У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат
Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об'яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Політична реклама як комунікативна складова формування парламентської еліти

Політична реклама як комунікативна складова формування парламентської еліти

В контексті комунікативних особливостей парламентського дискурсу, основних форм його артикуляції в інформаційному просторі суспільства набуває особливої ваги дослідження умов створення, поширення та впливу політичної реклами, яка стає провідним засобом політичної комунікації у період парламентських виборів.

Виборчий процес є потужним засобом політичної структуризації суспільства, важливим показником електоральних настроїв та ефективності усіх складових громадянського суспільства. Досвід реалізації виборчого права на теренах СНД та в країнах Балтії розкрив багато проблем у механізмі народного волевиявлення, активізував пошук оптимальних, як з точки зору історичних, національних традицій, так і з позицій реалій сьогодення, моделей формування вищих органів державної влади. Вдосконалення виборчого законодавства неминуче актуалізує проблему типології соціальних конфліктів, інституалізації суб’єктів громадських ініціатив, класифікації виборчих технологій. І це цілком природно, оскільки „людство не знайшло інших механізмів удосконалення влади, ніж вибори” [1].

Водночас і сам порядок організації та проведення виборів потребує постійного вдосконалення. Практика законотворчої діяльності в частині виборчого законодавства відбиває доволі сталу тенденцію до підвищення дієвості нормативно-правової бази, що регламентує виборчий процес в Україні. Проте для кожної чергової виборчої кампанії каменем спотикання вже традиційно залишається понятійний апарат процедури забезпечення та проведення передвиборчої агітації. До речі, це явище не є нашим ексклюзивним надбанням, вадою, властивою тільки українському правовому дискурсу. Наприклад, російський дослідник С. Лисовський пропонує поширити на політичну рекламу відоме визначення А. Деймана: „Реклама — це оплачуване єдиноспрямовуване та неособисте звернення, яке здійснюється через засоби масової інформації та інші види зв’язку, що агітує на користь товару, марки фірми, підприємства, кандидата, уряду” [2]. Має рацію О. Ольшанський, коли звертає увагу на вразливість цього доволі поширеного визначення [3]. По-перше, „оплачуваність” політичної реклами часто має доволі варіативний характер. По-друге, політична реклама не завжди знеособлена. Досвід політичної боротьби засвідчує ефективність персоніфікованих звернень, причому не лишень від суб’єкта, а й до об’єкта повідомлення. У зв’язку з цим прийнятним для конкретизації поняття „політична реклама” вбачається застосування її визначення як особливого каналу передачі інформації від комунікатора до реципієнта в політичній кампанії [4]. Ця особливість характеризується такими ознаками:

· дискретний характер комунікації;

· контроль керівництва політичної кампанії за процесом створення інформаційного продукту;

· рекламний продукт надходить до реципієнта без перекручень і купюр;

· наявність платної основи для офіційного розміщення політичної реклами у ЗМК.

З позицій політичної психології реклама — це певний спосіб формування окремих видів масової поведінки, що створюється елементами політичної еліти для досягнення своєї мети. З огляду на те, що будь-які рекламні акції, пов’язані з формуванням електоральної поведінки, різняться через конкретно-історичні, психологічні, етнічні та інші особливості, а також залежать від суб’єктно-об’єктних характеристик політичної реклами, передовсім в частині її професіоналізації, природним є розпорошеність родових ознак такої форми політичної комунікації. Саме в такому ракурсі політологи і розглядають політичну рекламу [5]. Вочевидь, цього недостатньо: оцінювати політичну рекламу як форму політичної комунікації можна у випадку надання їй ознак, які дозволять класифікувати її як чітко структурований процес за допомогою єдиного понятійного апарату. Проте поняття „політична реклама” таким поки що не є. Воно перебуває в ракурсі становлення політичної термінології, що сягає своїми коріннями в теорію і практику трансформації конвенційних понять (концептів) в процесі еволюції суспільних відносин. Під конвенційними поняттями (концептами) мають на увазі слова, в основі семантики яких є договір про довербальний контекст їх використання [6]. Отже, ці поняття циркулюють в масовій свідомості в повсякденній практиці в окремих галузях знань і людської діяльності, але можуть бути суперечливими, в усякому разі не тотожними, при переході із однієї терміносистеми до іншої. Така тенденція доволі чітко простежується у співвідношенні понять, що обслуговують розділ „передвиборча агітація” Закону України „Про вибори народних депутатів України”.

