У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Пояснювальна записка до проекту Закону України „Про Основи державної етнонаціональної політики”

Сторінка 2

Мотивація термінів, які вживаються в проекті. Пояснення концептуальних засад проекту

Терміни, наведені в Статті 1 проекту, тлумачаться в контекстах герменевтичного праворозуміння, яке орієнтує на забезпечення відповідності норм права і суспільних реалій, що потребують правового регулювання.

Оскільки об’єктом етнонаціональної політики Української держави є не етнонаціональні відносини взагалі, а етнонаціональні відносини безпосередньо в Україні, відповідним чином визначено й термін. Його зміст включає зміст Статті 11 Конституції України в частині, яка виокремлює основних суб’єктів етнонаціональних відносин в Україні, акцентує їх ідентифікуючі ознаки та формулює завдання державного регулювання цих відносин.

Термін „етнонаціональні відносини” не властивий євроатлантичній мовній традиції, за якою „етнічне” стосується культурної, релігійної, мовної та іншої самобутності осіб і груп, а „національне” – громадянства і власне держави. Однак в українському законодавстві варто застосовувати пропонований синтетичний термін, аби чіткіше визначити об’єкт відповідної державної політики та уникнути колізії з термінологією чинних правових актів, які вживають поняття „національного” і в сенсі етнічного, і в сенсі державно-громадянського. Крім того, термін „етнонаціональні відносини” адекватно відбиває специфіку багатоетнічності загалу громадян України, які сукупно утворюють українську націю, український народ. Цей термін також виокремлює в структурі суспільних відносин ті, що стосуються відносин між громадянами, їх групами, установами та організаціями як щодо власне етнічного, так і щодо взаємозв’язку етнічного і національного в сенсі громадянського, загальнодержавного.

Українська нація, український народ. Ці два терміни подано як синонімічні. В тлумаченні їх змісту очевидним є використання положень преамбули Основного Закону України. Такий підхід, на нашу думку, виправданий, оскільки будь-які універсальні дефініції понять „народ” і „нація” (а таких дефініцій багато і дуже різних) недоречно використовувати для означення об’єкт-суб’єкта етнонаціональної політики конкретної держави – в даному разі Української. Тому поняття „українська нація” та „український народ” пропонується поширювати безпосередньо на громадян України, причому в аспекті, традиційному для євроатлантичної правової практики. В ній поняття „нація” і „народ” поширюються на всіх громадян держави, незалежно від їх етнічного походження. Таке тлумачення дозволяє преамбула Конституції, де терміни „українська нація” та „український народ” подано через кому для означення „громадян України всіх національностей”.

В літературі, виступах політиків і державних діячів України поняття „українська нація” іноді тлумачиться як означення винятково спільноти етнічних українців. Щоб акцентувати таке розуміння, застосовують ще два, супутні терміни – „титульний український етнос”, „титульна українська нація”. Останній є логічно не коректним, оскільки, в разі його прийняття, доведеться визнати, начебто наявність в Україні разом з „титульною” українською етнонацією ще якоїсь теж української, але не титульної нації.

В якості синоніма поняттю „український народ” (в сенсі громадян України всіх національностей) пропонують терміни „українська політична нація”, „українська політична поліетнічна нація” або близькі їм за змістом.

Останніх немає в правових актах держав і міжнародних організацій євроатлантичного регіону. Крім того, „нація” в значенні терміна, яким позначається певна спільнота, взагалі не потребує якихось роз’яснювальних прикметників. Їх зручно вживати в наукових і публіцистичних працях для пояснення відповідних суспільних феноменів, але ними недоречно обтяжувати вітчизняний політичний і правовий дискурс. Тим більше, що в разі їх введення у цей дискурс треба шукати правову відповідь на питання, а чи може бути нація не політичною, і, якщо так, треба з’ясовувати, що ж то за феномен „неполітична нація”, чи є така нація в Україні, яка група українських громадян її представляє тощо. Такі застереження спричиняє й використання поняття „поліетнічна нація”.

