державного і місцевих бюджетів.

Література:

1. Див.: Котигоренко В. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт. – К.: Світогляд, 2004. – 722 с.

2. Майборода О. М. Ідентифікація „корінного народу” як суб’єкта етнополітичної сфери у світлі норм міжнародного права та етнополітичної практики зарубіжних країн // Вісник Держкомнацміграції України. – 2002. – №4. – С. 91– 97; Беліцер Н. Проблема забезпечення прав корінних народів: міжнародний досвід і Україна // Правова допомога раніше депортованим громадянам: теоретичні та практичні аспекти як шлях до законодавчих змін. – К., 2004. – С. 122 – 132 та ін.

1 2 3 [4] 5

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com