Структурний аналіз класифікатора „передвиборча агітація” у засобах масової інформації, що, за законом, проводиться у формі публічних дебатів, дискусій, „круглих столів”, прес-конференцій, інтерв’ю, виступів, політичної реклами, теленарисів, відеофільмів, інших публікацій та повідомлень, розкриває нездоланну поки що проблему порушення логічних норм поділу понять за принципами єдиної основи та їх взаємовиключення.

Звичайно, що в довербальному використанні круглі столи, прес-конференції, виступи, інтерв’ю тощо виступають як звичні професіоналізми не лише для працівників ЗМІ і не потребують однозначного тлумачення, оскільки їх змістова наближеність до синонімії є природною властивістю масової комунікації. Проте ця обставина помітно загострює проблему тлумачення зазначених категорій в законі, який об’єднує їх як форми передвиборчої агітації. У зв’язку з цим доречно згадати, що в традиційному розумінні політична агітація — поширення певної ідеї, гасла з метою спонукання групи людей до певних дій [7]. У наближеному до такого усвідомлення варіанті може бути інтерпретована і політична пропаганда, що має на меті поширення певної ідеї. Вочевидь, різниця між агітацією і пропагандою полягає не в предметі їх функціонування, а в формах застосування: агітація апелює до емоційною сприйняття, пропаганда прагне до аргументованого переконування. Проте вододіл цих категорій не розмежовує форми їх використання. За своїм функціональним призначенням „круглий стіл” чи дискусія навіть більше кореспондуються з арсеналом методів впливу, що їх використовує така форма комунікації, як пропаганда. Проблемність цих і попередніх понять щодо їх інтерпретації пов’язані з невизначеністю їх статусу в юридичній терміносистемі. Має рацію Т. Губаєва, яка вважає, що загальновживані слова не можна вважати термінами тому, що їх значення в юридичних текстах не є специфічним, а залишається загальнолітературним, і припускає можливість використання нетермінологічних слів, які на практиці необхідно застосувати у звичайному смислі, якщо законодавець не зробив будь-яких обмежень [8].

Конкретизація цієї тези на складові передвиборної агітації, зокрема такої її форми, як політична реклама, спонукає до думки про наявність обмеження в нашому конкретному випадку. Адже в інший спосіб важко пояснити вживання словосполучення „політична реклама” у переліку форм передвиборчої агітації як цілком окреме поняття поруч з виступами, дискусією, інтерв’ю, що мають сприйматися як рівнозначні та незалежні одна від одної дефініції. Постає питання: якщо, скажімо, виступ за таким принципом у пресі не може бути політичною рекламою, то з яким об’єктом, явищем, процесом її можна ідентифікувати? Чи взагалі правомірно класифікувати політичну рекламу як форму передвиборчої агітації?

Вочевидь, поміж порушень, що перебувають в межах компетенції законів формальної логіки, відбулося звуження сфери дії політичної реклами, не враховано її типологічні особливості, сфери впливу, жанри матеріалізації та, що особливо важливо, цільовий зв’язок із PR-інформацією. Щоправда, і фахова література не досить чітко висвітлює питання співвідношення PR-інформації і текстів політичної реклами, що пояснюється наступними чинниками. По-перше, в науці чітка демаркація понять „зв’язки з громадськістю” і „політична реклама” до останнього часу не виконана. Свідченням цього є численні спроби дати дефініцію цим формам політичної комунікації. По-друге, безпосередні суб’єкти цієї діяльності самі чітко не розмежовують свою продукцію на PR і рекламу. Власне, на нашу думку, вони і не повинні цього робити. Це проблема фахівців, що досліджують питання класифікацій і типологій процесів масової комунікації та мають концептуально визначитися із змістовими ознаками основних складових політичної комунікації. Має рацію М. Рибачук, який порушив питання про правове розмежування понять „інформація”, „передвиборча агітація”, „політична реклама”, пояснюючи таку необхідність особливостями професії журналіста: „ .у прикладній журналістиці не існує чітких критеріїв розмежування інформації та агітації. Лише право, закон має вплив на спрямування думок журналіста у передачі інформації. Журналісти, передаючи інформацію про виборчий процес, роз’яснюючи відомості про нього по радіо, телебаченню чи в пресі, мають в усьому утверджувати закон” [9].

[1] 2 3 4 5

завантажити реферат завантажити реферат
Нове
Цікаві новини

Замовлення реферату
Замовлення реферату

Лічильники

Rambler's Top100

Усі права захищено. @ 2005-2019 textreferat.com