Ні Конституція України, ні будь-які інші чинні акти Української держави не етнізують терміна „українська нація”. Якщо точніше – вони допускають подвійне його тлумачення: з одного боку – української нації в етнічному сенсі як спільноти осіб – „українців за національністю” (етнічне тлумачення нації утвердилося за часів СРСР, науковці та ідеологи якого послуговувалися відповідними підходами праць В. Леніна і Й. Сталіна), а з іншого боку – української нації (українського народу) в сенсі громадянському, політичному. Саме останнє, європейське розуміння пропонується впровадити як норму вітчизняного законодавства. Таке розуміння допускає частина третя преамбули Конституції України.

Запереченням цієї пропозиції не може бути те, що в рішенні Конституційного Суду України №10-рп/99 від 14 грудня 1999 року про українську націю йдеться як про етнічну спільноту, що „історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі”. І ось чому.

По перше, тлумачення терміна „українська нація” є прерогативою Верховної Ради України – як складова парламентського законотворчого процесу. Згадане тлумачення терміна Конституційним Судом виходить за межі його повноважень. По-друге, це тлумачення не відповідає історичним реаліям і науковим фактам. Не етнонім „українці” дав назву Українській державі, а назва території „Україна” стала одним з чинників утвердження в ХІХ – на початку ХХ століття поняття „українці” як самоназви найбільшого автохтонного етносу (народу) земель, що здавна називалися Україною. Саме географічна назва була покладена в основу назви українських державних утворень – і теперішнього, і тих, що йому передували, відбувшись на початку ХХ століття, коли етнонім „українці” тільки ставав масовим.

Поняття „національність”. Згідно зі світовою й вітчизняною політико-правовою практикою, особа самостійно визначає свою національність, байдуже, вкладає вона в це самовизначення етнічний чи громадянський зміст. Однак в правових відносинах євроатлантичного світу термін „національність” використовують для означення саме громадянства. Коли громадянин України будь-якого етнічного походження (етнічної належності або „національності” – останнім терміном етнічну належність громадянина визначає Конституція) виїздить за кордон, при в’їзді в іншу державу, принаймні на Заході, у „в’їзній” анкеті в графі „національність” (nationality) він пише про свою українськість, чим засвідчує своє українське громадянство, а не етнічну належність.

Пропоноване в проекті тлумачення терміна „національність” передбачає його застосування в сенсі права особи самостійно визначати свою групову належність. Передовсім належність до групи з певними спільними, власне – етнічними ознаками. Так само вільно особа може відносити себе до групи, яку наука називає субетносом.

Складовою дефініції терміна „національність” є термін „національне самоусвідомлення” в сенсі самоідентифікації особи з групою, що має певні уявлення про свою групову своєрідність. Йдеться саме про уявлення щодо національної своєрідності. Адже особа може не володіти національною (рідною) мовою своєї групи або не сповідувати традиційну для цієї групи релігію – тобто, не бути носієм ознак своєї групи. Але при цьому вона визнає й виявляє свою належність до групи, щодо своєрідності якої в неї та інших осіб сформовано ті чи інші стійкі уявлення.

Національне самоусвідомлення особи як усвідомлення нею своєї належності до певної етнічної групи продукує необхідність запровадження в законодавство пояснюючого терміна „національна самобутність групи”. Він застосовується в сенсі етнічної самобутності і є інтегральним означенням сукупності параметрів цієї самобутності, як вони визначені Статтею 11 Конституції України.

Як конкретний приклад застосування терміна „національність” до етнодемографічної специфіки України до проекту закону включено дефініцію терміна „українці за національністю”. Включення цього терміна і його дефініції необхідне для адекватного розуміння змісту терміна „національні меншини”. Тлумачення останнього чинним Законом про національні меншини повнотекстово відтворено в проекті. Але відтворено з уточненням, яке встановлює обмеження в застосуванні терміна до окремих національно самобутніх груп у складі населення України, а саме – до „нових” іммігрантів.

1 [2] 3 4 5

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com